Анотація до роботи:

Андрущенко Т.І. Естетичне як соціокультурний феномен (філософсько-історичний аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук із спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. –Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2008 р.

У дисертації на основі історико-філософського та культурологічного підходів створено сучасну концепцію естетичного як соціального феномена, духовно-аксіологічної та світоглядної детермінанти в нових екзистенційних умовах людства. Визначено, що “естетичне” є процесом, продуктом і результатом адекватного споглядально-чуттєвого, художньо-емоційного відображення тієї чи іншої предметності, реалізованої у дійсності у відповідності до її внутрішньої сутності в найбільш досконалій формі; здійснено філософську рефлексію ідеї естетичного, що передбачало розгляд його в онтологічному, гносеологічному, антропологічному та аксіологічному вимірах у контексті історико-культурного сходження людства та зміни філософських парадигм. Доведено, що “естетичне” у філософії і культурі (як в історичному розрізі, так і в сьогоденні) не співпадає, а лише локалізується в них приблизно так, як “ідеал” і “реальність”; це неспівпадіння має суб’єктивне і об’єктивне підґрунтя. Проаналізовано сучасний соціокультурний контекст розуміння естетичного, який складається під тиском глобалізації та інформаційної революції, модернізаційних процесів, що здійснюються в Україні. Здійснено концептуальну антиципацію ролі естетичного в сучасній цивілізації шляхом аналізу причин зміни у ставленні та розумінні естетичного і поширення ознак аномії як суспільного феномена.

У Висновках підводяться підсумки дослідження, відзначається, що проблема естетичного належить до найцікавіших і, одночасно, найскладніших філософських проблем, які намагались вирішити представники мислячої еліти людства. Впродовж віків до неї звертались філософи і психологи, соціологи й культурологи, історики й представники природничо-математичних наук. І, як засвідчує історія, коли, здавалося б, людство проникло в таїнство естетичного (як прекрасного), останнє віддалялося від нього приблизно на таку ж відстань, як і до початку відповідного дослідження. І це зрозуміло. Естетичне є феноменом багатоманітним і всепроникаючим. Воно локалізується у виробництві і побуті, у сфері дозвілля і відпочинку. Воно виявляється через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, норми, ідеали, існує як естетична свідомість і естетичне відношення, естетичне виховання і т. ін. Концентрованим виразом естетичного є мистецтво, яке дарує людям почуття прекрасного, формує ціннісний світ, спонукає до творчості “за законами краси”.

У дисертації презентовано спробу осмислення, пізнання природи та сутності естетичного як соціального феномена. Шляхом узагальнення різноманітних визначень естетичного, сформульованих зарубіжними і вітчизняними філософами, дисертант стверджує, що естетичне є процесом, продуктом і результатом адекватного споглядально-чуттєвого, художньо-емоційного відображення тієї чи іншої предметності, реалізованої в дійсності у відповідності з його внутрішньою сутністю в найбільш досконалій формі. Воно є продуктом історичного розвитку суспільної практики, а тому розпізнається нами як величина змінна (у розрізі епох) і, одночасно, як своєрідна константа краси, відшліфована соціально досягнутим рівнем розуміння (відчуття) досконалого, гармонії.

Постановку проблеми естетичного й початок її аналізу ми відносимо до філософських пошуків ранніх міфологічних культур, а також античних філософів, які намагались проникнути в природу прекрасного, розпізнати його сутність.

Центральною категорією, у контексті з якою осмислювалось і оцінювалось прекрасне, була категорія “природовідповідності”. І хоча розуміння естетичного у представників різних філософських напрямів цього періоду мало певні відмінності, все ж можна узагальнити наступне: прекрасним, гармонійним, досконалим, тобто естетичним, в античній філософії вважалось те, що найкраще відповідало природній доцільності.

Головним у розумінні естетичного в добу середньовіччя стає “божественна краса” як “щось непізнане й небачене”, яке втілюється у споглядальних образах у єдності, цілісності, порядку, формі, мірі тощо. Художник у їх уяві поставав як посередник між божественним Логосом і людьми; творення естетичного – як наближення до гармонії, визначеної Богом, втілення його настанов у полотні культури. Досконалими, гармонійними, цілісними, а тому й прекрасними, життя і творчість могли бути лише “на тім світі”; світське ж життя вважалось тимчасовим, плинним. Несучи в собі елементи прекрасного, воно не могло приносити людині “невиразну насолоду”.

Відірваність естетичного від життя, запрограмовану і втілену в загальному контексті його тогочасного розуміння представниками релігійної філософії, намагались нівелювати філософи епохи Відродження (Альберті, Леонардо да Вінчі, Дюрер). Естетичне тут однозначно пов’язувалось із людиною. Оскільки ж остання трактувалась як істота “природна і божественна”, сутність естетичного вбачалась у поєднанні “наслідування природі” та генія художника, який у своїй творчості ототожнюється з Богом.

Розглядаючи проблеми естетичного в Просвітництві, в Нові часи і в більш пізній період, автор доходить висновку, що різні епохи “встановлювали” свій ідеал естетичного і зумовлювали свої “межі” його реалізації в культурі. Античність вбачала корінь естетичного в природовідповідності, середньовіччя – в Богові, Відродження – в Людині (як природній істоті), Просвітництво – в розумі, Нові часи – у практичному освоєнні реальної дійсності засобами техніки та технології, марксизм – в соціальній практиці, сутністю якої є боротьба класів і т.п. Кожна з епох немов би збагачувала чергову характеристику естетичного, доводила її до абсолюту. В реальній історії має місце спадкоємна ґенеза у розумінні естетичного.

На основі аналізу багатого історико-філософського матеріалу (від Платона до наших днів) автор робить висновок про те, що означене розуміння здійснюється не “плавно”, а з відповідними “розривами”, “надломами”, тобто через зміну парадигм естетичного, обумовлених, у кінцевому розумінні, соціальною практикою, що є тією єдиною основою, від якої “відштовхується” і до якої “повертається” естетичне як у філософії, так і в культурі.

Здійснено філософську рефлексію ідеї естетичного, розглянуто особливості його (естетичного) реалізації в полотні культури. Через зміну філософських підходів (античність, середні віки, Відродження, Реформація, Просвітництво і т.п.) до аналізу естетичного, в роботі виокремлено його розвиток в історії (як “нетлінну даність історичного прогресу”) і, разом з тим, виявлено й проаналізовано суперечності його реалізації у повсякденній практиці.

У дисертації переосмислено марксистсько-ленінське розуміння естетичного, яке довгий час панувало у вітчизняній естетичній думці. На думку дисертанта, головний недолік теорії естетичного в марксизмі полягає в його ідеологізації, спрощенні до рівня локалізації в системі класових інтересів, суперечностей, боротьби. В естетичному суперечливо переплітається класове, національне, загальнолюдське, суспільне й особисте. Абсолютизація однієї з характеристик призводить до спрощеного, нерідко – до викривленого розуміння та деформації феномена естетичного. Особливої шкоди теорії естетичного наніс розроблений і впроваджений у соціальну теорію В.І.Леніним принцип партійності у мистецтві. Стверджується, що абсолютизація “класової боротьби”, яка так чи інакше відображається у мистецтві, доведення її до принципу “партійності”, спрощує мистецтво, збіднює естетичне як таке. За своєю сутністю, естетичне не може належати тим чи іншим класам, обслуговувати виключно їх інтереси. Адже естетичне – загальнолюдське надбання, тому, підпорядковуючись спробам обмежити його функцію обслуговуванням інтересів певних класів, завжди виходить за межі цієї установки й розвивається як надбання світового масштабу.

Разом з тим, дисертант не тільки не відкидає, але й поглиблює розуміння наявності в мистецтві (і в естетичному загалом) такого складника, як ідейність – визначеність художника в полі різноманітних ідей, поглядів, ціннісних орієнтацій, його прихильність до конкретної ідеї чи системи ідей, ціннісних орієнтацій, ідеалів. Автор роботи виходить передусім з того, що художник – це, насамперед, людина. Тому створюване ним полотно культури, в якому втілюється його ж таки відчуття й розуміння естетичного, має відобразити багатоманіття людського – національного, класового, загальнолюдського тощо, пропущеного через власну суб’єктивність. Остання може співпадати або не співпадати з перебігом історії, домінантною системою цінностей, пануючою ідеологією, загальнолюдськими пріоритетами. Естетичне у цьому разі може мати різне ідейне забарвлення. Художник тільки тоді наближається до відображення дійсного покликання людини, коли живе всією повнотою життя, сприймає й розуміє національне (чи класове) як загальнолюдське, піднімається над прірвою міжлюдських суперечностей і конфліктів, утверджує життя в його органічній цілісності.

У дисертації проаналізовано співвідношення естетичного з категоріями “добра” і “зла”, “істини” і “хиби”, “віри”, “надії” і “любові”. “Естетичне” в цьому контексті розглянуто як потужний чинник ціннісної орієнтації людей – їх діяльності і спілкування за законами краси, гармонії, досконалості.

У роботі показано, що культурно-орієнтуючий аспект постмодернізму полягає у спрямуванні мотивації та визначенні моделей людської активності, які детерміновані фактами альтернативності, мінливості, різноманітності сучасного світу та враховують екзистенційні та культурні умови зародження нового типу цивілізації.

Значна увага в дисертації звертається на сучасний контекст розуміння естетичного, який змінюється, його трансформацію під тиском глобалізації та інформаційної революції, трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні. Автор аналізує причини зниження уваги до естетичного, показує загрози його заміщення прагматичним, масовим, вульгарно-демократичним, обґрунтовує шляхи та засоби відродження естетичного в суперечливій культурі модернізму та постмодернізму.

Публікації автора:

Монографія:

1. Андрущенко Т.І. Феномен естетичного (філософсько-історичний аналіз). – К.: Знання України, 2007. – 269 с.

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Андрущенко Т.І. Естетичне в культурі та естетичний ідеал // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 53. – К., 2006. – С. 3 – 13.

2. Андрущенко Т.І. Особливості формування феномену естетичного в античній філософії // Вища освіта України. – 2006. – № 1 (Дод). – С. 22 – 28.

3. Андрущенко Т.І. Феномен естетичного в системі духовних цінностей давніх греків // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 55 – К., 2006. – С. 32 – 41.

4. Андрущенко Т.І. Естетичне у філософії Платона та Аристотеля // Вища освіта України. – 2006. – № 2 (Дод.). – С. 173 – 182.

5. Андрущенко Т. Естетичне у творчості представників патристики та Блаженного Августина // Вища освіта України. – 2006 – № 3. – С. 94 – 98.

6. Андрущенко Т. До питання естетичного у філософській думці Платона // Мультиверсум: альманах. Вип. 56. – К., 2006. – С. 34 – 41.

7. Андрущенко Т. Формування феномену естетичного у філософії Аристотеля // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах. Вип. 17. – К., 2006. – С. 9 – 15.

8. Андрущенко Т. Естетичне як філософська проблема // Практична філософія. – 2006. – № 3. – С. 221 – 226.

9. Андрущенко Т. Історико-культурні передумови становлення середньовічного розуміння естетичного // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 58. – К., 2006. – С. 61 – 71.

10. Андрущенко Т. Філософська сутність та предметне поле естетичного // Філософія освіти. – 2006. – № 2. – С. 83 – 90.

11. Андрущенко Т. Естетичний ідеал Просвітництва та особливості концептуальних підходів до виховання // Вища освіта України. – 2007. – № 2. – С. 84 – 89.

12. Андрущенко Т.І. Феномен естетичного у філософії і культурі Просвітництва // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 68. – К., 2007. – С. 3 – 12.

13. Андрущенко Т. Естетичне у філософії і культурі марксизму // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: збірник наук. праць. Вип. 19. – 2007. – С. 242 – 251.

14. Андрущенко Т. Комплексний підхід в естетизації навчально-виховного процесу студентів музично-педагогічних закладів // Теорія і практика управління соціальними системами: філософія, психологія, педагогіка, соціологія. – Харків, 2007. – № 2. – С. 63 – 70.

15. Андрущенко Т. Антропоцентричний характер естетичного ідеалу епохи ренесансу // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 70. – К., – 2007. – С. 3 – 12.

16. Андрущенко Т. Особливості епохи Ренесансу: ідеологія, освіта і культура // Вища освіта України. – 2007. – № 1 – С. 19 – 26.

17. Андрущенко Т. Антропоцентричний характер естетичного ідеалу епоху Ренесансу і сучасність // Вища освіта України. – 2007. – №3 – С. 97 – 102.

18. Андрущенко Т. Філософія мистецтва та мистецька практика в добу просвітництва і сучасність // Мультиверсум: альманах. Вип. 65. – К., 2007. – С. 203 – 216.

19. Андрущенко Т. Особливості формування та осмислення постмодернізму // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди: наук.-теорет. зб. Вип. 11. – Переяслав-Хмельницький, 2007. – С. 217 – 220.

20. Андрущенко Т. Особливості становлення естетичного в добу відродження // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: зб. наук. праць. Вип. 20. – К., – 2007. – С. 17 – 20.

21. Андрущенко Т. „Архітектурний” образ постмодернізму // Гілея: історія. Політологія. Філософія: зб. наук. праць. Вип. 10. – К., 2007. – С. 267 – 273.

22. Андрущенко Т. Постмодернізм як різновид текстової або знакової реальності // Нова парадигма: філософія. Політологія. Соціологія. Вип. 73. – К., 2008. – С. 22 – 30.

23. Андрущенко Т. Духовні цінності студентської молоді: сутність, структура, пріоритети // Гілея: історія. Політологія. Філософія: зб. наук. праць. Вип. 11. – К., 2008. – С. 271 – 280.