У Висновках підводяться основні підсумки дисертаційного дослідження, визначаються подальші перспективи вивчення даної проблеми. Аналіз джерел і літератури, що стосується української філософії першої половини ХХ ст. засвідчив, що тогочасні дослідження здебільшого присвячені вивченню світоглядних особливостей українського народу, з метою визначення сутності і сенсу існування етносу, усвідомленя його унікальності. Таку специфіку зумовили насамперед політичні причини, оскільки, використовуючи наукові розробки про світогляд української людини, вітчизняні філософи початку ХХ ст. намагалися обгрунтувати передусім ті історичні події, що мали місце на теренах сучасної їм України, а також намітити шляхи виходу з ситуації, що склалася. Саме в контексті національно-ментальної та світоглядної тематики українські дослідники розв’язували естетичні проблеми. Це пов’язано насамперед з тим, що період першої половини ХХ ст. був дуже нестабільним і певним чином дизгармонійним. Філософія цього періоду перебувала під впливом філософії національної ідеї як теоретичної самосвідомості українського національного відродження, започаткованої ще українськими романтиками в першій половині XІX ст. В подальшому П.Куліш, М.Костомаров, І.Нечуй-Левицький, Л.Українка, І.Франко поглибили дослідження цієї проблематики, яка пізніше домінувала у філософькій думці першої половини ХХ ст. Звертаючись до естетичного аспекту проблеми українського національного світогляду, тогочасні дослідники намагалися змінити ситуацію на краще, згармоніювати міжособистісні, міжконфесійні, міжнаціональні відносини, подолати відчуження в будь-яких формах і проявах, а також згармонізувати внутрішній світ людини, її діалог із власним «Я». З цією метою вони вивчали українську народну творчість, звертались до характеристики найбільш «блискучих» історичних епох, досліджували творчість найвизначніших представників національної культури. Українська філософія першої половини ХХ ст. розглядала естетизм як вроджену потребу в красі та гармонії, що виявляється у всіх сферах життя української людини, становить одну з визначальних рис національного світогляду українського народу. Українські мислителі вважали естетизм лейтмотивом усієї національної духовної культури, тісно пов’язували його у суспільній свідомості з моральними та політичними цінностями. Серед основних ознак естетизму виділялися: творча активність етносу; об’єктивація внутрішнього світу людини у феноменах народної творчості; сильно розвинене відчуття краси, що зумовлює естетизацію будь-якої діяльності; гармонія. Зародження естетизму переважна більшість українських філософів відносять до періоду існування міфологічного світогляду, для якого особливо притаманними були символізм, пісенність, декорування побуту з гармонійним поєднанням кольорів, звуків, декоративних елементів. Ознаки українського естетизму, що сформувалися в первісний період існування етносу, стали основою естетичної свідомості українців, зумовили становлення національного світогляду. Розвиток естетизму українського народу у вітчизняній філософській думці початку ХХ ст. пов’язувався з природними, культурними та історичними факторами. Причому провідна роль відводилася не лише новаціям, але й значною мірою традиціям. Українські філософи першої половини ХХ ст. наголошували, що естетичні цінності народу відображаються в уявленнях про прекрасне, потворне, піднесене, трагічне та комічне. Їх дослідження хоч і не містять теоретичного обгрунтування даних понять, проте виявляють існування останніх у національному світогляді, відтворюють їх цілісну картину. В естетичному компоненті національного світогляду українців домінують уявлення, що відповідають змісту категорії прекрасного, де відображені явища дійсності та твори мистецтва, що дають людині відчуття естетичної насолоди. Ці уявлення є наслідком прагнення українця до гармонії з природою, спільнотою і самим собою, а також бажання вбачати гармонію у всьому навколишньому світі. Уявлення про прекрасне відображаються в естетичному ідеалі, який українські вчені першої половини ХХ ст. розглядають в якості складової частини українського традиційного ідеалу, оскільки основним джерелом українського національного світогляду до ХХ ст. було селянство, глибоко пов’язане з традицією. Українському традиційному ідеалові притаманні глибока релігійність, любов до рідного краю, замилування ним, усвідомлення людської гідності, пошана до батьків, старших, стриманість у поведінці і словах, естетизм у всіх сферах життя, який водночас набуває етичного характеру. Естетичний та етичний ідеали в українському національному світогляді є тісно пов’язаними. Водночас вітчизняні мислителі спрямовували дослідження українського національного світогляду та її естетичної складової не лише в минуле, але й в майбутнє. Сутність національного світогляду, що формувалася під впливом різноманітних факторів упродовж всієї історії народу, визначає певною мірою і спосіб діяння сучасноі людини. Причому національний світогляд не можна звести лише до тієї характеристики, яку давали йому представники української філософії першої половини ХХ ст., хоч більшість рис, описаних ними, є актуальними для українського народу. Проте з’являються й інші особливості, виникнення яких зумовлене реаліями сьгодення. Їх дослідження відбувається вже в контексті розвитку сучасної наукової та філософської думки. Особливості національного світогляду визначають специфіку духовної культури народу, що засвідчує його неповторність і здатність відстояти свої ідеали в найважчих умовах. Тому вивчення питань, якими займалися українські філософи першої половини ХХ ст. має важливе значення не лише для історіософських дисциплін, але й для розв’язання державотворчих проблем сучасної України, формування української людини нової історичної доби, удосконалення та поглиблення діалогу між українською та іншими культурами. |
