Анотація до роботи:

Храпунов I. М. Етнiчна iсторiя Криму у ранньому залiзному вiцi. – Рукопис.

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня доктора iсторичних наук за спецiальнiстю 07.00.04 – археологiя. – Iнститут археологiї НАН України, Київ, 2003.

Основнi результати дослiдження вiдображенi у 87 наукових работах. Вивчення наративних, епiграфiчних, нумiзматичних, антропологiчних та археологiчних джерел дозволило реконструювати етнiчну iсторiю Криму у I тисячолiттi до н. е. – першiй половинi I тисячолiття н. е. Етнiчна iсторiя таврiв вивчена протягом усього часу її iснування: вiд початку формування етносу до його асимiляцiї пiзнiми скiфами. Етнiчна iсторiя скiфiв, сарматiв, германцiв, аланiв у запропонованiй роботi стає об’єктом дослiдження з того часу, коли цi народи мiгрували до Кримського пiвострова. Також вивченi етнiчнi процеси, що вiдбувалися внаслiдок контактiв перелiчених народiв один з одним, а також з античними греками. В роботi обговорюються i, за можливiстю, вирiшуються iстотнi задля реконструкцiї етнiчної iсторiї Криму проблеми. Зокрема, про етнiчну належнiсть кизил-кобинської культури; про причини формування рiзних варiантiв культури кочових скiфiв; про спадкоємнiсть пiзньоскiфської культури вiд ранньоскiфської; про час з’явлення в Криму сарматiв; про проникнення до Криму алан та племен, якi входили до готського племiнного союзу.

Ключовi слова: етнос, етнiчна iсторiя, раннiй залiзний вiк, археологiчна культура, таври, скiфи, пiзнi скiфи, сармати, готи, алани.

У дисертацiп наведене теоретичне узагальнення i нове вирiшення етнiчно iсторiп Криму у ранньому залiзному вiцi. Встановлено, що наприкінці епохи бронзи – на початку раннього залізного віку сталася диференціація племен, що жили в Криму. Частина їх розселилася в степу і перейшла до кочового способу життя, інша частина сконцентрувалася у передгір'ях. У передгір'ях у VIII ст. до н. е. сформувалася кизил-кобинська культура, залишена народом, який стародавні греки іменували таврами. Жителі передгір'їв підтримували зв'язки з нечисленними на той час степовиками.

У другій половині VII ст. до н. е. степовий Крим стає місцем кочівок скіфів. У VI ст. до н. е. їх нечисленні контингенти долинами річок проникають у передгір'я. Там вони постійно контактують з таврськими племенами, внаслiдок чого формуються групи людей, культура яких поєднує скіфські і кизил-кобинські елементи.

В VI— V ст. до н. е. кримські передгір'я були щільно заселені таврами. Цей регіон був ядром етносу, звiдки таври мігрували у різних напрямках. Найпотужніший міграційний потік був спрямований на південь — до незаселеного Головного пасма Кримських гір і Південного берега Криму. Археологічно культура південнобережних і гірськокримських таврів представлена численними могильниками, що складаються з кам'яних ящиків. Формуються дві субетнічні групи, відповіднi двом господарсько-культурним типам.

У кінці VI або на початку V ст. до н. е. частина таврів переселяється з передгір'їв на Азовське узбережжя Керченського півострова, де вони проживають до I ст. до н. е.

Встановлено, що з часу заснування у VI ст. до н. е. античних міст на західному березі Боспору Кіммерійського таври були серед їх жителів. Така ж картина спостерігалась на західному узбережжі Криму, в заснованій у V ст. до н. е. Керкінітіді.

Таврські племена, які населяли в VI—V ст. до н. е. гори і передгір'я, відрізнялися від інших причорноморських варварів крайньою замкненістю у відношеннi до населення античних міст.

Зі скіфами кримського степу таври підтримували постійні стосунки (найчастіше у виглядi торгового обміну) завдяки чому до таврів потрапляли скіфські зброя і кінська збруя, а до скіфів — кизил-кобинська лощена кераміка з врізним орнаментом.

У V ст. до н. е. степовий Крим став місцем постійних кочівок племен, які входили до об’єднання, названого Геродотом (Her. IV, 20) “царськими” скіфами. Поховання їхніх вождів відкриті в передгірному і Північно-Західному Криму, а також на Керченському півострові. Скіфи вступали в різноманітні відносини з античними греками як на заході, так і на сході півострова. До V ст. до н. е. відноситься початок процесу седентаризації скіфів, відміченого на кордонах Боспорського царства.

У IV ст. до н. е., в період розквіту Скіфії, племінна диференціація вже більш помітна, ніж в попередній час. Кримські скіфи за деякими важливими особливостями поховального обряду, відрізнялися від кочовиків, що жили в степах на північ від Перекопу. Північна частина півострова являла собою зону з нестабільним населенням, яке періодично проникало туди з причорноморських степів. Локальний варіант скіфської культури створили племена, котрі кочували на межі степів і передгір'їв. Вони, очевидно, усвідомлювали свою відмінність від сусідів, які займали територію на північ від них. Особлива етнографічна група скіфів проживала на Боспорі.

Про загальнопівнічнопричорноморську кризу III ст. до н. е. свідчить, зокрема, майже повне припинення практики здійснення підкурганних поховань в степовому Криму і зникнення кизил-кобинської культури в передгір'ях. Цей період майже не знайшов відображення ні в писемних, ні в археологічних джерелах. В III ст. до н. е., ймовірно, значно зменшилась чисельність і зросла рухомість населення. Цей час, коли скіфи стали осідати в Центральному Криму, створюючи передумови формування пізньоскіфської культури можна назвати перехідним.

В II ст. до н. е. скіфи заселяють передгірний, а також відвойований у греків Північно-Західний Крим. Консолідації розрізнених раніше племен сприяло включення їх до єдиної держави. Автори декрету на честь Діофанта іменували її Скіфією. З нащадків кочових скіфів сформувався етнос, який всі джерела називають скіфами, а сучасні автори — пізніми скіфами, щоб відрізнити їх від кочовиків, що панували в північнопричорноморських степах у VII—IV ст. до н. е. Вони створили своєрідну пізньоскіфську культуру, відому завдяки розкопкам багатьох поселень та могильників. Незважаючи на одноманiтнicть культури і на усвідомлення пізніми скіфами своєї єдності, аналіз писемних джерел дозволяє зробити висновок, що вони поділялися на племена.

Крім скіфів, в столиці пізньоскіфської держави жили греки. Таври займали компактну територію неподалік від Херсонесу. Вони також проживали серед скіфів в поселеннях Центрального Криму. Сармати, зокрема, роксолани, протягом II ст. до н. е. не раз робили набіги на Кримський півострів. Після закінчення воєнних дій вони йшли на північ, але під час Діофантових воєн деякi з них залишились в Криму. На початку I ст. н. е. археологiчнi данi фiксують з’явлення сарматiв на пiзньоскiфських поселеннях, у другій половині століття вони вже повсюдно проживали серед пізніх скіфів. У передгір'ях з'являються невеликі сарматські могильники, що демонструють зміни укладу життя сарматів — перехід до перекочувань по замкненому маршруту невеликої вiдстанi.

Наприкінці I – на початку II ст. н. е., велике пересування сарматських племен, охопивши все Північне Причорномор'я, певно призвело до скорочення пізньоскіфського ареалу. Пізні скіфи залишили Північно-Західний Крим i сконцентрувались в передгір'ях. На цей час завершився процес асиміляції таврів пізніми скіфами.

У II ст. н. е., в зв'язку з перманентним притоком сарматів у передгір'я, відбувається їх інтеграція зі скіфами в межах пізньоскіфських поселень. Сармати жили не лише серед пізніх скіфів, а й окремо, причому різні їх групи вiдокремились залежно від впливу на них пізньоскіфської культури.

В особливих географічних умовах передгір'їв та завдяки постійним контактам зі скіфами матеріальна і духовна культура сарматів дещо трансформується порівняно з культурою їх степових одноплемінників, які ведуть кочовий спосіб життя.

У першій половині III ст. н. е. в кримських передгір'ях, поряд зі скіфами і сарматами, з'явилися нові учасники етнічних процесів. Це були перші представники германських племен та алани, які переселилися до Криму з Північного Кавказу.

Істотні етнічні трансформації сталися у Криму у середині III ст. н. е. Готи та їх союзники розгромили всі пізньоскіфські поселення. Останніх їх мешканців було розігнано. Скіфи перестали існувати як етнос. Водночас, було знищено або витіснено за межі передгірного Криму багато сарматських громад. Однак деякі колективи сарматів, зокрема ті, що не підтримували тісних контактів з пізніми скіфами, вціліли і продовжували жити в долинах кримських рік.

На початку другої половини III ст. н. е. на Південному березі і в Південно-Західному Криму поселилися германці. У передгір'ях жили сармати, чисельність яких зменшилася порівняно з попереднім періодом. З кінця III ст. н. е. в передгірному Криму фіксується приток північнокавказьких аланів, які пройшли, очевидно, Боспором. В IV ст. н. е. їх кількість значно зросла. Процес активної консолідації аланів і сарматів упродовж IV ст. н. е., певно, так і не завершився. Наприкінці IV або на початку V ст. н. е. вони переселилися на нові місця, ймовірно, у зв'язку з нашестям на Кримський півострів гунів.

В V ст. н. е. за участю аланів і готів формувалася середньовічна кримська народність. В степах кочували гуни. Почалася нова епоха — епоха Великого переселення народів.

Публікації автора:

1. Могильник Дружное (III–IV вв. нашей эры). – Lublin: Wydawnictvo Universitetu Marii Curie-Skladowskiej, 2002. – 313 с.

2. Очерки этнической истории Крыма в раннем железном веке. Тавры. Скифы. Сарматы. – Симферополь: Таврия, 1995. – 83 с.

Колективнi монографiї:

3. Каменный век; Бронзовый век; Крым в античную эпоху // Древний и средневековый Крым. – Симферополь: Таврия - Плюс, 2000. – С. 10 – 92 (у спiвавторствi з М. I. Храпуновим).

4. Поздние скифы в Крыму // Великая Скифия. – К.; Запорожье, 2002. – С. 66 – 79.

Статтi в фахових виданнях:

1. Раскопки Булганакского городища (1981 – 1984 гг.) // Краткие сообщение Института археологии – 1987. – Вып. 191. – С. 40 – 45.

2. О причинах гибели некоторых позднескифских поселений //Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии – Вып. I. – Симферополь: Таврия, 1990. – С. 167 – 169.

3. Булганакское позднескифское городище (по раскопкам 1981 – 1989 гг.) // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии – Вып. II. – Симферополь: Таврия, 1991. – С. 3 – 34.

4. До соцiально–полiтичної характеристики пiзньоскiфського царства // Археологiя. – 1992. – № 1. – С. 86 – 92.

5. Рец.: О. Д. Дашевская. Поздние скифы в Крыму. – М., 1991 // Российская археология – 1993. – № 3. – С. 250 – 251.

6. Оборонительные сооружения акрополя Булганакского городища // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии – Вып. III. – Симферополь: Таврия, 1993. – С. 8 – 14 (у спiвавторствi з С. А. Мульдом).

7. Погребение середины III в. н. э. из могильника Дружное // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии – Вып. IV. – Симферополь: Таврия, 1994. – С. 529 – 544.

8. Рец.: В. Е. Возгрин. Исторические судьбы крымских татар. – М., 1992 // Российская археология – 1994. – № 1. – С. 219 – 225 (у спiвавторствi з О. Г. Герценим).

9. Раскопки кизил-кобинского поселения Шпиль // Археологические исследования в Крыму. 1993 год. – Симферополь, 1994. – С. 251 – 254 (у спiвавторствi з В. П. Власовим).

10. Николай Львович Эрнст – исследователь истории и древностей Крыма // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии – Вып. V. – Симферополь: Таврия, 1996. – С. 242 – 255 (у спiвавторствi з С. Б. Фiлiмоновим).

11. Новая литература об археологических исследованиях в Крыму (античность, ранний железный век, средневековье) // Российская археология – 1997. – № 1. – С. 218 – 223.

12. Новое кизил-кобинское поселение в горном Крыму // Археологические вести. -1996 – 1997. – № 5. – С. 176 – 186 (у спiвавторствi з В. П. Власовим).

13. Подбойная могила второй половины III века нашей эры из могильника Дружное // Stratum + Петербургский археологический вестник. – СПб; Кишинев, 1997. – С. 164 – 180 (у спiвавторствi з В. В. Масякiним).

14. Позднескифский могильник у с. Кольчугино // Бахчисарайский историко – археологический сборник. Вып. I. – Симферополь: Таврия Плюс, 1997. – С. 76 –155 (у спiвавторствi з В. В. Масякiним та С. А. Мульдом).

15. Завершение исследований могильника Дружное // Археологические исследования в Крыму. 1994 год. – Симферополь, 1997. – С. 256 – 262 (у спiвавторствi з С. А. Мульдом).

16. Керамические клейма Булганакского городища // Древности 1996. – Харьков, 1997. – С. 102 –110 (у спiвавторствi з М. Ф. Федосеєвим).

17. Две грунтовые могилы из некрополя Нейзац в Крыму // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии – Вып. VI. – Симферополь: Таврия, 1998. – С. 230 – 238.

18. Склеп IV ст. н. е. iз могильника Дружне // Археологiя. – 1998. – № 4. – С. 118 – 127.

19. A rapport on the cemetry near Druznoe village in the Crimea (3^d – 4^th century A. D.) // Acta universitatis Lodziensis. Folia archaeologica. 22. – Lodz, 1998. – P. 91 – 98.

20. Могила с двумя подбоями III в. н. э. из некрополя Дружное в Крыму // Российская археология – 1998. – № 4. – С. 133 – 149 (у спiвавторствi з В. В. Масякiним).

21. О населении Крыма в позднеримское время (по материалам могильника Дружное) // Российская археология – 1999. – № 2. – С. 144 – 156.

22. О позднесарматской археологической культуре в Крыму // Проблемы скифо–сарматской археологии Северного Причерноморья. (К 100–летию Б. Н. Гракова). – Запорожье, 1999. – С. 262 – 268.

23. О двух направлениях миграции предков средневековых алан // Донская археология. – 1999. – № 2 (3). – С. 26 – 29.

24. Склеп с захоронениями IV в. н. э. из могильника Дружное в Крыму // Херсонесский сборник. – Вып. X. – Севастополь, 1999. – С. 242 – 256 (у спiвавторствi з М. I. Храпуновим).

25. Три подбойные могилы IV в. н. э. из некрополя Дружное // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии – Вып. VII. – Симферополь, 2000. – С. 51 – 64.

26. Новые исследования могильников позднеримского времени в Крыму // Die spдtrцmishe Kaiserzeit und die frыhe Vхlkerwanderungzeit in Mittel- und Osteuropa. - Lodz, 2000. - S. 479 - 521 (у спiвавторствi з С. А. Мульдом).

27. Рец.: Колотухин В. А. Киммерийцы и скифы степного Крыма. – Симферополь, 2000 // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии – Вып. VIII. – Симферополь, 2001. – С. 513 – 517.

28. Об этнических процессах в Крыму в римское время // Вестник древней истории – 2001. – № 2. – С. 131 – 134.

29. Позднескифский могильник у с. Левадки // Бахчисарайский историко–археологический сборник. Вып. 2. – Симферополь: Таврия Плюс, 2001. – С. 105 – 168 (у спiвавторствi з С. А. Мульдом та А. А. Стояновою).

МАТЕРIАЛИ ТЕЗ ТА КОФЕРЕНЦIЙ

30. Основные этапы истории поздних скифов // Проблемы античной культуры. Тезисы докладов Крымской научной конференции. - Симферополь, 1988. - С. 311-313.

31. О причинах формирования локальных вариантов позднескифской культуры // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья. Тезисы докладов областной конференции, посвященной 90-летию со дня рождения Б.Н.Гракова. - Запорожье, 1989. - С. 157-158.

32. Об этнической принадлежности кизил-кобинской культуры // Проблемы истории Крыма. Тезисы докладов научной конференции. Вып.II. - Симферополь, 1991. - С. 6-7.

33. Аланский могильник IV в. в центральном Крыму // Византия и народы Причерноморья и Средиземноморья в раннее средневековье (IV-IX вв.). Тезисы докладов международной конференции. - Симферополь, 1994. - С. 77-79.

34. О населении Крыма в позднеримское время (по материалам могильника Дружное) // Проблемы археологии древней и средневековой истории Украины. - Харьков, 1995. - С. 111-112.

35. Population des montagnes et piйmonts de Crimйe й l'йpoque romaine tardive (d'aprйs le matйriel de la nйcropole de Droujnoe) // L'identitй des populations archйologiques. - Sophia Antipolis: Editions APDCA, 1996. - p. 61-79.

36. Нейзац - могильник позднеримского времени в центральном Крыму // Проблемы истории и археологии Украины. Тезисы докладов научной конференции. - Харьков, 1997. - С. 34-35.

37. Об участии аланов в формировании населения Крыма позднеримского времени // Юбилейные международные ХХ "Крупновские чтения" по археологии Северного Кавказа. Тезисы докладов. - Ставрополь, 1998. - С. 126-127.

38. О миграциях предков средневековых алан. // Проблемы истории и археологии Украины. – Харьков, 1999. С.32-33.

39. On the contacts between the populations of the Crimea and the Carpathian Basin in the Late Roman Period // International Connections of the Barbarians of the Carpathian Basin in the 1^st - 5^st centuries A.D. – Aszуd; Nyнregyhбza, 2001. – P. 267 – 274.

40. О первых сармато – германских контактах в Крыму// Боспор Киммерийский, Понт и варварский мир в период античности и средневековья. – Керчь, 2002. – С. 246 – 252.