Етногеографічне вивчення бойківської етнографічної групи є слабо розробленим напрямом у сучасних етногеографічних дослідженнях. В більшості спеціальних етнографічних праць як важливий чинник формування бойківської етнографічної групи розглядається середовище її проживання. В дисертації проведено аналіз територіальної організації життєдіяльності та взаємозв’язків між середовищем проживання і етнографічною культурою. Це дало можливість розкрити механізми життєдіяльності даної етнографічної групи. Встановлено, що бойки – найбільша за чисельністю етнографічна група в Українських Карпатах. Значне переважання сільського населення і відсутність великих міських центрів зумовлює порівняно невисокий вплив урбанізації на спосіб життя бойків у порівнянні з іншими регіонами України. Бойківщина характеризується більш оптимальними у порівнянні з всією Україною демографічними показниками. Можна констатувати, що негативні демографічні процеси не набули таких розмірів, як по державі в цілому. Міжгірський, Воловецький, Турківський райони, на території яких проживає 33,4 % бойківського населення, відзначаються порівняно сприятливими демографічними показниками. Головною причиною високої міграційної активності бойків є низький рівень економічного розвитку Бойківщини. Комплексне дослідження етнографічної групи дало можливість встановити та охарактеризувати внутрішні територіальні відмінності між окремими районами. Аналіз розселенської діяльності підтвердив існування периферійних зон в межах Бойківщини, де спосіб життя населення характеризується більшою збереженістю традиційної культури. Зокрема, сюди відноситься ряд сіл Турківщини (Бітля, Карпатське, Либохора, Верхнє та Нижнє Гусне, Зубриця, Кринтята та інші), Сколівщини (Ялинкувате, Волосянка), Міжгірського району (Лісковець, Рекіти). Встановлено, що інтенсивність трансформації землекористування збільшується з північного заходу на південний схід. Зміна споживчої діяльності населення відбувалась в різних районах неоднаково. На основі аналізу житлової забудови визначено села з переважаючою традиційною (довоєнною) забудовою. Найбільш збереженою є традиційна архітектура сіл Дрогобицького та Турківського районів, які приурочені до району Сколівських Бескид та Вододільно-Верховинського хребта. Всі вони представлені культурними ландшафтами, які мають велике значення для збереження традиційного середовища проживання бойків. Цілий комплекс чинників зумовили кардинальну зміну забудови в селах Воловецької верховини. Виділено шість типів сільської місцевості і здійснено аналіз їх територіального розміщення. На рівні сільської місцевості можна простежити відмінності в соціоприродній діяльності бойків різних територіальних частин етнографічного району. З’ясовано, що в сільській місцевості висхіднодолинного чи схиловодолинного типу склалися кращі умови для збереження традиційної культури життєдіяльності бойків. Висхіднодолинний тип характерний для південно-східної частини Бойківщини, зокрема Горган та схилів Вододільно-Верховинського хребта. Висхіднодолинний тип сільськогї місцевості характерний для вузьких річкових долин верхів’їв річок Стрий, Латориця, Ріка, Опір і Головчанка та їх бічних приток, також виражений в районі Вододільно-Верховинського хребта. Кожний з виділених типів вносить свої риси до загальної етнографічної культури і формує її цілісний образ на загальноукраїнському тлі. В етнокультурному аспекті збереження окремих типів сільської місцевості є важливим завданням державної ваги. Крім того, це завдання перетинається з перспективами розширення природохоронних територій України. Реалізація ідеї сталого природокористування передбачає збереження традиційної соціо-природної діяльності населення та культурних ландшафтів, які виникли внаслідок цієї діяльності. На основі аналізу репрезентації типів сільської місцевості, збереженості традиційної культури життєдіяльності, місць і пам’яток особливого історичного значення та наявності природоохоронних територій було виділено шість охоронних ландшафтів, метою створення яких є збереження культурно-історичної спадщини Бойківщини, її природного середовища. Процеси трансформації способу життя не зачепили всіх районів Бойківщини однаковою мірою. Проте в багатьох із них елементи традиційної життєдіяльності існують до тепер. Результати дослідження вказують на необхідність збереження традиційної культури. Цінність культурної спадщини полягає в тому, що тепер і в майбутньому вона є і буде важливим чинником регіонального розвитку, особливо в сфері туризму та рекреації. Результати дослідження показали наявність значних ресурсів в цій сфері. Отже, етногеографічне дослідження етнотрансформаційних процесів є актуальним і для інших етнгеографічних районів. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА : 1. Сливка Р.Р. .Геопросторові аспекти життєдіяльності бойків // Вісник Львівського університету. Серія географічна. Географія України (регіональні проблеми). Випуск. 21. – Львів: ЛНУ, 1998. – с.155–158. 2. Сливка Р.Р. Проблеми етногеографічного дослідження бойків // Україна та глобальні процеси: географічний вимір: Зб. наук. праць. В 3-х т. – Київ-Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – Т.3. – с. 357–359. 3. Сливка Р. Екологічний ефект господарського освоєння південно-східної Бойківщини // Вісник Львівського університету. Серія географічна. Випуск 26. – Львів: ЛНУ, 2000. – с.143–146. 4. Сливка Р. Природно-географічні умови розвитку етнографічної групи бойків // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 104. Географія. – Чернівці, 2001. – с. 147–151. 5. Сливка Р. Принципи виділення типів сільської місцевості на території Бойківщини // Вісник Львівського університету. Серія географічна. Вип. 28. – Львів, 2001. – с. 166 – 172. 6. Сливка Р. Соціоприродна діяльність бойківського населення Карпат // Географія і сучасність. Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – К.: Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 2001. – с. 137–143. | 