Анотація до роботи:
Кашка М.Ю. ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК РУСИНІВ-УКРАЇНЦІВ ЗАКАРПАТТЯ (друга половина ХVІІІ ст. – 1867 р.) – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Ужгородський національний університет, Ужгород, 2008. У дисертації досліджуються проблеми етнополітичного розвитку русинської спільноти Закарпаття, формування на цій базі етнічної ідентичності русинів краю у вказаний період. На основі аналізу архівних документів і матеріалів, творчої спадщини культурних діячів Закарпаття другої половини ХУІІІ – ХІХ ст., політичних програм періоду революції 1848-1849 рр. і післяреволюційного періоду, політичних дискусій в русинському середовищі Закарпаття другої половини ХІХ ст. досліджено формування етнічної ідентичності русинів Закарпаття та його відображення в крайовій історичній думці вказаного періоду. Охарактеризовано суспільні й політичні процеси в Австрійській монархії в другій половині ХУІІІ ст., в її угорській частині і конкретно в комітатах, населених русинами. Досліджено вплив реформ абсолютистських австрійських правителів Марії-Терезії і Йосифа ІІ на суспільний і культурний розвиток русинської спільноти Закарпаття, роль просвітницьких русинських діячів в цьому процесі та перші прояви етнічної самосвідомості, появу русинської історіографії (І.Базилович). В дисертації проаналізовано ідейно-теоретичний процес розвитку етнічної ідентичності русинів Закарпаття з другої половини ХУІІІ ст., розкрито причини появи в середовищі русинських культурних і політичних діячів ідей слов’янства, слов’янської взаємності, русофільства, їх трансформації в панславізм і панрусизм, корисливого їх використання експансіоністськими силами Росії. Показано їх оборонний характер в протистоянні до австро-німецького і угорського націоналізму. Дисертант разом з тим констатує гальмуючий характер цих ідей і теорій в процесі розвитку етнічної ідентичності русинів Закарпаття. На підставі аналізу політичних програм періоду революції 1848-1849 рр. дисертант вважає, що їх позитивною стороною було формулювання вимоги об’єднання Угорської Русі, Галичини і Буковини в єдину провінцію, або землю, а негативною – вузькість сил, що стояли за цими програмами, їх пошуки опори у австрійського імператорського двору і співробітництво з інтервенційними російськими військами. Все це проявилось і в період національного відродження русинів Закарпаття в 50-60-х рр. ХІХ ст. Його провідною силою і надалі було духовенство і невелика група світської інтелігенції. Це наклало на русинський рух виразний відбиток. Національне відродження залишилось справою одиноких відданих народним інтересам діячів на чолі з О. Духновичем. Але русинська інтелігенція Закарпаття не змогла вирішити ні проблему національної орієнтації, ні питання літературної мови. Значна частина її в умовах різкого наступу мадярських націоналістичних сил після досягнення ними компромісу з Віднем в 1867 р. і виникнення дуалістичної Австро-Угорської монархії поступово мадяризувалась. У дисертації обґрунтованo висновок, що зусилля русинських будителів не пропали марно, етнічне усвідомлення, набуте в період просвітництва, будительського руху, революції 1848-1849 рр. і післяреволюційний період підвищили національну самосвідомість русинів Закарпаття, перешкодили мадяризації русинського суспільства. Цей процес знайшов своє відображення в історичних творах І.Базиловича, І.Орлая, Ю.Венеліна, М.Лучкая, О.Духновича, публіцистичних працях А.Добрянського, В.Добрянського, І.Раковського, І.Сільвая і ін. |
