У дисертації поставлене наукове завдання з’ясування ґенези і динаміки електоральних орієнтацій виборців України відповідно до впливу етнічного, лінгвістичного та регіонального факторів, яке є актуальним для науки і практики. За результатами дослідження запропоновано нове вирішення даного наукового завдання, яке полягає в комплексному розгляді сутності, причин та динаміки електоральної поведінки громадян України з урахуванням етнічних, лінгвістичних та регіональних факторів. Це дало змогу з’ясувати витоки, сутність і характер регіональних електоральних розмежувань (ступінь їхньої обґрунтованості чи штучності). Застосування аналітико-евристичних можливостей парадигм соціологічного знання (структурно-функціонального підходу, символічного iнтеракцiонiзму, політичного психоаналізу, теорій соціального конструювання, раціонального вибору тощо), постмодерністської інтелектуальної традиції дозволили дослідити стан, динаміку та чинники електоральних орієнтацій в сучасній Україні, прийти, зокрема, до таких висновків: а) уточнено зміст (конкретизовано) поняття „електоральні орієнтації”. Доведено, що офіційні результати виборів, зважаючи на їхню артефактуальність, не є адекватними електоральним орієнтаціям. Останні є теоретичним конструктом, що відображає існуючі у суспільстві настрої та пріоритети щодо суб’єктів політичної боротьби (об'єктів електорального вибору); б) засобами статистичного аналізу адекватності інтерпретації різних теорій електоральної поведінки в контексті встановлення специфіки електорального вибору виборців України вдалося довести, що найадекватнішим засобом пояснення електоральних процесів у сучасній Україні серед класичних теорій електоральної поведінки є соціально-психологічна, тоді як раціональна та соціологічна теорії мають дещо меншу евристичну цінність; в) аналізуючи перебіг, результати парламентських та президентських виборів в Україні з часу проголошення незалежності встановлено, що характерною ознакою електорального поля України є поширення протестних настроїв та орієнтацій на лідера, хоча у суспільстві сформувався запит на концептуально оформлені ідеології розвитку вітчизняного політичного простору; г) з’ясовано, що позиціонування суб’єктів виборчих перегонів за критерієм “ліві-праві“ у свідомості пересічного виборця відбувається, насамперед, за національно-демократичним та зовнішньополітичним векторами; д) визначено стан, динаміку та чинники ґенези, еволюції електоральних орієнтацій виборців України. Встановлено, що розпочинаючи з 1989 року на загальнонаціональних виборах в Україні наявні електоральні платформи (комуністична, соціалістична, права, патерналістська тощо), вагомість яких залежить від соціально-історичних, етнічних, мовних, культурних тощо чинників; е) встановлено, що аналітичний та евристичний потенціал зазначених моделей значною мірою посилюється шляхом використання таких чинників, як регіональні, етнічні та мовні особливості, впливи яких на електоральний вибір, внаслідок компактності розселення національних меншин, взаємодоповнюються, породжуючи ефект синергії, що часто призводить до утворення стійких домінант; є) доведено, що етнорегіональні та лінгвістичні розмежування мають об’єктивну, історично сформовано базу, однак значущість їх у структурі електоральних орієнтацій виборців сучасної України є надмірно акцентованою, набуває спекулятивних ознак, що загрожує трансформацією електоральних розмежувань у національний розкол. ж) обґрунтовано межі поширення національно-демократичних настроїв та біло-синіх кольорів у відповідному регіональному вимірі; з) встановлено, що соціальні зміни в українському суспільстві, початок яким поклали події національно-демократичного піднесення 19891991 рр., мають циклічний характер, яким характерно спорадичне різке розширення соціального зв’язку за умов політичної кризи. Зазначене положення соціології соціальних змін П. Штомпки конкретизоване шляхом аналізу процесів національної самоідентифікації, політичного плюралізму, політичного реформування українського суспільства. Аналіз динаміки соціальних змін дозволяє стверджувати, що консолідація української нації передбачає необхідність синтезу європейського та євразійського векторів розвитку й утвердженню консенсусних засад співпраці політичних сил. |
