У висновках сформульовано основні підсумки дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. Ґрунтуючись на широкому колі наукових джерел, у дисертації здійснено дослідження етичного виміру концепції ноосфери, проаналізовано історичний та сучасний аспекти проблеми. Ідейними та теоретичними джерелами концепції ноосфери В. Вернадського були емпіричні спостереження науковців про зростаючий вплив людини, її розуму та праці на перебіг процесів, що відбуваються на земній поверхні; висновки окремих філософів про тісний зв’язок духовного і матеріального; ноосферні вчення Е. Леруа та П. Тейяра де Шардена. У концепції ноосфери В. Вернадського духовність постає найвищим проявом живого, від нього невіддільним, відповідно матеріальний та духовний аспекти буття можуть бути осмислені лише у їх тісному взаємозв’язку, що, зокрема, вимагає в сучасних етичних дослідженнях врахування даних природничо-наукових дисциплін. Вчення про ноосферу В. Вернадського фіксує планетарність людської особи у двох вимірах: соціальному (умовою становлення сфери розуму є об’єднання людства в єдине ціле, звідси моральною вимогою постає необхідність врахування суб’єктом у своїх діях приналежності до світового співтовариства) та природному (людина є ключовою ланкою еволюції біосфери в ноосферу, що зумовлює її відповідальність за перебіг планетарних процесів у їх взаємодії з суспільством). Це спричинило переконаність В. Вернадського у неминучості майбутньої появи людини з новими параметрами духовності. Крім того ноосфера у нього постає певним гуманістичним ідеалом. Розвиток наступниками В. Вернадського його ідей про ноосферу мав місце на трьох етапах: перші два характеризуються практичною відсутню інтересу до етичних її аспектів. На третьому етапі, що позначений великою кількістю різнопланових досліджень, у яких концепція ноосфери адаптується до сучасних реалій, часто робиться наголос на необхідності актуалізації її етичних аспектів, від чого, безперечно, залежить подальший розвиток сфери розуму. Простеживши генезу вчення про ноосферу, приходимо до наступного її визначення: на даному етапі (у стадії становлення) це біосфера планети, “проникнута” колективним розумом людства та результатами його діяльності. У розвиненому стані вона постане етапом розвитку планети, на якому її біосфера гармонійно взаємодіятиме та співіснуватиме з розумом, беручи ширше – із суспільством загалом. Досягнення стану розвиненої ноосфери передбачає усунення головної причини сучасної екологічної кризи шляхом закріплення за діяльністю розуму, що змінює біосферу, морально-етичних цінностей. Для цього насамперед необхідно ввести природу у сферу моральної дії. Базовими чеснотами у налагодженні нової взаємодії людини з природою, видаються поміркованість та принцип відповідальності. Запорукою їх ефективності повинна стати екологізація людської свідомості. Незважаючи на те, що глобалізація є необхідною передумовою становлення ноосфери, процес її розвитку не позбавлений низки недоліків. Вони актуалізують необхідність універсальної етики, характерною особливістю положень якої повинна бути їх загальноприйнятність. Найоптимальнішим варіантом розбудови такої етики постає запропонований Ю.Габермасом та Карлом-Отто Апелем комунікативний дискурс, хоча й не обов’язково у визначених ними формах. Основа універсальної етики бачиться у людському відчутті спільноти, належності до світового співтовариства. Шлях до духовної єдності людства лежить через міжкультурний діалог. У концепції ноосфери В. Вернадського людина постає геологічною (планетарною) силою. Особливої ваги набирає діяльність вченого, яка обов’язково має спрямовуватися низкою морально-етичних цінностей та принципом відповідальності, в першу чергу. Цей же принцип набуває визначальної актуальності стосовно осіб, які, завдяки глобалізаційним процесам, отримують особливий вплив на життя планетної спільноти. |
