Анотація до роботи:

Сталовєрова Г.В. Еволюція британського колоніалізму (1914-1921 рр.) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка. - Чернігів, 2008.

У дисертації досліджується еволюційний шлях трансформації британського колоніалізму під час Першої світової війни та в період повоєнного врегулювання всієї системи міжнародних відносин. Схарактеризовано становище Британської колоніальної імперії, принципи та засади британського колоніалізму напередодні Першої світової війни. Аналізується робота імперських конференцій, на яких вирішувалися головні питання імперської політики. Виявлено основні етапи та їх сутнісна характеристика в ході еволюції системи британського колоніального управління в досліджуваний період. Висвітлюється діяльність політичних партій імперії у відношенні до їх подальшого правового устрою. Підкреслюється, що у досліджуваний період розпочався рух домініонів та Індії до суверенітету.

У висновках відбиті підсумки дисертаційного дослідження.

Напередодні Першої світової війни головним завданням британського уряду було збереження статусу Великобританії як наймогутнішої колоніальної держави. Англійські правлячі кола розробили гнучкий механізм управлінської системи. Але величезні території колоніальних володінь постійно вимагали модернізації управління. Всі колонії поділялися на „завойовані” і „переселенські”, до яких на початку ХХ ст. встановилося два типи британського колоніального управління. „Завойовані” колонії, як правило з „кольоровим” населенням, не володіли політичною автономією і керівництво ними провадилося від імені корони через органи метрополії британським урядом. Інший тип британського колоніального управління встановився у Канаді, Австралії, Південній Африці та Новій Зеландії, коли вони отримали особливий статус домініонів. Після утворення домініонів їх зовнішня політика і „питання оборони” залишалися в компетенції британського уряду.

Значну роль у вирішенні складних внутрішньоєвропейських протиріч напередодні Першої світової війни почали відігравати колоніальні (імперські) конференції. Британський уряд намагався створити на цих конференціях військово-політичний блок і митний союз. Прем’єр-міністри домініонів, як правило, приймали сторону британського уряду, але, не зважаючи на це, виступали за розширення своїх політичних і економічних прав.

Перша світова війна внесла великі корективи у внутрішньоімперські відносини в межах Британського королівства. Під час війни відбулися національно-визвольні повстання у Південній Африці та Ірландії, проявилися на ґрунті введення військової повинності гострі протиріччя у Канаді та Австралії, широко розгорнувся національно-визвольний рух в Індії. У цей період протистояння Великобританії і залежних територій досягло того рівня, з якого почався їх відлік руху до суверенітету.

У досліджуваному періоді можна виділити наступні етапи процесу становлення державного суверенітету британських домініонів та Індіі: 1) 1914-1916 рр. – унаслідок посилення політичних вимог домініонів британський уряд скликає ІВК; 2) 1917-1920 рр. – загострення суперечностей між метрополією та залежними територіями; участь домініонів та Індії у роботі Паризької мирної конференції; 3) 1920-1921 рр. – посилення Великобританією контролю над залежними територіями шляхом скликання у 1921 р. ІВК; врахування метрополією зовнішньополітичних настроїв домініонів.

Причини загострення політичних відносин метрополії із залежними територіями у роки Першої світової війни коренилися у змінах розвитку економіки цих країн. У зв’язку з потребами війни та послабленням конкуренції з боку європейських держав, британські домініони й Індія значно розвинули свою національну промисловість і розширили позаімперські торгівельні зв’язки. Змінилися і фінансові взаємовідносини Англії й залежних територій. Англійський капітал продовжував зберігати лідерство в економіці цих країн, але частка метрополії в іноземних інвестиціях домініонів помітно впала.

Фінансові та підприємницькі кола домініонів дедалі більше зміцнювали свої позиції, і метрополія змушена була залучати їх до обговорення загальноімперських політичних і військових питань, створивши у 1916 р. регулярний імперський військовий кабінет. Представники Індії стали брати участь у роботі ІВК з 1917 р., що було принциповим нововведенням і даниною тій активній ролі, яку ця колонія відіграла у війні. У кінці Першої світової війни представники домініонів були допущені до безпосередньої участі у налагодженні післявоєнної системи мирних договорів на Паризькій конференції 1919 р. і поділу колоніальних володінь переможеної Німеччини, незважаючи на те, що домініони не виступали в якості суверенних, незалежних держав. У роботі конференції також брали участь представники колоніальної Індії. Після Паризької мирної конференції 1919-1920-х рр., що визнала результати Першої світової війни, Британська імперія залишалася складною державною структурою. До її складу входили: метрополія, домініони, підмандатні і залежні території.

Англійські правлячі кола розцінювали поступки, зроблені домініонам, як тимчасові. Після закінчення війни, спроби зберегти єдність імперії та посилити контроль метрополії у домініонах відобразилися у планах створення постійного імперського кабінету як органу управління всією імперією. Англійський уряд сподівався здійснити ці задуми за допомогою політичних партій домініонів, які перебували при владі в цих країнах у перші післявоєнні роки і виступали за збереження зв’язків із метрополією.

Така спроба була зроблена Англією у 1921 р. шляхом скликання імперського кабінету в мирний час. Однак опір цим діям у домініонах був настільки сильним, а зовнішньополітичні інтереси їх та метрополії настільки протилежними, що англійські правлячі кола були змушені не тільки назвати збори прем’єр-міністрів домініонів 1921 р. імперською конференцією (а не кабінетом), але й розірвати англо-японський союз на Вашингтонській конференції 1921-1922 рр., чим уміло скористалися США.

Враховуючи піднесення національно-визвольної боротьби в Індії, англійський уряд опублікував у 1918 р. давно обіцяний проект конституції. Незважаючи на зроблені поступки, влада залишалася у руках колоніального апарату. Вимогу про надання статусу домініону було відкинуто. Нова система встановлювалася на 10 років, після чого уряд Великобританії обіцяв розглянути перспективи демократизації.

Питання взаємовідносин з Англією були предметом гострої зовнішньополітичної боротьби у домініонах. Розвиток національної економіки піднімав на політичні вершини партії, які виражали інтереси національних фінансових і підприємницьких кіл, які конкурували з англійськими (ліберальна партія в Канаді, націоналістична партія ПАС). Виключенням були Австралія і Нова Зеландія, економіка яких більшою мірою залежала від Англії.

У колоніальній Індії під час визвольного руху 1918-1922 рр. Національний конгрес перетворився у потужну, масову політичну організацію, яка ставила на своїх сесіях політичні та економічні вимоги. Під час Першої світової війни ІНК була висунута вимога надання Індії у майбутньому (на невстановлений строк) самоуправління на правах домініону в межах Британської імперії.

Таким чином, особливості просування домініонів до незалежності визначили розвиток відносин між метрополією та її „кольоровими” колоніями, а також шляхи трансформації імперії у цілому. Знайдений баланс інтересів Великобританії та домініонів дозволив створити принципово нове міждержавне утворення – Британську Співдружність Націй, проекти якого розглядалися представниками різних політичних сил досліджуваного періоду. Елітні школи, університети, державне управління, армія, преса і парламентська система Індії побудовані за британським зразком.

Публікації автора:

1. Сталовєрова Г.В. Особливості колоніального управління Великої Британії на початку ХХ ст. //Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. – Рівне: РДГУ, 2004. – Вип. 3. – С. 96-103.

2. Сталовєрова Г.В. Проблеми домініонів у контексті Вестмінстерського статуту 1931 р. //Наукові записки Тернопільського національного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. – Тернопіль, 2004. – Вип. 2. – С. 159-167.

3. Сталовєрова Г.В. Особливості політики британського колоніалізму в Індії (1919-1935 рр.) //Наукові записки Національного університету „Острозької академії”. Серія: Історичні науки. – Острог, 2006. – Вип. 5. – С. 355-373.

4. Сталовєрова Г.В. Проблема збереження англійського впливу у міжвоєнній Індії // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. – Рівне: РДГУ, 2005. – Вип. 4. – С. 106-114.

5. Сталовєрова Г.В. Вплив Першої світової війни на політичне становище домініонів //Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. – Рівне: РДГУ, 2005. – Вип. 6. – С. 168-178.

6. Сталовєрова Г.В. Ірландія у системі британського колоніалізму (1916-1921 рр.) //Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. – Рівне: РДГУ, 2006. – Вип. 9. – С. 139-148.

7. Сталовєрова Г.В. Проблеми відносин між народами колоній і метрополій на Всезагальному конгресі рас (1911 р.) //Збірник матеріалів VII Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта 2004” з історії. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – Том 6. – С. 33-35.

8. Сталовєрова Г.В. Британська Індія та Ліга Націй //Вісник Національного університету водного господарства та природокористування: Збірник наукових праць. – Рівне: НУВГП, 2004. – Вип. 3 (27). – С. 422-428.

9. Сталовєрова Г.В. Становлення зовнішньополітичного суверенітету домініонів у першій третині ХХ ст. //Вісник Національного університету водного господарства та природокористування. Збірник наукових праць. – Рівне, 2005. – Вип. 3 (31). – С. 511-518.