1. У становленні словотвірної афіксальної системи української мови помітну роль відіграли конфікси з матеріально не вираженим другим компонентом, які виступають формантами в складі більше ніж тисячі похідних іменників – девербативів (66%), десубстантивів (26%) та деад’єктивів (8%). 2. Конфіксальні структури з матеріально не вираженим постпозитивним елементом сформувалися на базі нульової суфіксації. Перші компоненти морфосполук строкаті за походженням. Це могли бути: прийменники – 50% від загальної кількості (при, під, за, по, без та ін.); префікси – 46% (су-, на-, о-, роз- тощо); частки – 4% (не). Прийменники, що перетворилися на препозитивну частину конфікса, як правило, не мають відповідників у системі іменникових префіксів. Генеза багатьох препозитивних компонентів конфіксів сягає праслов’янського, а то і праіндоєвропейського періоду (обряд, сусід, упряж, каліка, патока, причуда, підошва та ін.); деякі запозичені зі старослов’янської мови (возмога). 3. Значна частина конфіксальних десубстантивів за походженням є суфіксальними утвореннями від прийменниково-іменникових сполук (за полою > запіл; без міри > безмір; при стіні > пристін; під горою > підгір). Однак згодом твірні словосполуки у свідомості мовців перестають сприйматися як базові, натомість наведені деривати починають словотворчо співвідноситися з іменниками без прийменників (пола, міра, стіна, гора). Мотиваторами девербативів на певному синхронічному зрізі могли бути префіксальні дієслова, які ще не відійшли до інертного фонду лексики, а твірними ще не стали усвідомлюватися безпрефіксні дієслова. Ця обставина спричинила полімотивованість ряду аналізованих похідних (повозъ > повезти, возити; оскhпъ > оскhпати, скhпати та ін.). Полімотивація може бути й наслідком послаблення зв’язку твірної основи деривата з певною частиною мови і встановлення словотвірних відношень з іншою частиномовною основою (нелюбъ > любъ, любити; причудъ > чудъ, чудити, чудувати). 4. Описувані похідні вступають у синонімічні відношення із дериватами, утвореними за допомогою конфіксів з матеріально вираженими другими компонентами (недолюд – недолюдок; недоум – недоумок; кадовб – кадовбець, кадовбина, кадовбаня; катлуба – катлубень; пригір – пригорок; павідь – паводок; безголов – безголов'я; задра – задирка; супір – суперечка; парость – паросток; сусіда (ж.р.) – сусідка; огуз – огузок). Така варіативність словоформ розширює стилістичні обрії використання похідних іменників. 5. Творення дериватів досліджуваного типу часто супроводжується певними морфонологічними процесами: а) відтинанням кінцевого елемента твірної дієслівної основи (водити – поводи, бузувати – обуза, плавати – заплава); б) асиміляцією і стягненням звуків на стикові морфем (скhпати – роскhпъ; солити – росол; станути – розтань і под.); в) чергуванням кореневого вокалізму й консонантизму та змінами за твердістю/м'якістю (нога – обніж, стріха – постріш, учити – неук, земля – озем, жердина – ожеред, ректи – безріка, гора – пагір, пригір; стіна – пристінь, колода – підколодь, жерти – прожирь, жовтий – прожовть); г) фонетичним варіюванням препозитивної частини конфікса: робрат, развора; звада, извур, ізморось, ступа, гистик, гестик, естик, істик, їстик. 6. Панівна більшість вивчених конфіксальних типів і моделей була започаткована в праслов’янський період, значна їх частина виформувалася на ґрунті давньоруськоукраїнської та середньоукраїнської мови й продовжує функціонувати, з більшою чи меншою активністю, у новій українській мові. Найвищою дериваційною конкурентноспроможністю відзначаються конфікси не-...- (а), по-...- (а), за-...- (а): вони виявилися гнучкими і продуктивними словотворчими засобами упродовж усіх етапів розвитку мови. Досить продуктивними продовжують залишатися іменникові конфікси о- ...- (а), об-...- (а), з- (с-)-...- (а), від-…- (а), про-...- (а) та ін. З різних причин не набули продуктивності або втратили її конфікси ви-…- (а), пре-…- (а), до-...- (а), перед-...- (а), ка-...- (а), над-...- (а). 7. Конфікси з матеріально не вираженим другим компонентом є дієвою словотворчою одиницею дериваційної системи української мови. Використання цього виду словотворчих засобів паралельно з іншими дво- чи трикомпонентними формантами значно збагачує лексико-словотвірний спектр похідних іменників. Деривати, утворені за допомогою конфіксів з матеріально не вираженим постпозитивним елементом, виникають переважно на ґрунті живої народної мови. Значна їх кількість потрапляє в літературну мову, інші продовжують функціонувати на діалектному рівні. Досліджені похідні надають національній мові рис неповторності, експресивності, колориту, динамізму, що й визначає, зрештою, її самобутність. |
