1. Комплексний аналіз стану й ступеня дослідження проблеми дозволив виявити основні закономірності й тенденції формування наукової думки про картографування ґрунтів. Це дало можливість обґрунтувати напрями дослідження, серед яких розробка методологічних і теоретичних питань вивчення розвитку наукової думки про картографування ґрунтів у вітчизняних і зарубіжних наукових розробках, аналіз еволюції наукової думки в контексті удосконалення технологій картографування. 2. Основними принципами історії розвитку наукової думки про картографування ґрунтів можна вважати наступні: принцип історичної нерівномірності (наукові погляди на процеси, що супроводжують картографування ґрунтів у часі розвиваються нерівномірно – її розвиток визначається не тільки логікою руху наукових ідей, але, насамперед, самим життям, його вимогами й умовами); принцип взаємозв’язку в історичному ланцюзі наукових ідей про картографування ґрунтів (кожна наступна ланка ланцюга використовує досягнення попередньої і збагачується новими ідеями під впливом наукової думки конкретного історико-наукового періоду); принцип історичної необхідності появи обдарованої особистості в царині ґрунтознавства взагалі й картографування ґрунтів зокрема (зумовлений сплеском наукової думки, підготовленої ходом історичного і соціально-економічного розвитку, потребами суспільства та умовами творчої діяльності конкретної особистості); історичний принцип картографічної відповідності (карта ґрунтів повинна відповідати їх реальному стану і зафіксованому рівню науки в конкретний період картографування); історичний принцип динамічності розвитку ґрунтових карт (карти змінюються в залежності від наших уявлень про ґрунти, рівня досліджень і рівня техніки, яка використовується при цьому, а також унаслідок змін в самому ґрунті, через потреби суспільства); історичний принцип кореляції наукової думки (наукова думка у картографії ґрунтів корелює зі світовою науковою думкою в інших галузях науки). Розроблені принципи можуть скласти ядро майбутньої наукової теорії, що дасть можливість розкрити шляхи її подальшого розвитку. 3. Розроблено періодизацію еволюції наукових ідей про картографування ґрунтів: накопичувальний період – період накопичення знань про ґрунти, способи його використання, властивості і географічні межі (охоплює тривалий проміжок часу – від епохи кінця неоліту і до кінця ХVІІІ ст.). Період створення перших ґрунтових карт – період картографування ґрунтів за статистичними даними землекористувачів, землевласників, мандрівників, географів методом опитування та візуальної оцінки ґрунтів охоплює проміжок часу з початку ХІХ і до 80-х років ХІХ ст. Період науково-природничих підходів у картографуванні ґрунтів із використанням географо-генетичного, порівняльно-географічного, геоморфологічного, агрохімічного методів та польового досліду охоплює проміжок часу з 80-х років ХІХ ст. по 30-і роки ХХ ст. Сучасний період картографування ґрунтів із використанням аерофотознімання, сучасної космічної навігаційної техніки, останніх досягнень фізики, хімії, електроніки, природничих та інших наук (визначений як проміжок часу з 30-х років ХХ ст. до сьогодення.). Періодизація еволюції наукових ідей про ґрунтоутворення сприяє розумінню перебігу подій в процесі розвитку наукової думки про картографування ґрунтів. 4. Установлено, що картографування ґрунтів України в історичному аспекті тісно пов’язано зі складанням перших ґрунтових карт Європейської Росії Веселовського, Рупрехта, Заславського, Докучаєва, а пізніше карт Росії, Радянського Союзу і Світу, де в більшому чи меншому масштабі виокремлені ґрунти України. Досліджено, що в експедиції В. В. Докучаєва по вивченню ґрунтів Полтавської губернії брали участь талановиті науковці, окремі з яких стали відомими за рахунок своїх праць далеко за межами нашої країни (академіки В. Вернадський, К. Глінка, Ф. Левінсон-Лессинг та ін.). Розвиток ґрунтознавства в Україні тісно пов’язаний з ім’ям професора Г.Г. Махова, який продовжив докучаєвську традицію польового обстеження ґрунтів, підготував на матеріалах експедицій В.В. Докучаєва, М.О. Дімо, М.К. Клепініна, В.В. Курилова, О.Г. Набоких, Ф.І. Левченка та результатах своїх власних досліджень карту ґрунтів України (масштаб 1:1 050 000), видрукувану в 1926 р. 5. Виявлено, що найбільш значним досягненням українських вчених-грунтознавців стало великомасштабне ґрунтове картографування території країни. У цьому велика заслуга М.К. Крупського, О.М. Гринченка, Г.С. Гриня, В.Д. Кисіля, Н.Б. Вернандер, Г.М. Самбура, М.А. Кочкіна, А.Ф. Яровенка, Г.А. Андрущенка, учених, які увійшли в історію як засновники сучасного етапу розвитку українського ґрунтознавства, і чиї праці сприяють розв’язанню теоретичних і практичних проблем при складанні карт ґрунтів. 6. У процесі аналізу різних літературних джерел установлено, що в результаті роботи конгресів, які ознайомили світову науку з досягненнями вітчизняних учених, ідеї і методи докучаєвського ґрунтознавства стали швидко розповсюджуватися, і в результаті чого в усіх країнах світу з’явилася велика кількість досліджень із ґрунтознавства. Номенклатура ґрунтів (назви ґрунтів чорнозем, підзол, солонець) стала міжнародною й увійшла до всіх мов. К.Ф. Марбут зробив спробу перебудувати ґрунтові дослідження США, що, в основному, завершив його наступник – Ч.Е. Келлог. У більшості країн Західної Європи спочатку були прийняті принципи і методи ґрунтово-картографічних робіт німецької аерогеологічної школи, але після ознайомлення ґрунтознавців Західної Європи з принципами і методами докучаєвського ґрунтознавства у ряді країн, у тому числі й у самій Німеччині, розпочалася перебудова в методиці проведення ґрунтово-картографічних робіт. 7. Висвітлено, значення і технічні можливості широкого і планомірного використання космічної навігаційної системи в ґрунтовій картографії. Визначено основні переваги використання космічної інформації для складання ґрунтових карт, якісні характеристики яких полягають у наступному: в об’єктивній типізації ґрунтового покриву на основі використання сучасної техніки і новітніх технологій; у високому рівні точності встановлення меж ґрунтових контурів; у можливості використання широкої та всебічної інформації, що підвищує рівень кількісного і якісного аналізу ґрунтів і забезпечення якості їх картографування; в автоматизованому складанні ґрунтових карт на основі використання ЕОМ і сучасної оптико-електронної апаратури, космічного сканера і фотоінформації про ґрунтовий покрив, що забезпечує економічну доцільність, гарантуючи точність і якість інформації. 8. Використання ЕОМ із їх здатністю накопичувати великий обсяг різноманітної інформації, швидко виявляти залежності й взаємозв’язки між різними компонентами ландшафту, створювати комплексну інформацію про об’єкт, складати нові карти, візуалізувати їх у різних масштабах свідчить про якісно новий рівень картографування. Комп’ютерне картографування ґрунтів інтегрує накопичений традиційний досвід, і, забезпечуючи його новою інформацією, підносить на вищий технологічний рівень. |
