Анотація до роботи:

Скринник-Миська Д. М. Еволюція світоглядно-філософських засад українського образотворчого мистецтва на рубежі ХІХ – ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09 00 05 – історія філософії. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2009.

Виявлено національні особливості трансформаційних процесів в українському духовному житті у кінці ХІХ – на початку ХХ століть. Специфіка підходу до проблеми полягає в особливому ракурсі дослідження духовної атмосфери цієї доби – це виявлення філософсько-світоглядних ідей через їх художній вираз у європейському та українському образотворчому мистецтві. Окреслено сферу перетину світоглядних вимірів українського мистецтва та філософії як споріднених форм буття людського духу, вироблення та експлікації цілісного національного світобачення. Доведено, що зміна філософської та культурної парадигм у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. дістала своє осмислення в українській культурі у формі національного варіанту стилю модерн. Обґрунтовано, що інтелектуальна інновація модерну за умов світоглядної кризи полягає у свідомій спробі зберегти цілісність та впорядкованість картини світу через накладання універсальної системи значень та логічних схем на художньо-образне світосприйняття. З’ясовано, що важливою особливістю духовного життя досліджуваної доби постає віра у можливість за допомогою мистецтва удосконалити людину та суспільство. Особливість художньо-образної рефлексії в українському мистецтві цієї доби полягала в таких принципових моментах. По-перше, у творах українських майстрів більш виразно артикулюється діонісійський початок, момент волі до життя, а не згасання життєвої енергії. По-друге, на відміну від західноєвропейських митців, представники українського модерну здебільшого втілювали нове світовідчуття в образах, не абстрагованих від реальності, а через власну історію, актуальні для нації проблеми. По-третє, якщо для свідомості західноєвропейських суспільств стан хаосу – це стан, притаманний світові як такому, то в Україні відчуття хаосу пов’язане із вторгненням зовнішніх ворогів у межі «свого світу». Якщо в Європі звернення до архаїчного міфу відбувалося на тлі десакралізації, то український модерн сповідує тісне переплетіння національного та сакрального. Обґрунтовано, що український модерн зробив спробу виразити національну ідею в художніх образах: художнє ствердження цілісності, поєднаності українця з рідною землею мало переконувати, що настав той час, коли народ як висококультурна нація посяде гідне місце серед інших європейських націй.

У висновках сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, які можна звести до таких позицій:

У дисертації запропоновано розв’язання важливої історико-філософської проблеми – виявлення національних особливостей трансформаційних процесів в українському духовному житті при переході від класичної до некласичної парадигми філософії та культури у кінці ХІХ – на початку ХХ століть. Оригінальність підходу до проблеми полягає в специфічному ракурсі дослідження духовної атмосфери цієї доби – виявленні її філософсько-світоглядних ідей через їх художній вираз в європейському та українському образотворчому мистецтві. Проведене дослідження дає підстави для таких висновків:

1. Тенденція взаємодії філософії та мистецтва притаманна всій історії культури. Проте, якщо в попередні епохи у філософії переважали логіко-дискурсивні підходи, то з середини ХІХ ст. на тлі гострого протистояння раціоналістичних та ірраціоналістичних тенденцій відбувається достатньо інтенсивне інтелектуальне збагачення філософії художньо-образною формою рефлексії. Теоретизування поєднується з інтуїтивним осягненням таких сторін духовного життя людини, які були недосяжними для логіки та раціонального розуміння.

2. Філософське знання, як і мистецтво, є формою ціннісної свідомості; тому, як і мистецтво, філософія звернена до суб’єктивних смислів, що наповнюють собою життєвий світ людини. Правомірним і евристично продуктивним є звернення філософії не лише до категоріальних структур, але й до притаманних мистецтву образів-понять, образів-метафор, символічного способу передачі життєвих смислів. Для дослідження світоглядних вимірів українського життя такий підхід зумовлений ще й ментально-психологічними особливостями, що характерні для української культури й позначились на способі філософування, властивому вітчизняним мислителям.

3. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст., на тлі світоглядної кризи та зміни філософської та культурної парадигм, адекватною формою вираження світовідчуття цієї доби став модерн – глобальний художній рух зі свідомо визначеною світоглядною програмою, який на зламі століть отримав безпрецедентно широке розповсюдження в країнах Європи та в Америці, охопив майже всі види творчості, створив своєрідну інтегральну культуру, зумів комплексно організувати життєве середовище людини.

4. Є всі підстави стверджувати, що існує принципова спільність ментальних векторів, яка дозволила Україні через художньо-світоглядну семантичну систему модерну повноцінно включитися в загальноєвропейський процес глибокої духовної еволюції.

5. Формування світогляду модерну пов’язане з однією із провідних тенденцій у філософії цього періоду – а саме з визнанням волі до життя, на противагу розумові, єдиною універсальною основою всього сущого. Праці А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, а також З. Фройда, А. Берґсона були визначальним фактором, що спричинив переосмислення підвалин західноєвропейської культури і заклав теоретичні засади модерну як світоглядного стилю.

6. У семантичній системі витворів модерну ми виокремлюємо дві взаємопов’язані та водночас протилежні світоглядні орієнтації: з одного боку, стихійний життєстверджуючий порив і екстаз та, з другого – ущербність, перенапруження, розпач, передчуття Апокаліпсису. Руйнування класичної картини світу як втілення розумної доцільності й порядку та поширення ірраціоналістичних філософських ідей сформували смисло-образ життя як тяжкої драми.

7. Пошуки опори для людини в новій соціокультурній реальності призвели до актуалізації міфу в культурі в цілому та в мистецтві зокрема, тому система смислів художньо-образної рефлексії цієї доби тяжіє до символіки та структури міфу. Перегляд світоглядних орієнтирів вилився у зміни просторово-часової моделі, котра у мистецтві (живописі) виражена перспективною системою; у наростання суб’єктивізму та релятивізму в мистецькій інтерпретації дійсності; в десакралізацію, тобто втрату людиною відчуття зв’язку з трансцендентним.

8. Особливість художнього переживання настроїв доби українським мистецтвом полягала в таких принципових моментах. По-перше, у творах українських майстрів, на противагу європейським, присутнє відчуття незбагненної ірраціональної єдності світу; більш виразно артикулюється момент волі до життя, а не згасання життєвої енергії. У створеному художньому образі світу домінують мотиви молодості, самооновлення, самовідтворення, пристрасті, екстатичного пориву. По-друге, на відміну від західноєвропейських митців, представники українського модерну здебільшого втілювали нове світовідчуття в образах не абстрагованих від реальності, а через власну історію, актуальні для нації проблеми. По-третє, якщо для свідомості західноєвропейських суспільств стан хаосу – це стан, притаманний світові як такому, то в Україні відчуття хаосу пов’язане із вторгненням зовнішніх ворогів у межі «свого світу». Якщо в Європі звернення до архаїчного міфу відбувалося на тлі десакралізації, то український модерн сповідує тісне переплетіння національного та сакрального.

9. Як європейський, так і український модерн підносить ідею повернути людині втрачену цілісність, впорядкувати її життєвий світ за законами краси. У витворенні цілісного середовища український модерн розмежовує «свій» та «чужий» світ за допомогою внесення у нього знаків національної символіки як специфічних орієнтирів. Такими знаками, зокрема, є постаті української історії, образи народної творчості, використання художньо-пластичної мови ікони.

10. Мистецтво модерну переносить центр ваги в осмисленні сутності людини на пошук таємниці буття у площині внутрішнього, підсвідомого життя індивіда. Воно втілює тему «надлюдини» в образі людини органічно природної, цілісної, позбавленої суперечності «Іd – Super Ego», знаходячи таку цілісність в міфологічному герої. Разом з тим модерн витворив модель «базової» особистості доби, характерними ознаками якої стали незалежність від традиційної моралі, підпорядкування стихійним поривам, переважання інтуїції над логікою, велика життєва сила, що не має вольового спрямування. За таких умов порив до визволення людини обернувся для неї втратою самої себе.

11. В Україні образ вольового самодостатнього модерного героя запропонував І. Франко – це ідеал «цілого чоловіка». Цей ідеал в українському модерні принципово відрізняється від західноєвропейської асоціальної моделі «базової» особистості. Насамперед українська модель належить до іншого історичного типу – це індивідуальність без егоїстичної свідомості. Український модерний герой не схильний до егоїстичного бунтарства проти суспільства та суспільних норм, його енергія сильної особистості спрямована на користь спільноти.

12. Модель нового соціального устрою, витворена мистецтвом модерну, виражена в ідеї «естетичної революції». В її основу покладено розуміння краси як чинника, здатного скеровувати суспільство до ідеального стану. Особа митця стає ключовою в удосконаленні світу. В Україні, зокрема у львівській сецесії, ця настанова вилилася у свідомий рух митців, спрямований на витворення певного узагальненого типу життєвого середовища людини – «синтетично-українського». Це була спроба здійснити витворену романтизмом програму обґрунтування національної ідентичності через реактуалізацію засобами мистецтва архетипів українського життєбачення, які об’єднують націю.

13. Художньо-світоглядна система модерну на межі ХІХ – ХХ ст. стала опосередковувальною ланкою для включення української філософської культури в загальнолюдську та загальноєвропейську цілісність. З іншого боку, у цьому діалозі формувалося усвідомлення своєї відмінності від інших, національної ідентичності й потреби повернення до національних коренів.

Публікації автора:

1. Скринник Д. Методологічні аспекти аналізу в композиції творів образотворчого мистецтва // Вісник Львівського університету. Серія «Філософські науки». – 2006. – Випуск 9. – С. 135–143. – 0,5 друк. арк.

2. Скринник Д. Світоглядний вимір категорії простору в еволюції композиційних принципів образотворчого мистецтва // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. Вип. 16. Київ: Видавничий центр КНЛУ. – 2005. С. 125–132. – 0,5 друк. арк.

3. Скринник Д. Українська художня традиція у параметрах нетрадиційного мистецтва // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. Вип. 13. Київ: Вид. центр КНЛУ. – С. 257–262 – 0,5 друк. арк.

4. Скринник-Миська Д. «Базова особистість» епохи у візії мистецтва модерну // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія „Філософія, психологія, педагогіка”. – 2007. – Випуск 22. – С. 47–51 – 0,5 друк. арк..

5. Скринник-Миська Д. Філософська (психоаналіз) та художня (модерн) інтерпретація буття людини: паралелі і колізії // Мультиверсум. Філософський альманах. – Випуск 64. – К.: Інститут філософії ім.. Г.Сковороди НАН України, 2007. С. 72–81 – 0,5 друк. арк..

6. Скрынник-Мыська Д.М. Новое видение мироздания в изобразительном искусстве на рубеже XIX-XX веков // Великие преобразователи естествознания: Макс Планк: тезисы докладов ХХІ Международных чтений. – Минск: БГУИР, 2006. – С. 426–428 – 0,3 друк. арк..

7. Скринник Д. Мистецтво як спосіб буття колективного несвідомого // Філософія: нове покоління: тези доповідей Всеукраїнської студентсько-аспірантської філософсько-релігієзнавчої конференції. – Київ: НаУКМА, 2006. – С.52–53. – 0,3 друк. арк.

8. Скринник Д. Мистецтво як засіб духовного опанування соціальної дійсності // Духовна культура як домінанта українського життєтворення: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції, Київ, 22-23 грудня 2005 р. – К.: ДДАКККіМ, 2005 р. – Ч. ІІ. – С.143. – 0,2 друк. арк.

9. Скринник-Миська Д.М. Символ як носій архаїчного у темах та образах модерну // Традиція і культура: культурний набуток людства у свідомості нових поколінь: Матеріали міжнародної наукової конференції, Київ, 8-9 червня 2007 р. – К.: Асоціація „Новий Акрополь”, 2007. 0,3 друк. арк.