У даному дисертаційному дослідженні відповідно до мети та поставлених завдань досліджено історичні, конфесійні та регіональні особливості екуменізму. На захист виносяться наступні положення: 1. Поняття “екуменізм” та “екуменічний рух” не є тотожними. Поняття “екуменізм” є ширшим за обсягом, тобто включає у себе обсяг поняття “екуменічний рух”. Таким чином, екуменізмом є, по-перше, рух християн, який виступає за їх зближення та єдність, а по-друге, екуменізм є напрямом богослов’я, який розглядає проблему християнської єдності. 2. Виникнення екуменізму, як загальнохристиянської тенденції до об’єднання, необхідно пов’язувати із об’єктивними внутрішніми та зовнішніми факторами. Екуменізм є логічним етапом розвитку християнства, який або призведе до злиття різних конфесійних напрямів християнства, що зробить цю релігію цілісною, або розвине лише елементи християнського віровчення. В обох випадках екуменізм є детермінантою розвитку християнства. Зовнішніми факторами виникнення екуменізму є соціально-культурні та релігійні процеси ХІХ-ХХ ст., науково-технічний прогрес, особливо розвиток технологій, що призвели до уніфікації стилю життя та життєвого світу, культурної конвергенції та зростання соціальної гомогенності. Екуменізм також постає необхідною інтегруючою силою усередині християнства, яка протистоїть процесу секуляризації, а відтак відношення секуляризація-екуменізм визначені як взаємовплив. 3. На підставі того, що екуменізм є видом міжконфесійних та міжцерковних відносин, варто використовувати нове поняття – “екуменічні відносини”. Поняття “екуменічні відносини” є вужчим за обсягом, ніж поняття “міжконфесійні відносини” та “міжцерковні відносини” і визначає спрямованість на зближення та єдність християн. Формами екуменічних відносин є співпраця та екуменічний діалог, в основі яких закладена толерантність. Оскільки, екуменічні відносини відбуваються не лише у релігійній, але й у світській сфері, то, з релігієзнавчої точки зору, вони не завжди є відносинами релігійними. Екуменічний діалог ведеться з чітких конфесійних позицій. Метою екуменічного діалогу як форми екуменічних відносин є досягнення християнської єдності. Цілями екуменічного діалогу можуть виступати: 1) знайомство із іншими церквами або конфесіями; 2) пошук спільних та відмінних елементів у віровченні; 3) подолання віроповчальних відмінностей. 4. Конфесійні позиції щодо проблеми християнської єдності базуються на богословському вченні про церкву – екклезіології. Усього існує три підходи до проблеми: фундаментом для двох є протестантська екклезіологія, а ще один базується на католицько-православному вченні про Церкву. Виходячи з протестантського вчення про видиму та невидиму церкви, сучасні протестантські богослови роблять висновок, що єдність між християнськими церквами та деномінаціями вже існує, а тому метою екуменізму є лише виявлення та гармонізація цієї єдності. Другий підхід є характерним в цілому для протестантської більшості й представлений у спільних документах Всесвітньої ради церков. Його суть – для християнської єдності необхідна згода у фундаментальних питаннях віровчення та здійснення таїнств. Для єдності не є обов’язковим об’єднання церков, але ті мають перебувати у спілкуванні та взаємно визнавати таїнства хрещення та причастя, мирян та священнослужителів. Третій підхід заснований на екклезіологічному положенні, котре поділяють і католики, і православні: християнська єдність можлива лише в лоні єдиної святої соборної апостольської церкви. Єдність у Церкві Христовій можлива лише у разі сповідання єдиного віровчення та здійснення усіх семи таїнств. Важливим також є наявність єпископату та його наступність із ранньою Церквою, перебування у спілкуванні з єпископатом інших церков. Принциповими для православних є визнання вчення семи Вселенських Соборів, для католиків – двадцяти одного Вселенського Собору і верховенства Папи Римського. 5. Розвиток екуменізму призвів до того, що відносини між християнськими церквами та деномінаціями будуються навколо не догматичних, а етико-аксіологічних питань, диференціації цінностей на релігійні та світські, консервативні та ліберальні. 6. Екуменізм залежить від соціального, економічного та політичного середовища тієї чи іншої країни, того чи іншого регіону. Зміна політичних режимів, соціально-економічної ситуації має негативний вплив на інтенсивність екуменічних відносин. Екуменічні відносини розвинуті у протестантських країнах більш ніж у католицьких, в той час як у православних країнах вони знаходиться на етапі становлення. Екуменічні відносини в Україні перебувають у стані формування, що виявляється у появі міжконфесійних об’єднань із екуменічним потенціалом та консолідації християн у суспільних питаннях, у протистоянні секулярній, арелігійній культурі. Формування екуменічних відносин у нашій країні пов’язано із стабілізацію релігійних процесів, завершенням чисельного зростання конфесій та розбудовою релігійної мережі, усвідомленням церквами високого рівня секулярності українського суспільства. |
