Дослідження процесів, що охопили сучасне українське суспільство, вимагає розробки певних концептуальних основ аналізу. Поняття “соціальна маргінальність” має в цьому відношенні значний евристичний потенціал, оскільки основні трансформаційні процеси соціальної структури в наш час найбільш рельєфно просліджуються саме через призму маргінальних явищ. Останні знаходять своє відображення в процесах формування нових соціальних груп та прошарків, трансформації стратифікаційного рівня соціальної структури, зміні стилів і способів життя, кризі ідентичності та вільному конструюванні нових ідентитетів, фрагментарності ціннісно-нормативної системи, в формуванні нових культурних форм. Теоретико-соціологічний аналіз досліджуваного феномена дає можливість констатувати, що соціальна маргінальність є багаторівневим та багатоаспектним явищем, що знаходить своє відображення в суспільних явищах і процесах. Це положення підтверджується комплексним аналізом концепцій маргінальності, що мають місце в соціологічній науці. Перша група теоретичних підходів, представлена головним чином роботами Д. Головенскі, М. Голдберга, Е.Стоунквіста, Р. Парка та ін., акцентувала увагу на вивченні екзистенційних основ феномена, його соціокультурного характера як продукта процесів аккультурації та конфлікту культур. В рамках концепції культурної маргінальності остання розглядається як суб'єктивний феномен, що супроводжується внутрішнім конфліктом норм та цінностей декількох культурних систем в свідомості індивіда. Представники структурної лінії інтерпретації (М. Вебер, Б. Манчині, К.Маркс, Р. Фарж та ін.) аналізували феномен маргінальності в контексті стратифікаційних суперечностей, тобто як об'єктивне явище. Аналіз представлених теоретичних підходів дозволяє інтерпретувати маргінальність в сучасних умовах як багаторівневий феномен, що виявляється як на рівні окремого індивіда, так і на рівні структури в цілому. Узагальнення досвіду дослідження поняття маргінальності дає можливість побудувати інтерпретаційну лінію концепту “соціальної маргінальності” на підставі комплексного підходу. Змістовне наповнення поняття маргінальності дозволяє набагато ширше досліджувати його евристичні можливості з позицій граничності та периферійності. З урахуванням особливостей змісту поняття “маргінальність” і в співвідношенні його із соціальною структурою сучасного українського суспільства, була розроблена аналітична модель маргінальності, виділені її основні форми та детермінанти. Підставою цього стали положення концепції структурного функціоналізму Р. Мертона, Т. Парсонса, К. Маркса, а також положення діяльнісної парадигми П.Штомпки (схема INIO). В результаті аналізу представлених підходів було виявлено, що маргінальність – це складне явище, яке виступає атрибутом структурних перетворень сучасного українського суспільства. Відтак основними детермінантами маргінальності виступають стратифікаційні та соціокультурні умови її функціонування. Це дозволяє аналізувати маргінальність з позицій S – O феномена, що сприяє збагаченню його евристичного потенціалу. В залежності від рівня детермінації маргінальність набуває конкретних форм прояву. Аналіз маргінальності в контексті трансформаційних процесів сучасного українського суспільства показав, що на відміну від гомеостатичних структур, трансформаційні процеси українського суспільства детермінують примусовий характер маргінальності, який в залежності від змістовного наповнення даного явища несе в собі конструктивний або деструктивний потенціал. В залежності від характеру детермінації феномен маргінальності набуває різних форм. В результаті було виявлено, що формування нових культурних форм, соціальне інсценування, „втеча від реальності” (ціннісне відчуження, ескапізм), інноваційні практики виживання та „жертви структурації” – є форми, що приймає соціальна маргінальність в залежності від умов, що її породжують. Як результат соціокультурних протиріч маргінальність знаходе своє відображення (в залежності від змістовного наповнення) не лише у різних формах “втечі від реальності”, але й у формуванні нових культурних форм, соціокультурному інсценуванні. Це дає можливість констатувати позитивний соціальний ефект феномена. З погляду стратифікаційних процесів маргінальність заявляє про себе (знову ж у залежності від змістовного наповнення) формуванням пасивно-індиферентних соціальних утворень. Вони виконують деструктивну функцію в соціальній структурі українського суспільства у вигляді андеркласу, люмпенів, пауперів, декласованих елементів (периферійна маргінальність). Поряд з цим відбувається формування нових соціально-професійних груп, що володіють інноваційним потенціалом і виконують роль конструкторів нової системи (гранична маргінальність). Аналіз маргінальності в контексті культурного та стратифікаційного рівнів структури дозволяє поряд з деструктивними виділяти конструктивні аспекти її соціального ефекту. Таким чином, проведений теоретико-соціологічний аналіз є спробою переосмислення такого традиційного явища, як маргінальність, що у сучасних умовах здобуває якісно іншого наповнення. У результаті цього склалося комплексне бачення феномена соціальної маргінальності, його форм, факторів, розкриті його евристичні можливості, що дозволяє в цілому поповнити соціологічне знання про феномен маргінальності. |
