Анотація до роботи:

Бідзюра І. П. Філософія системних реформ в Україні на рубежі століть (політологічний аналіз). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового степеня доктора політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси – Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2006.

Дисертація є першим спеціальним комплексним дослідженням теорії і практики системних реформ в Україні в процесі українського державотворення, виокремлено й охарактеризовано їх основні етапи. Розкрито зміст, динаміку та протиріччя процесу становлення системного мислення у владних структурах та громадянському суспільстві. На основі великого наукового і фактологічного матеріалу послідовно розкриваються соціально-політичний, соціоекономічний та соціокультурний підходи щодо вивчення трансформаційних і модернізаційних процесів в їх особистісному, суспільному та цивілізаційному вимірах, у відповідному соціальному просторі та історичному часі, що дало автору можливість застосувати процедури і методи не лише політології, а й соціальної філософії, соціології, економіки та інших наук.

У дисертації поглиблено методологічні засади використання понять “реформа”, “трансформація”, “соціальні зміни”, “модернізація” та обґрунтовано їх новий зміст в умовах ХХІ століття, розглядаються також проблеми формування та здійснення регіональної і зовнішньої політики України.

У дисертації викладено теоретичне узагальнення та нове бачення наукового завдання, що полягає у формулюванні філософії системних реформ у нашій країні як теоретичного підґрунтя нової стратегії і тактики реформ, як політико-управлінської проблеми. На підставі цього автором пропонуються рекомендації як теоретико-методологічного, так і політико-практичного змісту.

Комплекс методів та пізнавальних інструментів різних галузей гуманітарних знань, які були використані під час досягнення поставленої мети і розв’язання завдань роботи, дав змогу одержати нові наукові результати, що відбиті у наступних положеннях:

1) системність реформ дозволяє зняти значну частину суспільних протиріч і тому стає одним з важливих рушіїв розвитку України. Особливе значення має системність самих політичних реформ, які в перехідний період задають напрямок і є передумовою економічних, культурних і освітньо-наукових перетворень. Українське суспільство потребує продовження й прискорення системних реформ, які б охоплювали всі сфери суспільного життя, мали збалансований характер; стабілізаційні процеси й існуючі темпи економічного зростання, які демонструє Україна в останні чотири роки, проблемності розвитку українського соціуму не знімають; процес здійснення реформ має суперечливий перебіг; ряд факторів безпосереднім або опосередкованим чином його стримують. Серед них вирізняються: а) політична неструктурованість суспільства навіть під час виборів на пропорційно-партійній основі; б) недостатня наукова обґрунтованість реформ; в) розбалансованість взаємодії гілок влади; г) суб’єктивність окремих “реформаторів”; д) значна розколотість країни за світоглядними і політичними ознаками, залишковість орієнтацій частини населення на тоталітарні підходи та цінності; ж) суперечливі впливи зовнішньополітичного та економічного чинників;

2) загальний вектор сучасної філософії українських реформ реалізується в річищі а) ринкових перетворень; б) демократизації суспільного життя; в) європейської орієнтації зовнішньополітичної стратегії; основними принципами філософії українських реформ є принципи збалансованості перетворень у всіх сферах суспільного життя, забезпечення людиноцентристської, соціальної спрямованості реформ, збереження стабільності суспільства, сталого (стійкого) людського розвитку;

3) основним завданням модернізаційних перетворень в економічній сфері є впровадження інноваційної моделі розвитку, яка могла б забезпечити довгостроковий потенціал зростання, поступове покращання добробуту населення, підвищення ефективності суспільного виробництва, зміцнення конкурентоспроможності української продукції; останнє вимагає посилення підприємницької активності, подолання тінізації, корупції та бюрократизації економіки, створення сприятливого інвестиційного середовища та політичного клімату, перегляду усієї структури зовнішньополітичних відносин, особливо в зв’язку з різким подорожчанням енергоносіїв;

4) модернізація політичної системи має здійснюватись у напрямі якісного зростання ролі представницьких інститутів, зокрема парламенту, через діяльність якого реалізується зростаюча роль політичних партій у системі державної влади, посилюється відповідальність їх перед суспільством. Продовження політичної реформи постає як невідкладне й безальтернативне завдання українського державотворення; віхами проведення цієї реформи є: зміцнення ролі партій як представників інтересів відповідних соціальних верств; демократизація суспільних відносин; побудова громадянського суспільства; становлення в Україні політичної нації; забезпечення наступності державної політики у соціальній, економічній та політичній сферах;

5) реформа у сфері освіти, науки і культури має забезпечити якісно вищий, співмірний з європейськими мірками, рівень наукових досліджень, освітніх послуг і культурної продукції, конкурентоспроможність системи в європейському освітньо-науковому і культурному просторі; в системі освіти, зокрема, мають бути запроваджені державні стандарти освіти, які б відповідали стандартам ЄС, потребам внутрішнього ринку і цілям розвитку людини, народу і культури; має відбуватися послідовне практичне входження України в Болонський процес; у сфері науки необхідне суттєве нарощування її практичної віддачі, фундаменталізації науки та її зв’язків з виробництвом; в культурі – створення умов для реалізації культурних потреб українського та інших етносів, для творчої самореалізації особистості, відродження і прогресивний розвиток культурних надбань, розширення і поглиблення культурних контактів України зі світом;

6) знаковим фактором новітньої філософії українських реформ є їх внутрішня системна сутність і людиновідтворююча спрямованість; основними напрямами реалізації цієї сутності в соціальній сфері є запровадження активної гуманітарної політики, прискорення пенсійної реформи, модернізація системи охорони здоров’я, ліквідація бідності, суттєве поліпшення екологічної ситуації, зниження ризиків, пов’язаних з еконебезпекою та загостренням демографічної ситуації;

7) важливим складником філософії українських реформ є активна регіональна політика, спрямована на зміцнення потенціалу регіонів та зменшення соціально-економічних диспропорцій регіонального розвитку; регіональна політика повинна мати чіткі механізми розподілу і координації функцій центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; слід досягти розподілу повноважень та відповідальності, системності у реалізації державних і регіональних програм; нагальною вимогою сучасної регіональної політики є запровадження стратегічного планування регіонального розвитку на державному, регіональному і місцевому рівнях;

8) формування і реалізація державної регіональної політики не зводиться лише до посилення владних повноважень регіонів, а й передбачає розвиток місцевого самоврядування як на рівні областей і районів, так і територіальних громад, зокрема сільських. Важливо дотримуватися принципів справедливої субсидіарності, децентралізації і деконцентрації державного управління, поліпшувати кадрове забезпечення місцевого самоврядування;

9) національні інтереси України потребують єдності української нації та політичної консолідації суспільства на національному і регіональному рівнях. Ослаблення центральної влади, протистояння центральної і регіональних влад, що спостерігається останніми роками, зашкоджують посиленню політичної і соціальної стабільності країни, погіршують її позиції у зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних відносинах, знижують рівень захисту прав і свобод громадянина України. Сутність усіх реформ на національному і регіональному рівнях повинна виходити з принципу: вільний громадянин – сильні територіальні громади – заможні регіони – сильна квітуча держава;

10) домінантним принципом сучасної філософії українських реформ є вимога активізації європейського вектора зовнішньополітичної стратегії; реалізація цього принципу здійснюється за такими основними напрямами: а) зміцнення політичного співробітництва з країнами ЄС; б) активізація співпраці в рамках Центральноєвропейської ініціативи “Вишеградська четвірка –Україна”, в рамках міжнародних асоціацій “Карпатський Євро регіон”, “Верхній Прут”, “Нижній Дунай” тощо; в) вдосконалення міжнародно-правових механізмів реалізації євроінтеграційної стратегії. В контексті реалізації євроінтеграційної стратегії актуальним є узгодження можливостей нарощування участі України у формуванні вільних економічних зон з країнами СНД та поглиблення співпраці зі стратегічними партнерами, зокрема з США, Польщею, РФ;

11) філософія системних реформ в Україні є філософією відкритою, прозорою, толерантною як у внутрішньому, так і зовнішньополітичному вимірі; вона відкидає конфронтацію політичних сил і держав як політичну деконструкцію, базується на узгодженні пріоритетів й має на меті створення стабільної та передбачуваної моделі політичного устрою держави, заможного й стабільного суспільства, конкурентоспроможної економіки, сталого (стійкого) людського розвитку;

12) 20052006 роки відкрили новий етап державотворення і націєтворення, який вимагає виваженої оцінки. З одного боку, суспільство розвиває довготривалі історичні традиції, які в нових умовах діють на зміцнення національної держави, залучає для державотворення кращі світові зразки політичного і економічного розвитку. З іншого – українське суспільство стоїть перед проблемами зростання політичної напруги в середині країни через переструктуризацію політичних сил, які заради амбіцій своїх лідерів породжують дедалі нові конфлікти. Це зумовлено новою політичною кон’юнктурою, загостренням політичної боротьби за владу на національному і регіональному рівнях, що становить серйозні виклики для дальшої консолідації нації і суспільства. Тому виникає проблема – розширення простору і можливостей для компромісу, укладення нового суспільного договору між політичними силами заради країни і розвитку громадянського суспільства;

13) новий етап державотворення актуалізує перегляд деяких положень Конституції України, щоб створити адекватні правові основи регулювання політичних і етносоціальних процесів. Йдеться, насамперед, про пошук принципово нової моделі відносин центру і регіонів, діяльності фракцій в середині Верховної Ради, нової моделі національних взаємовідносин, побудованої на началах повної рівноправності суб’єктів політичного процесу і суб’єктів етнополітики. Важливо також врахувати, що соціокультурний плюралізм і підтримка національних мов поширюються на українську національну культуру і українську мову, яка сторіччям пригнічувалася, не мала належного і освітнього просторів;

14) напрями вдосконалення політичної системи українського суспільства мають стати предметом ґрунтовного обговорення на рівні інтелектуальних і політичних еліт, владних структур, політичних партій, громадських об’єднань. Науковцям потрібні матеріальні і організаційні ресурси для збору і аналізу різнопланових думок, щоб узагальнити і класифікувати максимальну кількість пропозицій, враховуючи й думки європейських експертів. Принципово важливим є створення в суспільстві атмосфери нетерпимості до будь-яких спроб політичної дестабілізації міжетнічної рівноваги на мовному або релігійному ґрунті. В процесі здійснення політичної і правової реформ слід передбачити посилення і уточнення адміністративної і кримінальної відповідальності за розпалювання міжнаціональної і міжконфесійної ворожнечі та сепаратизму, як мовного, так і територіального.

Досвід політичної модернізації, набутий Україною, підтверджує дію загальносвітової тенденції, а саме: розвиток демократії не в змозі вирішити усі соціальні та економічні проблеми, що постали перед українським суспільством. Разом із тим підтверджено дію іншої закономірності – демократія є феноменом розвитку, будучи одночасно і умовою, й результатом системних реформ.

Публікації автора:

Індивідуальна монографія:

1. Бідзюра І. П. Філософія системних реформ в Україні на рубежі століть. Монографія / Інститут вищої освіти АПН України. – К.: Навчальна книга, 2004. – 15,2 ум.друк.арк.

Розділи в колективних монографіях і статті у наукових фахових виданнях:

2. Бідзюра І. П. Реформування аграрних підприємств на основі приватної власності // Економіка АПК. – 1998. – № 2. – С. 3–6.

   Бідзюра І. П. Економіка аграрного сектору столичного регіону // Придніпровський науковий вісник. – 1998. – № 92. – С. 1–6.

   Бідзюра І. П., Збарський В. К., Ільчук М. М. Основи підприємницької діяльності та агробізнесу. Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих аграрних закладів освіти. – К., 2001. – 320 с.

   Бідзюра І. П. Аграрний сектор економіки Київщини. Навчальний посібник для викладачів та студентів сільськогосподарських навчальних закладів, керівників і спеціалістів господарств усіх форм власності. – К.: “Світ”, 2001. – С. 95

   Бідзюра І. П. Становлення зовнішньої політики України // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наукових праць. – Випуск 34 (у двох частинах).Частина І. – К.: Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2002. – С. 65–70.

   Бідзюра І. П. Геополітичний вибір України // Наукові записки: Зб. – К.: ІПіЕНД, 2003. – Вип. 24. – С. 316–327.

   Бідзюра І. П. Концептуальні засади регіональної політики України // Держава і право: зб. наукових праць. Юрид. і політ. науки. – Вип. 22. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2003. – С. 668–672.

   Бідзюра І. П. Інноваційна стратегія українських реформ // Людина і політика. – 2003. – № 5. – С. 123–130.

   Бідзюра І. П. „Трансформація” як якісна зміна суспільства // Трибуна. – 2003. – № 11–12.– С. 39–40.

   Бідзюра І.П. Україна і ЄС: регіональна політика // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наукових праць. Вип. 39 (у двох частинах). Частина І. – К.: Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003. – С. 108–110.

   Бідзюра І. П. Системні реформи в Україні: етапи і перспективи // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Випуск 32. – Запорізький державний університет, 2003. – C. 179–187.

   Бідзюра І.П. Самоорганізація як принцип реформування українського суспільства. Нова парадигма; Альманах наукових праць. – Вип. 33. – Запорізький державний університет, 2003. – С. 19–25.

   Бідзюра І. П. Взаємозв’язок економічних та політичних трансформацій в українському суспільстві: теоретичні аспекти проблеми соціальних змін // Людина і політика. – 2004. – № 1. – С. 33–41.

   Бідзюра І. П. Держава в умовах розгортання системних реформ // Трибуна. – 2004. – № 1–2. – С. 30–31.

   Бідзюра І. П. Який світогляд реформаторів – така й реформа // Віче. – 2004.
   – № 3. С. 40–44.

   Бідзюра І. П. Нові орієнтири системних реформ в Україні // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Вип. 35. – Запорізький державний університет, 2004.
   – С. 126–131.

   Бідзюра І. П. Регіональна політика у дзеркалі політичних сил України // Держава і право: Зб. наукових праць. Юрид. і політ. науки. – Вип. 23. – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, – 2004. – С. 624–628.

   Бідзюра І. П. Філософське обґрунтування ідеї сталого людського розвитку // Сучасна українська політика; Політики і політологи про неї. – К.: ІПіЕНД НАН України,
   2004. – Вип. 5. – С. 181–189.

   Бідзюра І. П. Вільні економічні зони як інструмент актуалізації регіональної політики України // Трибуна. – 2004. – № 7–8. С. 30–31.

   Бідзюра І. П. Сталий розвиток. Порядок денний на ХХІ століття // Віче. – 2004. – № 6. – С. 65–68.

   Бідзюра І. П. Українська модель сталого розвитку // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2004. – № 3. – С. 133–136.

   23. Бідзюра І. П. Економічна складова системних реформ // Держава і право: зб. наукових праць. Юрид. і політ. науки. – Вип. 24. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. – С. 560–564.

   24. Бідзюра І. П Реалії лібералізації української економіки // Політичний менеджмент. – 2004. №1 (4). – С. 75–82.

   25. Бідзюра І. П Розвиток української освіти і науки в умовах трансформації суспільства // Мультиверсум. Філософський альманах: зб. наукових праць. – Вип. 40. – К.: Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, 2004. – С. 221–232.

   26. Бідзюра І.П., Рибачук М.Ф. Соціальні зміни як засада реформування українського суспільства // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – 2005. – № 1. – С. 102–108.

   27. Бідзюра І.П. Наука в структурі радикального реформування суспільства //Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Вип. 56. Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова. – 2006. – С. 67–74.