Анотація до роботи:

Глухоман І. В. «Філософські інтенції у лінгвістичних вченнях Ф. де Соссюра та Р. Якобсона». – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.05 – історія філософії. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

У дисертації розглянуто філософське значення лінгвістичних концепцій Ф. де Соссюра та Р. Якобсона в історичному, теоретичному та методологічному аспектах, визначено взаємовплив лінгвістики та філософії. Особливу увагу приділено проблемі переходу від філософії свідомості до філософії мови, характерного для ХХ століття. Доведено, що формування сучасної філософії мови нерозривно пов’язане з використанням соссюрівських ідей про розмежування мови та мовлення, синхронії та діахронії. При цьому були враховувати доповнення та уточнення до соссюрівської концепції, розроблені Р. Якобсоном, зокрема, переосмислення інтерпретації мови як синхронічної і діахронічної цінностей і виявлення універсальної сутності мови. Зроблено висновок про існування спорідненості та взаємозалежності між лінгвістикою та такими філософськими напрямками, як структуралізм, постструктуралізм та феноменологія.

Основними висновками дисертаційної роботи є такі:

Минуле ХХ століття характеризується тим, що неабиякого значення набувають проблеми мови; сьогодні лінгвістика виступає базовою дисципліною, про що свідчать повсюдна присутність моделей, запозичених у Ф. де Соссюра або у Р. Якобсона, у всіх сучасних наукових розвідках – в антропології, в психоаналізі, у філософії.

У ХХ ст. відбувається зміна парадигми, яка представляє собою перехід від філософії свідомості до філософії мови. Довгий час лінгвістичні знаки вважалися інструментами чи аксесуарами зображень, тоді як у ХХ ст. набуває власної вартості царина символічних значень. Відношення між мовою і світом або між реченням і станом речей переходять у відношення між суб’єктом та об’єктом. Операції з конструювання світу, які раніше здійснювалися трансцендентальною суб’єктивністю, тепер підпадають під юрисдикцію граматичних структур.

Ф. де Соссюр уводить у науковий обіг та в активне використання поняття “система” (мова – це система, усі частини якої можуть і повинні розглядатися в їхній синхронічній єдності). Також мовознавство завдячує Ф. де Соссюру розрізненням мови, яка постає суспільною, зовнішньою системою відносно індивіда, та мовлення – актом індивіда, котрий реалізує свою мовну здатність через правила суспільної домовленості, які і складають мову.

Своєрідним “коперніканським переворотом” у лінгвістиці стало розмежування сфер синхронії та діахронії, здійснене Ф. де Соссюром. Численні сучасні науки про людину послуговуються його ідеями про відмінність між синхронією, яка стосується взаємозв’язку, що існує між частинами одного цілого, що розглядається поза всякою еволюцією, та діахронією, коли відбувається еволюція фактів у часі.

Одним із спадкоємців Ф. де Соссюра можна вважати Романа Якобсона. Вчений показав, які суттєві відмінності потрібно внести в поняття мовного знаку, запропоноване Ф. де Соссюром, для того, щоб семіотика перетворилася із імпресіоністичного набору зауважень про різноманітні знаки на серйозну науку. Саме Р. Якобсон переосмислив інтерпретацію мови як синхронічної і діахронічної цінностей і виявив універсальну сутність мови. Структура не психологічна, вона релятивна і категоріальна по суті. Структура не тотожна окремому суб’єкту, вона є приналежністю інтерсуб’єктивної спільноти. Універсальність мовної системи дає Р. Якобсону змогу по-новому оцінити межі різноманітних мовних просторів. Мова з семіотичної точки зору є універсальною структурою. Будь-яка мова підлягає інваріантизації, якщо вона втілюється на синхронічному та діахронічному рівнях. Семіозис мови є трансцендентальною сферою, а тому, щоб потрапити до неї, кожна мова підлягає ототожненню з загальною структурною моделлю.

Особливе місто серед філософських інтенцій Р. Якобсона посідає феноменологія. Були виділені декілька конкретних позицій, в яких погляди Е. Гуссерля і Р. Якобсона реально перетинаються: 1) так званий “антипсихологізм”; 2) ідея чистої та універсальної граматики (вчення про форми); 3) вчення про значення. У більш пізній період додаються тема інтерсуб’єктивної організації мови, а також “асоціаціонізм”. Нарешті, можна говорити про відображення в працях Р. Якобсона двох основних ідей Е. Гуссерля – теорії аналізу сутностей і феноменологічної редукції. Більше того, є свідчення не тільки впливу Е. Гуссерля на формування низки позицій і ідей Р. Якобсона, але й зворотного впливу (зокрема, це стосується поняття інтерсуб’єктивності), а також впливу Р. Якобсона на післягуссерлівський розвиток феноменології.

Публікації автора:

1. Глухоман І. В. Мова як предмет філософської рефлексії // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка. – 2005. – Вип. 25. – С. 9 –12. (0,5 др.а.)

2. Глухоман І. В. Філософські засади та філософське значення лінгвістичної концепції В. фон Гумбольдта // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія “Філософія. Політологія”. Вип. 80. – К., 2006. – С. 56 – 59. (0,5 др.а.)

3. Глухоман І. В. Концепція мови та знаку Ф. де Соссюра // Мультіверсум. – 2006. – Вип. 54. – С. 123 – 131. (0,5 др.а.)

4. Глухоман І. В. Філософія мови: теорія Фердинанда де Соссюра // Матеріали Міжнародної наукової конференції “Дні науки” Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К., 2006. – Ч. ІІ. – С. 50–51. (0,2 др.а.)

5. Глухоман І. В. Семіологія в епоху постметафізики // Філософські стратегії ХХІ століття: Матеріали XIV Харківських Міжнародних Сковородинівських читань / За заг. ред. О. М. Кривулі. – Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2006. – С. 8 – 10. (0,2 др.а.)