Визначальним у розв’язанні екологічних проблем сучасності є формування екологічної свідомості суспільства. Це педагогічне надзавдання може бути реалізоване лише через освітньо-виховну систему на основі принципово нової, порівняно з теперішньою, еколого-освітньої моделі, яка має бути позбавлена найбільш характерних для існуючих екологічних концепцій, програм і схем ціннісних крайнощів – антропоцентризму та натуроцентризму – і базуватися на засадах комунікації і ціннісно диференційованого світогляду. Екологічна освіта та виховання членів суспільства, і перш за все молоді, потребують реорганізації, суттєвого вдосконалення і оптимізації на основі глибокого філософського і етичного осмислення проблеми з урахуванням структури екологічних знань, сучасного рівня розвитку екологічної науки, визначення соціальних функцій екології у суспільстві, традицій, звичаїв та історичного досвіду українського народу у цій сфері. Аналіз існуючих навчальних програм, підручників, посібників та різних нормативних документів з цієї проблеми незаперечно свідчить про нагальну необхідність розроблення і якнайшвидшого впровадження у вітчизняну систему освіти екологічної етики як невід’ємної складової екологічної освіти, яка має: а) розглядатись як невід’ємна складова гуманітарної освіти; б) охоплювати всі групи населення та всі рівні освіти; в) максимально враховувати функції екології у суспільному житті; г) бути цілісною не лише в загальному, а й в методологічному відношенні; д) значною мірою базуватися на національних традиціях, звичаях та історичному досвіді українського народу; є) бути добре опрацьованою з філософських та етичних позицій. Завдання філософсько-світоглядного обґрунтування сучасної екологічної освіти виконує передусім екологічна етика. У такій якості екологічна етика має три основні складові, кожна з яких зумовлює і визначає дві інших – еколого-етичне знання, еколого-етичну культуру та еколого-етичну освіту: перше корелюється з зі сферою науки та навчання, друга – зі сферою виховання та структурою суспільних цінностей, третя – з інститутами освіти та екологічним світоглядом. У своїй єдності еколого-етичні знання, еколого-етична культура та еколого-етична освіта являють філософсько-етичні засади екологічної освіти. Інші філософські аспекти обґрунтування екологічної освіти набувають значущості лише з урахуванням філософської позиції екологічної етики; Екологічна етика здобуває статус науки завдяки своїй особливій ціннісно-світоглядній визначеності, яку вона отримує як галузь філософського знання. Водночас, екологічна етика як селективно інтегрує екологічні та етичні знання, здійснюючи їх переосмислення згідно власних критеріїв і принципів, так і розвиває власну знаннєву базу. Набуття основ знаннєвого корпусу екологічної етики є необхідною змістовою умовою екологічної освіти; У якості моральної основи екологічної етики екологічна культура є не стільки сегментом, скільки наскрізним виміром сучасної культури, а з іншого боку можна виявити її специфіку, яка простежується у трьох ракурсах, коли екологічна культура постає: як специфічна діяльність, яка має екологічно-моральний характер, як самодостатня символічна система, яка цілісно охоплює традиційні екологічно дружні звичаї та уявлення, а також як специфічна ціннісна структура, яка базується на екологічній відповідальності особистості та людських спільнот. Формування екологічно відповідального ставлення до світу як цілого та до всіх його релевантних щодо людини складових є ціннісною умовою успішності екологічної освіти; Виникаючи на стику екології та етики, екологічна етика має власні світоглядні засади, які сформувалися значно раніше, ніж етика та екологія здобули статус самостійних дисциплін. Так, екологічно надзвичайно важливі традиційні вірування навряд чи можна однозначно верифікувати з позицій екології як науки. З іншого боку, екологічні цінності не можуть бути формально перенесені та пояснені за допомогою категоріального апарату та принципів класичної етики. Еколого-етичне ставлення до природи не можна розглядати і формувати за аналогією ставлення до іншої людини, а ставлення до прийдешніх поколінь – за аналогією ставлення до сучасників та попередників. Формування розвиненого, внутрішньо етично диференційованого екологічного світогляду є основним завданням екологічної освіти; Конвергенція і чітке взаємне упорядкування природних і людських цінностей на засадах філософії комунікації утворює аксіологічне ядро екологічної етики. Екологічна етика формулює ціннісні передумови такого способу людської життєдіяльності, який не веде до екологічної катастрофи, забезпечує коеволюцію людини і природи. Екологічна етика є етикою стійкого розвитку тією мірою, якою вона спирається на синтез антропоцентричної і біоцентричної систем моралі. Відповідно до цього на концептуальному, програмному і методичному рівнях має бути з’ясоване співвідношення природничого та гуманітарного в екологічній освіті та вихованні. На шкільному рівні екологічна освіта та виховання мають бути підпорядковані основній меті – формуванню світоглядних цінностей молоді, а предмет екології віднесений до загальноосвітніх базових дисциплін гуманітарного циклу. Зовсім іншою і за змістом, і за структурою має бути еколого-освітня модель для вищої школи, яка, з одного боку, на вищому рівні покликана продовжувати гуманітарну лінію, намічену у середній школі, а з іншого, – поглиблено з’ясовувати соціальні функції екології відповідно до профілю майбутнього спеціаліста, передусім за рахунок посилення етичної складової екологічної освіти. | 