Дослідження знання як культурно-історичної події та результату творчої діяльності дозволило виявити особливості буття не-наукового знання у життєдіяльності людини, культурі (котре, як свідчать факти, сьогодні заполонило свідомість людини; це стосується й магії, й астрології тощо). Виявляється хиткою сцієнтистська позиція після руйнування обмежень ряду традиційних ідеалів та норм дослідження феномену "знання", якщо не досліджувати перспективи виходу на нові засади філософсько-методологічного його опанування. Відповідно до проведеного дослідження зроблено такі висновки. Показано, що особливість опанування існування знання в класичній філософії полягає у тому, що онтологія знання вивчалася у неявному вигляді, тобто розглядалися умови виникнення істинного наукового знання, стани знання (віра, гадка, думка тощо), співвідношення знання із предметом пізнання, форма знання тощо, це призвело до занурення онтологічного аспекту проблеми знання у логіко-гносеологічний та методологічний аспекти. Як осередки буття знання переважно визначалися наука та свідомість. За умов визнання наукового та іншого знання у продовж усього класичного періоду розвитку філософії поза увагою філософів залишалася спів-буттєвість знання. Проте співіснування різних родів, видів, форм знання постало переважно як "механістичне" співіснування. Здійснений розгляд опанування буттєвості знання дозволяє зробити висновок про існування таких підходів усвідомлення феномену існування знання, назвемо їх, наукоцентристський підхід (знання розглядається з позиції ідеалів та норм наукового знання) і так званий суб’єктивно-психічний (визнається первинною суб’єктивна природа знання). Основна різниця у даних підходах полягає в визнання первинності у знанні або світу фізичного, або ж світу свідомості. Співвідношення цих двох світів "формує" світ знання загалом, в якому співіснують різні роди, форми та види знання як антиподи чи як взаємодіючі, такі, що взаємопороджують, взаємовпливають один одного, тобто спів-буттєві. На прикладі алхімічного знання схарактеризовано спів-буття різних родів знання — філософського, мистецького, наукового. Визначено, що алхімічне знання мало необхідність своєї буттєвості у виконанні певних моральних, естетичних функцій: розвиток образності мислення, уяви, підвищення духовності, виховання добропорядності. Показано: що спів-буття різних родів знання (філософського, наукового та мистецького тощо) не може існувати без виконання цих функцій; що спів-буття різних родів знання обумовлює поліфункціональність знання у культурі. Особливістю спів-буття філософського, мистецького, наукового знання у алхімічному знанні є архетипічність — наявність типових способів розуміння, — яка полягає: 1) в архетипічності алхімічної діяльності; 2) в архетипічності в алхімічних текстах; 3) в архетипічності алхімічного розуміння світобудови. Архетипічність алхімічної діяльності полягає в цілеспрямованості, як і кожна діяльність, та відпрацюванні власних критеріїв і ціннісних установок — молитва Великому Алхіміку, необхідність примусити струни душі вигравати у гармонії зі струнами душі творіння, яке ми пізнаємо, байдуже іде мова про людину чи про каміння. Архетипічність в алхімічних текстах представлена у зображенні термінів алхімічного знання засобами мистецтва — алегоричність, гротескність, символічність тощо. Вона полягає насамперед у багатозначності термінології. Алхімічні образи висвітлюють еволюцію внутрішнього творіння, вихідним матеріалом для якого є власна особистість. Філософська алхімія вчить досліджувати не видимість, не зовнішній прояв речей, а приховані причини, що лежать у їх основі. Вона говорить про "підйом" безтілесного стану і про "падіння" видимих станів та їх складових. Осередком буття алхімічного знання є душа та більш широко несвідоме. Архетипічність алхімічного розуміння світобудови полягає у тому, що в філософському (онтологічному) знанні алхімії визнається: 1) існування первинної матерії та першообразу (архетип), вони єдині та вічно існуючі; 2) виникнення усього з первинної матерії; 3) архетипічность творення (спочатку створення всього, незважаючи на стать, а далі все виникає завдяки дії чоловічої та жіночої статі). Урізноманітнення способів буття знання сприяють усвідомленню багатоманітності знання, його спів-буття. Здебільшого існування "іншого" знання лише констатується як антитези науковому знанню, воно стає предметом дослідження як культурне явище. На підставі наявної спільності осередків буття знання (мови, свідомості, культури) для усвідомлення буття наукового та не-наукового знання розроблено концепцію його спів-буття. Проблема формування, існування і розвитку наукового знання, опанування методів отримання й усвідомлення наукового знання, його ідеалів та норм залишається актуальною і знаходиться у центрі уваги сучасної філософії. В межах концепції спів-буття наукове знання постає лише як специфічний соціокультурний феномен, що не має онтологічних переваг у порівнянні з іншим знанням. Виразність границь між науковим і не-науковим знанням в культурі діалектично стирається. На відміну від так би мовити нормативної епістемології, акцент у дослідженні знання робиться на його суб’єктивній природі. Отож, у сучасному усвідомленні знання суб’єктно-об’єктне відношення з так званого гносеологічно-констатованого (тобто такого, коли проголошується в пізнанні наявність взаємодії об’єкта і суб’єкта) трансформується в гносеологічно-прогнозоване (тобто враховується вплив особливостей суб’єкта на сам процес пізнання і на знання як його результат). Студіювання знання доповнюється іншим знанням (чуттєвим знанням, особистісним знанням тощо) — поле розширюється. Відхід від об’єктивності як одного з головних критеріїв специфічного знання дозволяє зіставляти наукове та не-наукове знання. Пом’якшення нормативних критеріїв призвело до "знімання" проблеми співвідношення "епіцентру" та "периферії". Буттєвість знання усвідомлюється, виходячи з певних осередків його існування: наука, мистецтво, культура, мова, свідомість, інформація. Дослідження "іншого" (не-наукового) знання дозволило встановити таке. З одного боку, у літературі констатується факт його існування, зовнішні проявів його буття, описуються його особливості. З іншого боку, розробляються методи дослідження "іншого" знання як донаукового, що корелюють з методами дослідження наукового знання. Відповідно відпрацьовуються методи опанування такого знання, наприклад "структура". Розширення предметного поля методологічних досліджень спричинено встановленням наявності позараціональних знаннєвих феноменів, присутність яких залишалася поза увагою внаслідок абсолютизації норм науковості як критеріїв визначення статусу знання. У дослідженнях позараціональних знаннєвих феноменів увагу привернула варіабельність форм знання про один і той же об’єкт та їх значущість (міфу, магічного знання тощо) у пізнавальну процесі. Опанування спів-буттєвості наукового та не-наукового знання дозволяє наголосити на наявності певних "вимірів буття знання", роль яких виконують осередки буття знання — наука, мистецтво, культура, мова, свідомість, інформація. Існування "вимірів буття знання", в свою чергу, уможливлює уявлення про буття знання як спів-буттєвість усіх його родів, видів та форм, що взаємодіють. У той же час спів-буття може бути як внутрішнім (наприклад, мистецьке, наукове та філософське знання у алхімічному знанні) та зовнішнім (наукове та не-наукове знання в осередках буття). Вже наявний пошук структур, які зумовлюють саме спів-буття: парадигма, мовні структури, фрейм тощо. Знання не тільки відкрите спів-буттєвості (тобто сумісному буттю), а й є органічною частиною цієї спів-буттєвості. Показано, що цариною буття знання постає вже певний світ. Так зване світове тлумачення існування "знання" — це фактично відмова від вторинності знання, спроба змалювати самостійність існування знання без посилань на суб’єкта пізнання чи на діяльність із отримання знання. Основним результатом такого бачення "знання" є надання йому онтологічного статусу. Стосовно ж означення світу "знання", можна підкреслити його багатогранність, тобто світом знання є епідемічний світ Я.Хінтікки, "можливі світи" знання Л.Вітгенштейна, Б.Рассела, "третій світ" К. Поппера. Зазначені світи у психологічному розумінні можна зіставляти з "духовним світом" людини. "Світове" уявлення, що притаманне опануванню знання, знайшло своє продовження в усвідомленні інформації в термінах "віртуальний світ". Об’єктом "віртуального світу" є насамперед інформація як цілісність, що увесь час видозмінюється і перевтілюється з однієї форми перебування в іншу. Обґрунтовано з позицій використаного методологічного принципу отримання загального через індивідуальне те, що загальна спільність, цілісність буття знання полягає у його спів-бутті. Буття знання проявляється у різних способах його буттєвості: 1) буття знання в можливості (існування першоджерела знання, в якому закладена зумовленість та множинність знання), наприклад, "вроджене знання"; 2) буття знання в становленні (продукування знання), наприклад, пізнання; 3) буття знання в дійсності (існування певних родів, видів, форм знання), наприклад, наукове знання. Таким чином, буття знання — це "життя" знання, виникнення, існування та функціонування знання. Спів-буття знання визначається як наявністю різного знання, так і наявністю множини суб’єктів (груп, індивідуумів) та різноманітності діяльності утворення знання (практично-технологічної, художньо-творчої, пізнавальної). На основі аналізу творчого продукування знання як необхідної умови буття знання визначена наявність у знанні "міри спів-буття" знання як певної міри свободи, спонтанної активності людини, за якою можна визначити репродуктивне, трансформуюче та творче знання. Творче продукування знання, спрямоване на створення нового знання, яке включає в себе репродукцію, трансформацію та твореність — це сходинки творчості у разі виявлення відмінності між творчістю як процесом створення нового та творчістю як "сходинкою". Творчості притаманна різна "міра спів-буття". Усі ці сходинки творчості, які відіграють важливу роль у розумінні поняття "творчості", в свою чергу є одними з шляхів отримання знання. Репродукція — це найнижча сходинка творчості, де панує закон. Це те загальне, що незмінне. Результатом репродукції є репродуктивне (відтворююче) знання. Трансформація — це доопрацювання, виправлення продуктів репродукції. У трансформації усім заправляє не просто закон, а закон, який потребує доведення, закон з винятками. І доречніше було б на початку поставити не сам закон, а винятки з нього. Таким чином, трансформація — це діяльність, направлена на доробку чи виправлення результату попередньої діяльності, фундамент якої складений із винятків, із законів чи закону, що потребує доведення. Результатом трансформації є трансформуюче знання. Результатом твореності є творче знання, загалом нове, ще до цього не існуюче знання. Наведена інтерпретація теоретичного виразу спів-буття наукового та не-наукового знання як "архетип знання". Існування різного знання можна розглядати як деяку цілісність (парадигма, мовні структури тощо), іншими словами, спів-буття. Постає завдання вироблення відповідних методологічних засобів опанування спів-буття знання як його цілісності (спільності). Таким засобом є "архетип знання". "Архетип знання" — це теоретичний вираз тої об’єктивної основи, який може бути використаний як методологічний засіб зіставлення різних форм буття знання (наукового та іншого, не-наукового знання). "Архетип знання" — це поняття, що характеризує знання з мінімальною мірою спів-буття, нічим не обмежене знання ні вимогами до методу отримання знання, ні ідеалами і нормами пояснення і опису, ні ідеалами і нормами доведення і обґрунтування знання, ні ідеалами і нормами побудови (організації) знання тощо. У понятті "архетип знання" фіксується наявність стійких, гнучких та динамічних, інваріантних утворів, які забезпечують як спосіб породження нового знання, так і форми його функціонування — відтворення, трансформування, створення ("архетипічність функціонування"). "Архетип знання" можна розглядати як деяке існування, що спричинено ознаками "архетипу знання", такими як загальність, універсальність, буттєвість. Царина існування архетипу знання — це складна царина, яка вміщує у себе реальні та ідеальні риси, різні епістемологічні світи, тобто відноситься до колективного несвідомого. |
