У першій половині XVIII ст. у Подільському воєводстві Речі Посполитої сформувався й до кінця 90-х років ХVIII ст. припинив своє існування маєтковий комплекс Жевуських. Його господарським базисом було фільваркове господарство, розвиток якого відбувався у межах феодального способу виробництва. Задля отримання якомога більшого зиску зі своїх маєтків М. Жевуський, маючи в своєму розпорядженні матеріальну базу, дешеві засоби виробництва, а також чудові ґрунтові умови, створює нові й реорганізовує вже існуючі господарства фільварково-панщизняного типу, домінуючого в XVIII ст. у Речі Посполитій. Більшість його фільварків існувала вже у 20-30-х роках XVIII ст. Вони тоді ж забезпечувались орним (у тому числі й залізним) реманентом. Нестача ж фільваркового інвентаря призводила до задіяння орного реманенту й тяглової сили селянських господарств. Лише з 60-х років цього століття ситуація з фільварковим орним реманентом стабілізувалася. Хоча кількість фільварків в подільських маєтках Жевуських протягом ХVIII ст. зростала, все ж більшість з них, попри деякі перебудови, зберігала свій первісний профіль. У 30-60-х роках ХVIII ст. тут сформувалася складна господарсько-адміністративна піраміда, мета якої полягала у максималізації доходів з маєтків шляхом раціоналізації системи управління фільварками. Власник не завжди мав можливість адекватно проконтролювати її діяльність, через що мали місце зловживання адміністрації. Наймаючи челядь для виконання двірських послуг на умовах виплати їй ординарії й солярія, адміністрація забезпечувала фільварок постійною робочою силою, необхідною для його функціонування. Натомість частина безземельного й малоземельного підданства, виконуючи такі послуги, мала змогу забезпечити собі необхідний прожитковий мінімум, звільнялася від виконання звичайних для селян повинностей і сплати данин, а відтак уникала додаткових утисків. Поступово підданство, основну масу якого складало залежне селянство, стало робочим базисом магнатського господарства. Шляхом регламентації й внесення змін до інвентарних описів й інших нормативних маєткових положень, власник забезпечував його якомога раціональніше використання. Від часу виникнення перших фільварків у маєтках Жевуських панщинно-чиншові відносини у житті цих фільварків відігравали провідну роль. Схема В. Маркіної, за якою в Подільському воєводстві (особливо в його південно-східній частині) послідовно змінювали одне одного три типи помість: 1) панування чиншу й данин, 2) суміщення грошової і відробіткової ренти, 3) панування відробіткової ренти, не підтвердилася. Співвідношення грошової та відробіткової ренти (чиншу та панщини), насамперед залежало від місцевих умов. У Михалпільському ключі й Росоші, де кучність поселень й кількість підданих була непропорційною до оброблюваних фільваркових площ, тобто недостатньою, існувала стала потреба у значних обсягах панщини. Натомість у густонаселеному Новокостянтинівському ключі панщина переважала лише на початковій стадії організації фільварків (через значний відсоток малоземельних селян), у Міньковецькому тривалий час спостерігаємо певний паритет, а в найбільш віддаленому Лучинецькому – безумовне переважання чиншових відносин. Коли ж йдеться про південно-східну частину Подільського воєводства (яку, на наш погляд, взагалі недоречно виокремлювати), то панщина тут не мала вирішального значення. Позаекономічні чинники – хвиля пошестей (особливо у 60-х – на початку 70-х років XVIII ст.) та військові знищення – руйнували селянські господарства, до того ж гальмували приріст населення Подільського воєводства у ХVIII ст. Втрати селянськими господарствами '"тяглового" поголів'я спричинили у 70-х роках процес їх обезземелення й розшарування. Стрижнем доволі м'якої соціальної політики Жевуських було надання пільг та слобод новопоселенцям, впровадження "вартості" панщинного дня й переведення підданих на чиншову й відкупну форму сплати, особливо у тих маєтках, які тривалий час перебували в оренді чи заставі. Власник гарантував цим собі відповідний рівень феодальної ренти, а у залежних селян вивільнялася значна частина робочого часу, скеровуваного ними на власне господарство. Посилювався й економічний чинник – щоб забезпечити себе готівкою для сплати чиншу, селянин змушений був реалізовувати частину продукції на місцевому ринку, а відтак втягувався у товарно-грошові відносини. Провідною галуззю магнатського фільварку у Подільському воєводстві й головним чинником його розвитку в 30–70-х роках ХVIII ст. було зернове господарство. Воно впроваджувалося доволі екстенсивними методами. Недостатність угноєння й обробітку полів призводила до низької врожайності. Втрати зерна зростали через багаторічне простоювання скирт в полі, розкрадання та військову присутність в маєтках. Певний відсоток зернових був спрямований на задоволення внутрішніх потреб магнатського господарства (гуральняний промисел та тваринництво; виплати зерном ординарії для фільваркової адміністрації та челяді тощо). Частина подільського зерна продавалася на внутршіньому та зовнішньому ринках. Документація подільських фільварків Жевуських за 40–70-ті роки ХVIII ст. дає змогу стверджувати, що товаризація панщинного господарства руйнувала його замкнутість. За цих умов рілля використовувалася паном не тільки для того, щоб забезпечити продуктами потреби маєтку, а й для виробництва їх на втутрішній та зовнішній ринок. Однак, політичні зміни кінця 70-х років ХVIII ст. призвели до занепаду галузі. Протягом ХVIII ст. у фільварках у Подільському воєводстві як одна із провідних галузей розвивалося тваринництво, стан якого не завжди був задовільним. Чималі втрати поголів'я в 40–60-х роках XVIII ст. (через недогляд, пошесті та низький рівень ветеринарії) не дозволили йому належно розвиватися. Аналіз досліджених джерел засвідчує роль Поділля як регіону транзитного тваринництва. Саме транзитні партії закупленого на подільських ринках і виміняного на збіжжя в прикордонних з Молдавським князівством районах поголів'я сприяли підтриманню належного рівня тваринництва в маєтках Жевуських у Руському та Волинському воєводствах і суттєво поповнювали поголів'я західних регіонів Речі Посполитої. У зв'язку з цим визначення динаміки поголів'я тільки за результатами "ревізії обор", що здійснювалася у цих маєтках, є хибним., оскільки при цьому не враховується втрачене від пошестей й знову закуплене в міжревізійний період поголів'я, і це призводить до надто оптиимістичних оцінок стану фільваркового тваринництва в цілому. Пристосовуючи власне господарство до товарно-грошових відносин й намагаючись одержати від цього максимум грошових прибутків зі своїх володінь, магнати Жевуські мимохідь сприяли як розвиткові внутрішнього ринку, та к ринковим відносинам Речі Посполитої. Основні положеня дисертації відображено в наступних публікаціях: 1. Овсінський Ю. Ставкове господарство у подільсько-волинських маєтках Міхала Жевуського (1739-1776) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2000. – Вип. 35-36. – С. 540-557. 2. Овсінський Ю. Книги розпоряджень Міхала Жевуського адміністрації маєтків у Подільському і Волинському воєводствах (30–70-ті роки XVIII століття) // Записки НТШ. Праці комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін / Відп. ред. О. Купчинський. – Львів, 2000. – Т. ССХL. – С. 53-71. 3. Овсінський Ю. Фільваркова адміністрація подільсько-волинських маєтків Міхала Жевуського в 40-70-х роках XVIII ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2001. – Вип. 37. – Част. 1. – С. 198-213. 4. Овсінський Ю. Тваринництво у фільварках Подільського воєводства у XVIII ст. (на матеріалах маєтків Міхала Жевуського) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2003. – Вип. 38. – C. 82-114. | 