Анотація до роботи:

Клівіденко Л.М. Фінансове забезпечення соціального захисту України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит. – Тернопільський державний економічний університет, Тернопіль, 2006.

У дисертації проведено комплексне дослідження теорії та практики фінансового забезпечення соціального захисту України в умовах ринкової економіки.

Розкрито соціально-економічне значення соціального захисту у державі. З’ясовано основні проблеми фінансового забезпечення соціального захисту населення. Проаналізовано чинну практику бюджетного фінансування соціального забезпечення, обґрунтовано недосконалість теоретичного опрацювання окремих напрямків обов’язкового державного соціального страхування та встановлено залежність середньої заробітної плати від розміру ВВП. Запропоновано встановити єдиний методологічний підхід щодо затвердження однакового рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних категорій населення, які потребують соціального захисту, та розроблено алгоритм цього показника.

Розроблено основні напрямки удосконалення процедури формування недержавних пенсійних фондів та визначено перспективи розвитку фінансового забезпечення соціального захисту населення в Україні.

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-практичного завдання, що виявляється в обґрунтуванні нових концептуальних засад для формування ефективного механізму фінансового забезпечення соціального захисту населення в Україні.

Суть головних науково-теоретичних результатів дисертації можна звести до наступного.

1. Соціально-економічна ситуація, що склалася у нашій країні, зумовлює необхідність формування адекватної системи соціального захисту населення. В умовах ринкової економіки джерелом підвищення добробуту громадян мають стати ефективна праця, трудова активність та підприємницька ініціатива. Актуальним питанням є створення ефективної реформованої системи соціального захисту населення, яка повинна бути розрахована не тільки на окремі категорії громадян, які безпосередньо потребують захисту, а й на максимальний розвиток економіки, стимулювання трудових зусиль кожного працездатного члена суспільства.

2. Дано обґрунтування поняття соціального захисту і визначено, що це система заходів, спрямованих на попередження соціальних ризиків, пом’якшення та ліквідацію їх наслідків, компенсацію соціальної нерівності громадян, на забезпечення достатнього життєвого рівня кожної людини шляхом законодавчого закріплення державою соціальних гарантій.

3. У розмежуванні категорій „соціальний захист”, “соціальне забезпечення” та „соціальне страхування” вважаємо, що соціальне забезпечення – це поняття більш вузького змісту, ніж соціальний захист, його складова. Соціальне забезпечення – це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів, а соціальне страхування – система економічних відносин, за допомогою яких формуються і використовуються фонди грошових коштів, передбачені для матеріального забезпечення непрацездатних. Система соціального захисту включає комплекс заходів щодо виявлення причин соціальних ризиків, вимірювання їх та порівняння із соціальними нормативами, використання різноманітних механізмів забезпечення прийнятного для даного суспільства рівня життя. Система соціального захисту, крім використання різноманітних механізмів забезпечення прийнятного для даного суспільства рівня життя, включає ще й комплекс заходів щодо виявлення причин соціальних ризиків, вимірювання їх та порівняння із соціальними нормативами.

4. Автором розроблено класифікацію видів соціального захисту та проведено їх систематизацію і розподіл за певними ознаками.

5. Встановлено, що різниця у підходах до побудови систем соціального захисту обумовлена національними особливостями суспільства, однак у найбільш загальному вигляді практично у всіх країнах вони поділяються на підсистеми – соціального страхування і соціального забезпечення. Наявність збалансованих систем соціального страхування та соціального забезпечення як базових елементів соціального захисту населення розширює та зміцнює трудові ресурси країни, підсилює національний потенціал економічного зростання, є необхідною умовою проведення реформ, а також сприяє політичній і економічній стабілізації суспільства.

6. Для вирішення завдань соціального захисту населення необхідно використовувати регулювання соціально-економічних індикаторів рівня життя. Це насамперед прожитковий мінімум, межа бідності, межа крайньої форми бідності, рівень бідності, межа малозабезпеченості, коефіцієнт диференціації бідності, глибина бідності, мінімальна заробітна плата, індекс реальних доходів населення, мінімальна пенсія; середня пенсія та інші. До найважливіших завдань економічної науки на етапі реформування системи соціального захисту населення України ми відносимо вирішення проблеми методології оцінки граничних показників соціальної безпеки громадян, що є особливо актуальним у зв’язку з переходом до адресної соціальної допомоги населенню.

7. Аналіз фінансового забезпечення соціального захисту населення дав змогу оцінити масштаби і рівень бідності в Україні. Головними причинами виникнення та поширення цього явища є: зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.

8. Доведено, що джерелами фінансування існуючої системи соціального захисту населення України є кошти Державного бюджету, місцевих бюджетів, соціальні фонди та витрати, які фінансуються з інших джерел. З прийняттям Бюджетного кодексу України посилилось значення бюджетів як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Поряд з цим у бюджетах обласного рівня та бюджетах АР Крим видатки на соціальні потреби представлені опосередковано, а такий напрямок, як соціальний захист та соціальне забезпечення не представлений взагалі. Тому у вирішенні проблеми бюджетного фінансування соціального захисту та соціального забезпечення акцент зміщується на районні бюджети, бюджети міст республіканського й обласного значення.

9. Обґрунтовано недосконалість теоретичного опрацювання окремих напрямків обов'язкового державного соціального страхування. Так, формування фінансових ресурсів страхових фондів не враховує реального змісту ринкової економіки, зокрема вартісні аспекти робочої сили та особливості встановлення паритетних джерел надходження коштів. Проблематика функціонування соціального страхування не представлена в Бюджетному та Податковому кодексах; зберігаються елементи нестрахового розподілу.

Функціональна нечіткість теоретичних форм страхових платежів постійно відтворює проблему фінансової нестійкості системи обов'язкового соціального страхування. Доволі важливою проблемою сьогодні залишається дублювання окремих функцій соціальних фондів. З огляду на це, запровадження загальної для всіх фондів процедури стягнення та обліку страхових внесків є фактором підвищення ефективності адміністративного управління системою соціального страхування і зменшення дефіциту бюджету фондів.

10. Запропоновано удосконалену методологію формування соціально орієнтованої бюджетної політики країни, що виражається у наступному: оптимізації механізму регулювання соціальних витрат шляхом розширення поля соціальних показників (стандартів) і включення їх у систему макроекономічних індикаторів; переході від роздільного визначення обсягів фінансування соціальних витрат за окремими напрямками до формування їх у соціальному блоці бюджету; удосконаленні міжбюджетних відносин на основі перегляду наявної системи розподілу соціальних обов'язків і фінансових потоків між державним та місцевими бюджетами; складання проектів регіональних соціальних бюджетів з урахуванням міжрегіональних зв'язків.

Основні висновки та результати практичного характеру.

1. Незважаючи на позитиви від запровадження субвенцій з Державного бюджету на фінансування соціальних програм (держава поділила з місцевим самоврядуванням відповідальність за фінансування соціальних програм, розпочалися реформи у системі надання пільг і субсидій, зміцнився контроль за соціальними видатками з боку державних органів), у нинішніх умовах існує надмірна централізація коштів (93-95 % від усіх видатків місцевих бюджетів на соціальний захист населення фінансуються за рахунок субвенцій), а це, в свою чергу, унеможливлює оперативно реагувати на соціальні проблеми конкретного регіону.

2. На рівень формування доходів соціальних фондів негативно впливають різні фактори, до яких відносимо: скорочення чисельності активного населення, що працює, і зростання чисельності населення, котре потребує соціального захисту; низький рівень прибутковості підприємств; відплив грошової маси в позабанківський обіг за кордон та „тінізація” економіки; зростання цін на споживчі товари й послуги, що спричинює зниження реальних доходів громадян, низький рівень платіжної дисципліни.

3. До основних причин, що стримують розвиток добровільного медичного страхування в Україні, віднесено: недосконалість чинної системи оподаткування, яка не створює сприятливих умов для залучення коштів; діюче законодавство, що не спрямоване на використання інвестиційних можливостей страховиків у повній мірі; недостатня фінансова надійність та платоспроможність страховиків; недостатньо активний попит населення на страхові продукти, спричинений низькою платоспроможністю, відсутністю стимулів вкладення коштів у медичне страхування, низьким рівнем страхової культури; відсутність чіткої законодавчої бази, яка б регламентувала діяльність сектора платних медичних послуг; висока вартість страхових програм, що обмежує попит на дані страхові продукти.

4. Стан системи соціального захисту населення України можна охарактеризувати такими рисами: надзвичайно високим ступенем державної участі, слабкою участю у її функціонуванні інститутів громадянського суспільства і особливо самого населення; великою кількістю та безсистемністю правових актів, що регулюють діяльність органів соціального захисту населення; дефіцитом коштів у бюджетах усіх рівнів для фінансування заходів у сфері соціального захисту; великою кількістю соціальних допомог, а також категорій їх отримувачів, розгалуженою системою пільг, переважанням безадресного порядку їх надання. Основною проблемою системи соціального захисту в Україні є недостатність коштів, у першу чергу бюджетних, для реалізації у повному обсязі вимог чинного законодавства.

5. У побудові кореляційної моделі встановлено доволі тісну залежність середньої заробітної плати від розміру ВВП. Такі дані можуть бути основою для висування тези про те, що коли суспільство бажає відраховувати на соціальний захист населення певну, заздалегідь визначену частку ВВП, що вплине на зростання фонду заробітної плати і збільшення відрахувань у соціальні фонди – це в доволі значній мірі відповідатиме зміні ВВП та спрощуватиме проведення фінансування системи соціального захисту населення.

6. З позицій системного підходу розроблена методика оцінки рівня соціальних виплат та середнього розміру пенсійних виплат, яка дала змогу визначити характерні тенденції розвитку соціальної політики держави в результаті функціонування тісних причинно-наслідкових зв'язків між факторами макроекономічного середовища.

7. Розроблено комплекс економіко-математичних моделей для оцінки та прогнозування провідних соціально-економічних індикаторів системи соціального захисту. У результаті їх числової реалізації встановлено, що основним джерелом збільшення соціальних виплат і середнього розміру пенсій є створення державою умов для дотримання природної норми безробіття на рівні 3,5-3,7% і гарантування при цьому певного рівня заробітної плати.

8. Можливість збільшення заробітної плати може бути забезпечена при розробці механізму фінансування галузей національної економіки, який створює умови для підвищення прибутковості господарювання і збільшення додаткових робочих місць. Обґрунтовано, що сучасна модель економічного зростання характеризується, поряд з іншими, такими специфічними рисами, як рівна важливість ролі усіх видів активів як складових національного багатства: фізичного, фінансового, природного і людського капіталу та рівний розподіл можливостей доступу до освіти, охорони здоров'я, культурних заходів тощо. Зважаючи на вищесказане, зазначено, що основними завданнями соціальної політики України на сучасному етапі повинні бути: стимулювання соціально-економічної активності населення та адаптація його до ринку; забезпечення державних соціальних гарантій для економічно несамостійних груп; забезпечення рівного доступу населення до соціальних благ; забезпечення ефективності соціальних видатків бюджету; збільшення ролі регіонів у реалізації соціальних програм; увага до підростаючого покоління та здоров'я нації.

9. Зростання потреби в соціально-економічному захисті зумовлене збільшенням вартості життя і перебуває в суперечності з можливістю задоволення цих потреб через недостатність матеріальних та фінансових ресурсів. З цього приводу визначено основні напрямки удосконалення соціального захисту населення і ґрунтовно доведено, що подальше поліпшення системи соціального захисту населення потребує як значних матеріально-фінансових ресурсів, так і значних організаційних зусиль з боку державних органів влади, об’єднань громадян, роботодавців та інших зацікавлених осіб.

10. За недостатністю матеріальних і фінансових ресурсів для задоволення потреб у соціальному захисті населення одним з дієвих заходів залучення додаткових коштів може стати введення пільгового оподаткування галузей соціальної інфраструктури щодо обслуговування громадян. Пропонується на законодавчому рівні перекласти витрати галузей соціальної інфраструктури по обслуговуванню малозабезпечених верств населення на доходи від прибуткових видів діяльності цих галузей і на цю величину зменшити суму їх оподаткування.

11. Визначено перспективні напрямки удосконалення процедури формування недержавних пенсійних фондів та заходи стосовно врегулювання їх діяльності з боку держави.

12. Розроблено методичні підходи до успішного впровадження адресних соціальних допомог, для чого пропонується проводити послідовну роботу в таких напрямках: формування банків даних отримувачів адресної допомоги; оснащення регіональних установ соціального захисту необхідною обчислювальною технікою; підготовка методичних рекомендацій щодо організації роботи з надання адресної соціальної допомоги; здійснення підготовки спеціалістів з надання адресної соціальної допомоги.

Висновки та рекомендації у цілому спрямовані на удосконалення фінансового забезпечення соціального захисту населення і за умови їхнього впровадження сприятимуть зростанню соціально-економічного рівня розвитку держави та підвищення добробуту народу.

Публікації автора:

У наукових фахових виданнях

1. Клівіденко Л.М. Основні напрямки удосконалення системи соціального захисту населення України. В кн.: Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. Том IV, випуск 186. – С. 1135-1151.

2. Клівіденко Л.М. Перспективи розвитку соціального захисту населення // Регіональні перспективи. – 2003. – № 2-3 (27-28). – С.188-190.

3. Клівіденко Л.М. Проблеми формування системи соціального страхування населення України // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2004. – № 6. – С. 149-155.

4. Клівіденко Л.М. Рівень законодавчої бази з питань соціального захисту населення // Держава та регіони. – 2003. – № 1. – С. 125-129.

5. Клівіденко Л.М. Соціальне страхування в системі соціального захисту. В кн.: Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. Том IV, випуск 207. – С. 194-200.

6. Клівіденко Л.М. Соціальний захист населення та шляхи подолання бідності в Україні // Вісник КНТЕУ. – 2004. – № 3. – С.41-49.

7. Клівіденко Л.М. Соціальний захист населення України, його суть та значення // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Економіка. – 2001. – № 7. – С. 93-96.

8. Клівіденко Л.М., Дзюник І.В. Недержавне пенсійне забезпечення в Україні. В кн.: Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. том IV, випуск 191. – С. 992-996. (Особистий внесок автора – положення щодо впровадження недержавного пенсійного забезпечення в Україні).

В інших виданнях

1. Клівіденко Л.М. Думки з приводу // Фінанси України. – 2002. – № 12. – С. 151-152.

2. Клівіденко Л.М. Реформування соціального страхування в Україні. В кн.: Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – Том 4. С. 46-48.

3. Клівіденко Л.М. Соціальне страхування: шляхи його реформаторства. В кн.: Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України: Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – Том 1. С. 71-72.

4. Клівіденко Л.М. Фінансові відносини в системі соціального захисту населення. В кн.: Науковий потенціал світу – 2005: Матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – Том 4. С. 11-12.