1. Суднобудування є однією з провідних та найбільш перспективних галузей світової економіки, яка стимулює виробництво й економічний ріст у багатьох суміжних галузях промисловості і внаслідок важливості своєї продукції має загальнодержавне значення. Тому питання відродження вітчизняного суднобудування є першочерговою проблемою держави. Серед порівняльних переваг суднобудування України є високий науковий потенціал, наявність власної сировинної бази, необхідних виробничих потужностей та кваліфікованих кадрів. Багатопрофільність виробництва, орієнтація на світовий ринок, можливість виготовляти конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію говорять про те, що сьогодні Україна має не втратити шанс зберегти і розвинути нагромаджений суднобудівний потенціал. 2. При розпаді СРСР Україна, разом зі значним потенціалом суднобудування, отримала низку серйозних проблем: відсутність належної кількості замовлень і достатнього за обсягом фінансування; дорожнеча сучасного імпортного обладнання, необхідного для будівництва суден за сучасними технологіями відповідно вимогам іноземних замовників; втрата значної частини висококваліфікованих робітників, які сьогодні працюють на верфях Росії та країн Західної Європи; відсутність професійних управлінців, здатних керувати підприємствами в умовах змінного ринкового середовища; руйнування інфраструктури галузі, зокрема, виробничої, соціальної, наукової та освітньої. 3. Необхідною умовою прибуткової діяльності суднобудівних підприємств є правильна і раціональна організація його фінансової сфери через структуру фінансового механізму. Фінансовий, або фінансово-економічний механізм – це сукупність методів реалізації економічних інтересів підприємств шляхом фінансового впливу на їх соціально-економічний розвиток через його складові: фінансове забезпечення розвитку; регулювання фінансових потоків через фінансові інструменти – методи і важелі; система фінансових індикаторів оцінки результатів і коригування регулюючого (або керівного) впливу. У роботі нами визначено зміст принципів побудови і представлено концептуальну схему структури фінансово-економічного механізму модернізації суднобудівних підприємств. 4. Відповідно до визначених принципів формується система методів управління фінансовими потоками, до основних з яких слід віднести: комерційний розрахунок, метод фінансового важеля, правове забезпечення, нормативне забезпечення, інформаційне забезпечення. Запропоновано використовувати нові синтетичні критерії порівняння фінансових витрат та результатів суднобудівних підприємств: критерій „максимін” – максимум доходу (прибутку) при мінімумі витрат та ризиків. Цей критерій відображує мінімальний можливий і економічно виправданий рівень доходу (прибутку) від діяльності підприємства; критерій „мінімакс” – мінімум витрат і ризиків при максимальному доході (прибутку) – відображує максимальний рівень витрат і ризиків підприємства, що забезпечується при верхньому допустимому (економічно виправданому) рівні витрат і ризику. Ці критерії є „граничними точками” фінансової діяльності підприємства, за межами яких воно або отримує наднизькі доходи, або діє в умовах критичного ризику. 5. Система управління фінансовими потоками суднобудівних підприємств включає в себе реалізацію наступних функцій: планування, аналіз грошових потоків, моніторинг фінансових потоків і оцінка (облік) результатів фінансування. Запропоновано удосконалений алгоритм аналізу ризику проектів, який, на нашу думку, має виглядати наступним чином: визначення базових показників проекту модернізації; визначення факторів впливу на результат проекту і оцінка їх можливих значень; визначення ймовірності появи кожного значення змінного фактору; оцінка варіації показників ефективності проекту, що виникає під впливом дії змінних факторів. Такий аналіз дозволяє вже на етапі попередньої експертизи проекту модернізації визначити можливі відхилення показників ефективності і передбачити заходи щодо коригування фінансових потоків і попередження негативних впливів. 6. Шляхами виходу з кризової фінансової ситуації, які сьогодні використовують підприємства, є: залучення кредитних коштів; пайова участь у будівництві судна заводу-виробника і інвестора; державні замовлення і покрокове фінансування; входження до суднобудівних фінансово-промислових груп; залучення іноземного капіталу; надання державних дотацій. Але основним джерелом розвитку має стати повернення преференцій вітчизняним суднобудівним підприємствам виявляється. Для стимулювання розвитку суднобудування визначено наступні заходи щодо розвитку галузі: розробка стратегії розвитку суднобудівної промисловості на довгостроковий період; забезпечення фінансування науково-дослідної та конструкторської роботи; стимулювання іноземних інвесторів; розробка системи заходів ефективного державного регулювання; формування ефективної системи лізингу суден. 7. Суднобудування є важливою галуззю світової промисловості, яка не лише суттєво вливає на розвиток економіки, але є важливим елементом іміджу країни. Аналіз сучасних тенденцій розвитку галузі суднобудування дозволив визначити, що за період 2006-2008 рр. світовий портфель замовлень виріс більш ніж у два рази і на початок серпня 2008 р. налічував 9025 одиниць загальним дедвейтом 554,6 млн. т. З них 48,4% припадає на балкери, 34,2% - на танкери, 14,3% - на контейнеровози і частина, що залишилася, - на універсальні суховантажі, судна Ро-ро, рефрижератори і інші типи суден. Незважаючи на стрімкий ріст суднобудівного ринку з середини 2008 р. відзначилися ознаки кризи у галузі, особливо у країнах Європи. 8. Сьогодні суднобудування сконцентровано у вузькому колі країні, але на ринку постійно з’являються нові країни-виробники. На частку трьох провідних судно будівельних країн – Південної Кореї, Китаю та Японії – припадає більше 90 % світового портфелю замовлень, у той час як на всі інші країни разом – всього 9,28%. Україна займає гідне місце у рейтингу суднобудівних країн. Портфель замовлень українських верфей за період 2006-2008 рр. збільшився більш ніж у три рази, що дозволяє нашій країні претендувати на 15 позицію в рейтингу світового суднобудування. Але навіть з такими високими темпами росту частка України по дедвейту споруджуваних суден зараз складає всього 0,3% світового суднобудівного ринку. 9. В Україні зареєстровано 49 підприємств, що займаються різного роду суднобудуванням: катера, баркаси, суховантажі, танкери, газовози. На даний момент в Україні працюють 11 найбільших суднобудівних заводів, більше 25 науково-дослідних і низка малих підприємств, що займаються в основному будівництвом катерів і малих суден. Центрами морського суднобудування України є Миколаїв та Херсон, а річного – Київ. Судноремонт морського транспорту здійснюється в Одесі, Маріуполі, Керчі, Херсоні та Севастополі, а річного – Запоріжжі та Ізмаїлі. У Херсоні також знаходиться докобудівний завод „Паллада”. 10. Незважаючи на покращення показників розвитку вітчизняного суднобудування, підприємства галузі працюють в умовах кризи. Фактично, більш менш успішно працюють всього декілька підприємств. Розвиток галузі продовжує гальмувати відсутність чіткої і зваженої державної політики в області суднобудування. Відміна у 2005 р. преференцій суднобудівникам, невизначена позиція уряду щодо приватизації підприємств, активів галузі, що залишилися в руках держави, негативно впливає на можливість поступового відродження українського суднобудування. Відсутня програма розвитку водного транспорту, яка могла б допомогти галузі розпочати виробництво суден для українських судновласників. Визначено проблеми, які потребують негайного вирішення для ефективного функціонування суднобудівних підприємств України. 11. Аналіз потенціалу розвитку галузі суднобудування дозволив визначити, що підприємствам вітчизняного суднобудування доцільно обрати стратегію посилення позиції на ринку, відповідно якій підприємства мають завойовувати кращі позиції на ринку з наявним продуктом (роботою). Для реалізації цієї стратегії необхідно здійснити значні маркетингові заходи. Іншою можливою альтернативою є стратегія розвитку ринку, що полягає у пошуку нових ринків для вже створеного продукту (робіт). Можливий також варіант формування змішаної стратегії. Нами визначено цілі і завдання стратегії розвитку галузі, комплекс проблем, які потребують вирішення на державному рівні, перспективні ніші українського суднобудування, систему протекціоністських і економічних заходів, напрямки удосконалення фінансового механізму галузі. 12. Найважливішим чинником ефективного функціонування галузі сднобудування є достатній рівень фінансового потенціалу. Реалізація стратегії фінансово-економічного розвитку галузі потребує наявності дієвого механізму ефективного використання фінансових коштів. Одним з важливих умов ефективного управління фінансовими ресурсами є їх правильна орієнтація за видами діяльності та їх значимості для кінцевого результату. Нами запропоновано положення для формування системи ефективного управління грошовими потоками у структурі суднобудівного виробництва, дотримання яких дозволять придати нову форму фінансовим відносинам в галузі і дозволять сформувати гнучке управління фінансами, визначено основні напрямки грошових потоків, розроблено механізм дії функції розподілу коштів, що має включати два етапи: первинний розподіл та перерозподіл, визначено шляхи пошуку можливих джерел фінансування функціонування підприємств галузі і здійснено оцінку джерел фінансування. На основі виконаного дослідження сформовано фінансову стратегію і тактику поведінки підприємств галузі і розроблено модель фінансової діяльності та грошових потоків. 13. У вирішенні проблеми підвищення ефективності використання фінансових коштів важлива роль належить удосконаленню механізму управління витратами виробництва. Управління ресурсами передбачає точно прогнозовану реакцію системи на управлінський вплив. Велике число підприємств галузі ускладнює управління витратами. Нами сформовано принципи впливу критеріїв на рівень витрат, запропоновано підхід до управління витратами, розроблено алгоритм розрахунку рівня і структури витрат на виробництво і реалізацію продукції. Нами рекомендована система перебудови структури витрат на основі їх класифікації за локальними технологічними одиницями суднобудування (витрати основного виробництва, допоміжних виробництв, НДДКР, управління та ін.). Перспектива рекомендованого підходу до калькулювання і обліку витрат посилена двома вагомими причинами їх локалізації – порівняльна ізольованість місць їх виникнення і специфічні функції виробництв суднозаводів. 14. В роботі запропоновано концепцію, систему і механізм управління витратами. Управління витратами у суднобудуванні може здійснюватися спеціально сформованими на базі діючих відділів службами саморегулювання витрат, запропоновано можливі види таких служб і подано концептуальну схему управління службами саморегулювання витрат за місцями їх виникнення. Система управління витратами може бути представлена повноцінно тільки тоді, коли підключено критерій ефективності. Абсолютна величина зниження номінального рівня витрат і зменшення області їх неузгодженості є визначальними критеріями економічної системи управління витратами. Визначено взаємозв’язок напрямків ефективного розвитку суднобудування з витратами на їх забезпечення. 15. Науково-практичною основою забезпечення прогресивного розвитку галузі суднобудування є стратегічний менеджмент, у системі якого головне місце займає прогнозування, що являє собою наукове обґрунтування можливих варіантів змін або якісного стану системи в майбутньому, шляхів і термінів досягнення цих станів. Основою методологічною проблемою прогнозних досліджень є вибір адекватного методичного забезпечення. 16. Результатом дослідження стала розробка концептуальних основ формування механізму стратегічного прогнозування фінансово-економічного розвитку суднобудівних підприємств. Визначено об’єкт, предмет, систему принципів прогнозування і факторів, які слід враховувати при обґрунтуванні соціально-економічного розвитку суднобудування. Розроблено механізм і визначено задачі прогнозування соціально-економічного розвитку підприємств галузі, що необхідно вирішити для повної і об’єктивної оцінки розвитку. |
