| У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми удосконалення фінансового управління ризиками підприємств. Проведене автором дослідження дає можливість зробити наступні висновки: 1. Ефективність функціонування будь-якого підприємства визначається у тому числі й ефективністю функціонування його фінансово-економічного механізму. В умовах змінного економічного середовища виникає невизначеність результату, що супроводжується виникненням ризику. Для стабілізації фінансового стану підприємства та формування бази його наступного розвитку необхідною умовою є розвиток і обґрунтоване функціонування фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту. 2. Функціональна структура організації управління дає змогу швидко накопичити досвід з управління ризиками, властивими даному виду діяльності; проте сам процес управління ризиками стає громіздким та повільним через погану координацію та кооперацію підрозділів. Кожний підрозділ ставить пріоритетними насамперед власні цілі, забуваючи про загальноорганізаційні, внаслідок чого управління розривається, в тому числі управління економічними ризиками. Проте висока ефективність функціональної системи управління дає підставу використати основні принципи її організації як вихідні для побудови ефективного фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту. 3. Послідовність реалізації процесу управління фінансовими ризиками має включати: ідентифікацію ризиків; визначення кількості ризиків та ступеня їх важкості; пошук методів обробки ризиків; зниження ризиків та оцінку їх наслідків у процесі прийняття рішення. На кожному з етапів управління виникають труднощі, пов’язані насамперед з однобокістю підходів у побудові систем якісної та кількісної оцінки ризику як основи фінансово-економічного механізму відповідної системи менеджменту. Тому вихідним моментом для побудови ефективного фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту має стати теоретичне осмислення механізму виникнення ризику як наслідку прояву невизначеності економічного середовища. 4. Невизначеність є властивістю економічного середовища і полягає в тому, що кількісні характеристики процесу можуть набувати будь-якого значення в певних межах. На конкретне значення кількісної характеристики впливають як закономірно визначені, так і випадкові чинники. Невизначеність властива будь-якому економічному процесу. Ризик є формою прояву невизначеності. З теоретичної точки зору ризик є комплексною категорією, що формується як наслідок прояву невизначеності будь-якої іншої категорії. Відповідно можна розглядати стільки форм ризику, скільки категорій використовується у процесі аналізу. Використання різних форм класифікацій утруднюється саме тим, що при побудові теоретичної моделі, на основі якої потім відбувається якісний і кількісний аналіз процесу, використовується велика кількість категорій. Отже, для адекватної оцінки ризику потрібно використовувати не одну певну систему його класифікації, а їх сукупність. Повніша оцінка ризику можлива після формування ідеальної моделі його виникнення та прояву, а саме після типологізації ризику. 3. Для типологізації ризику слід обрати базову систему класифікації, після чого встановлюється взаємозв’язок між цією та іншими системами класифікації. При доборі систем класифікації ризику для їх подальшої типологізації слід обирати такі системи, які мають не більш як два ієрархічні щаблі і при формуванні яких використовувались споріднені категорії або одна категорія. У цьому дослідженні як базова категорія типологізації ризиків використовувалась категорія фінансового потоку і на її основі сформовано типологізовану систему фінансових ризиків. Категорія фінансового потоку є зручною для використання у якості основної при типологізації ризиків, оскільки фінансові потоки виникають при більшості економічних процесів, мають здатність поєднуватися та поділятися і тому кількісні характеристики фінансових потоків досить легко піддаються аналізові. 7. Розв’язання проблеми кількісної оцінки окремих форм фінансового ризику, з використанням запропонованого підходу, у свою чергу, потребує розв’язання низки науково-методичних проблем. До них, насамперед, слід віднести необхідність попереднього визначення мінімального (граничного) значення розміру збитків та/або ймовірності їх настання, нижче якого як окремий ризик, так і викликані ним інші ризики не враховуються, а також розробки методів підсумовування усіх негативних наслідків, що викликані окремими ризиками, та їх використання у процесі визначення кількісної оцінки підприємницького ризику загалом. 8. Звичайною кількісною характеристикою невизначеності прийнято вважати ентропійну міру невизначеності (або Н-коефіцієнт). Звичайними статистичними характеристиками ризику прийнято вважати дисперсію, середньоквадратичне відхилення та коефіцієнт варіації. Однак за наявності якісного взаємозв’язку між невизначеністю та ризиком кількісний взаємозв’язок між критеріями відсутній як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівні для різних фінансових потоків чи показників. Результати використання різних кількісних критеріїв дають змогу робити абсолютно протилежні висновки щодо ступеню ризику на підприємстві. 9. Результати кількісної оцінки рівня ризику не відповідають результатам аналітичної оцінки рівня ризику. Жоден з кількісних критеріїв не розглядає тенденції та закономірності розвитку процесу (підприємства). Міра ризику оцінюється щодо простої, а не щодо організованої сукупності значень показників. Тим самим рівень ризику оцінюється неадекватно або з великою похибкою. Для розробки кількісного критерію ризику слід використовувати водночас оцінку ймовірності його виникнення і оцінку закономірностей розвитку економічної системи підприємства. Крім того, жоден критерій не оцінює міру впливу на невизначеність окремого фінансового потоку невизначеності інших фінансових потоків. 10. Оскільки функціонування підприємства є частково визначеним, необхідно при аналізі впливу випадковості на діяльність підприємства виділити закономірно зумовлену частину фінансових показників та величину випадкової складової показників. Тому основним принципом при розрахунку кількісного рівня невизначеності є відокремлення випадкової складової від закономірно обумовленої частини показника. Таке відокремлення можна здійснити за допомогою факторного аналізу, регресії чи згладжування динаміки показника за допомогою тренду. Ґрунтуючись на четвертому та п’ятому постулатах теорії ризикології, пропонується для відокремлення випадкової складової користуватись згладжуванням динаміки показника. Рівень достовірності згладжування має бути досить високим. 11. Застосування кількісних критеріїв ризику, розглянутих у другому розділі дисертації, є недоцільним у зв’язку з виявленими недоліками їх відповідності та інформативності. Пропонується використовувати модальний кількісний критерій ризику, який характеризує найбільш ймовірне відхилення показника, визначене випадковими чинниками від лінії його теоретичної динаміки. Застосування пропонованого критерію більш адекватно характеризує рівень невизначеності фінансового процесу порівняно з загальновизнаними критеріями ризику, оскільки враховує тенденції розвитку цього процесу. 12. Виходячи із групування основних визначень ризику, необхідним є також врахування невизначеності, зумовлене недоліками інформації, що є основою для аналізу. Для цього пропонується використовувати ентропійний критерій невизначеності, який розраховується як відношення ентропії випадкової складової до ентропії показника загалом. Одночасне застосування модального та ентропійного критерію невизначеності досить повно характеризує рівень невизначеності будь-якого економічного процесу та описує структуру такої невизначеності. 13. Впровадження пропонованого кількісного критерію ризику в систему ризик-менеджменту підприємства дає змогу досягти таких цілей: характеризувати рівень фінансового ризику в діяльності підприємства; виявити приховані ризики, рівень значущості яких занижується менеджерами підприємства; визначити пріоритетні напрями застосування ризик-менеджменту, що особливо велике значення має в умовах дефіциту фінансових ресурсів; обґрунтувати кількісні параметри заходів запобігання чи протидії ризику, що дає змогу досягти значної економії ресурсів при проведенні ризик-менеджменту. При цьому удосконалюються такі елементи фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту підприємства як фінансова оцінка та прогнозування рівня ризику та частково фінансове нормування рівня ризику. 14. Використання звичайних інструментів фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту на основі пропонованої методики комплексної оцінки ризику діяльності підприємств визначається також спрямованістю аналізу. Основних напрямів аналізу може бути три: аналіз ризиків, пов’язаних із зміною фінансового стану підприємства, аналіз ризиків отримання фінансового результату, аналіз ризиків формування дохідного потоку. Повна реалізація пропонованої методики дає можливість обґрунтовувати застосування таких інструментів фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту підприємства як лімітування рівня ризику й лімітування витрат та резервування коштів на зменшення рівня ризику. 15. Результати застосування комплексної оцінки ризику діяльності підприємств дають можливість автоматизувати процес реалізації фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту. Виявлення сили впливу невизначеності індивідуальних фінансових потоків на невизначеність сумарного фінансового потоку стала основою для добору пріоритетних напрямів реалізації фінансово-економічного механізму ризик-менеджменту підприємства. Алгоритмізація добору фінансового інструментарію також дає змогу досягти значної економії фінансових ресурсів та підвищити фінансову ефективність функціонування підприємства. При цьому водночас зменшується й рівень невизначеності показників, щодо яких застосовувався фінансово-економічний механізм ризик-менеджменту. | 