У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне обґрунтування сутності фінансово-інвестиційних ризиків підприємницької діяльності, визначені джерела їх виникнення у сучасній українській економіці та розроблено механізм управління ними на неспеціалізованому підприємстві-інвесторі чи реципієнті. У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки: 1. Ризики підприємницької діяльності можна поділити на: передбачувані (іманентні) та непередбачувані (неіманентні); неконтрольовані підприємцем та відносно контрольовані; ризики за видами підприємницької діяльності (серед них – фінансово-інвестиційна) та на інші групи. Важливе значення для аналізу ризиків має тип конкурентного середовища; за цією ознакою в роботі побудовано матрицю підприємницьких ризиків, що є одним із інструментів запобігання підприємством значних втрат. Для оцінки стійкості економічної системи до потрясінь запропоновано показник ефекту затухання економічного імпульсу, суть якого полягає у поступовій втраті сили економічного імпульсу залежно від кількості його трансмісій. 2. Фінансово-інвестиційна сфера – одна з найбільш ризикованих. Фінансові інвестиції здійснюються головним чином заради одержання прибутку чи збереження коштів у результаті самого факту володіння об’єктом інвестицій. Зовнішнє середовище підприємства є джерелом ризиків і несе в собі загрозу його економічній безпеці. В умовах трансформації української економіки особливого значення набув суб’єктний фактор макросередовища підприємницької діяльності (непередбачувані зміни “правил гри”, їх недосконалість, стиль поведінки представників державних інститутів). 3. Ризики фінансово-неспеціалізованих підприємств як суб’єктів попиту на фінансові інструменти можна поділити на: а) ризики помилкової стратегії; б) ризики поточної ринкової діяльності; в) ризики опортуністичної поведінки менеджерів та контрагентів; г) ризики змін у “правилах гри”. Ризики помилкової стратегії підприємства-інвестора поєднують у собі ризики напрямку інвестування та ризики об’єкту інвестування. Ризик напрямку інвестування – це ризик помилки у межах вибору доцільності фінансового інвестування в певних напрямках: горизонтальне, вертикальне, диверсифіковане інвестування. Критеріями такого вибору є: перспективність товарного ринку, на якому діє підприємство-реципієнт; рівень конкуренції на зазначеному товарному ринку; стратегічні перспективи цього ринку. 4. Ризики поточної ринкової діяльності пов’язані зі змінами в конкурентному середовищі підприємства, змінами його ринкової конкурентоспроможності. Підприємство-неспеціалізований інвестор – досить нерегулярний учасник конкурентної боротьби на фінансовому ринку, у якому при здійсненні фінансово-інвестиційних операцій формуються особливі ринково-інституційні ризики епізодичного характеру: а) ризик непередбаченого зростання попиту на ті фінансові інструменти, які цікавлять інвестора; б) ризик непередбаченого зменшення пропозиції фінансових інструментів; в) ризик непередбаченої зміни суб’єктом пропозиції фінансових інструментів умов, за якими може відбуватися їх відчуження (ризики цінових змін та ризики появи додаткових нецінових умов). 5. Опортуністична поведінка менеджерів підприємства-інвестора створює одне з джерел фінансово-інвестиційних ризиків. Причини опортунізму – прийняття та реалізація фінансово-інвестиційного проекту – створюють загрози управлінсько-кваліфікаційному іміджу менеджера, рівню ринкової вартості його трудових послуг. Інструментами запобігання появі ризиків опортунізму може бути ретельне вивчення економічних біографій менеджерів, створення правових та економічних умов діяльності менеджера, найбільш адекватних інтересам власників, ефективної системи контролю за діяльністю менеджерів. Однією з особливостей українського фондового ринку є можливість появи побічного опортунізму з боку так званої “третьої” сторони фінансово-інвестиційної угоди (найчастіше – певних акціонерів). 6. Серед аспектів “правил гри” найбільшу силу впливу на фінансово-інвестиційну діяльність має: створення умов безпеки інвестування у фондові інструменти; забезпечення прав інвестора після здійснення ним процедури вкладання коштів у фондові інструменти; забезпечення правових умов для досягнення ліквідності фондових інструментів. Основні загрози для інвесторів-міноритаріїв такі: ринкове знецінення пакету акцій; знецінення управлінських прав; ігнорування поточних економічних інтересів. 7. Для підприємства-емітента фондових інструментів (підприємства-реципієнта) основні загрози виходять від підприємства-інвестора. Непередбачуваність поведінки останнього залежить від: а) фінансового стану підприємства-інвестора; б) послідовності стратегії його діяльності; в) загального стану фондового ринку країни; г) дії фактору “правил гри”. Загрозами для реципієнта у період емісії є: недостатній попит з боку інвесторів на фінансові інструменти; неналежне виконання інвесторами своїх зобов’язань по підписці на цінні папери; поведінка інвестора у післяемісійний період. Можливими джерелами загроз у післяемісійний період можуть бути: поява ”конфлікту-регресу” усередині підприємства-емітента; розкриття дійсних намірів інвестора; втрата рівня якості управління підприємством-емітентом. 8. Систему ризиків підприємства-реципієнта формують: ризики помилкової стратегії; ризики поточної ринкової діяльності; ризики опортуністичної поведінки менеджерів підприємства-емітента; ризики інфраструктурних змін. Основними типами помилок у стратегії можуть бути: помилки самооцінки; помилки в оцінці можливостей фондового ринку в цілому; помилки в оцінці рівня інтересу до емісійних паперів суб’єктів-потенційних покупців. До ризиків поточної ринкової діяльності треба віднести: ризики загострення конкурентної міжсегментної боротьби на фінансовому ринку; ризики помилок емітента у географічному виборі потенційних суб’єктів інвестування та у побудові комунікаційної системи з ними. Опортунізм менеджерів емітента – це реакція на можливі загрози для них, пов’язані з появою нових акціонерів: загроза перебуванню на посаді з причин особистого характеру; загроза перебуванню на посаді через можливу реорганізацію діяльності емітента; загроза зменшення прямих та непрямих доходів з причин зміни умов оплати праці та інших. Опортунізм менеджерів можна поділити на “опортунізм заради себе” та “опортунізм заради підприємства”. Сила опортунізму менеджерів залежить від особливостей їх характеру, самооцінки ринкової вартості своєї праці, тривалості праці на підприємстві, оцінки сили можливої протидіючої сторони. Ризики “правил гри” для підприємства-емітента за суб’єктною ознакою можна поділити на три групи: зміни, що стосуються самого емітента; зміни, що стосуються інвесторів; зміни, що стосуються посередників. 9. Для створення ефективної внутрішньої системи управління фінансово-інвестиційною діяльністю з урахуванням фактору ризиків важливого значення набуває правильне управлінське бачення алгоритму фінансово-інвестиційної діяльності та найважливіших аспектів кожного її етапу. У такому аспекті механізм фінансово-інвестиційного управління може бути поданий таким чином: а) поява необхідності прийняття рішення про вихід на фінансовий ринок; б) усвідомлення необхідності прийняття рішення; в) визначення мети виходу на фінансовий ринок; г) пошук варіантів досягнення мети, їх оцінка та вибір (для порівняння варіантів доцільно побудувати матрицю можливостей фінансового інвестування); д) організація реалізації рішення про моніторинг поточних результатів; е) оцінка підсумкових результатів фінансових інвестицій. 10. Для підприємства-реципієнта основними елементами системи управління фінансово-інвестиційною діяльністю та відповідно її ризиками є визначення мотивів та економічного обґрунтування: а) залучення коштів для реального інвестування; б) залучення коштів для розв’язання тимчасових фінансових проблем; в) повернення попередньо інвестованих коштів. Для підвищення ефективності управління цим процесом доцільно будувати матриці можливостей щодо залучення фінансових інвестицій через різні варіанти. | 