У дисертації наведене теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми організації фінансів суб’єктів господарювання у сферах створення матеріальних благ і виробництва суспільних благ. Це дало змогу сформулювати ряд концептуально-теоретичних, методологічних і науково-практичних висновків, що відображають вирішення основних завдань дисертаційної роботи відповідно до поставленої мети: 1. Дослідження основних засад організації фінансів суб’єктів господарювання дало змогу зробити висновок щодо природи їх формування як суб’єктів фінансових відносин, визначити їх роль та місце в інституційній структурі фінансів. Тому при дослідженні фінансів як системної соціально-економічної категорії приділено увагу її природній властивості набувати нових якісних характеристик, залежно від впливу об’єктивних і суб’єктивних факторів, що проявляються у вигляді нових функцій, які відображають її сутнісні ознаки в опосередкуванні розподільчих відносин, насамперед в державному секторі економіки й в управлінні корпоративними правами у змішаному секторі економіки, а також у виробництві суспільних благ. Такий підхід до розкриття цієї наукової проблеми актуалізує її і вказує на потребу розвитку фінансової науки не тільки у напрямку вдосконалення організації фінансів суб’єктів підприємницької діяльності, а й шляхом обґрунтування природи фінансів суб’єктів економіки, які створили органи влади і громадських формувань, пов’язаних із виробництвом суспільних благ. 2. Принципово важливим для обґрунтування фінансів суб’єктів господарювання є визнання того, що господарська діяльність властива не тільки продуктивному підприємництву, а й суб’єктам, котрі виробляють суспільні блага, тобто у широкому розумінні вона є економічною діяльністю, якою займаються всі аґенти економічної системи. Тому на основі спільних ознак внутрішніх інституційних одиниць економічної системи у дисертації запропоновано загальне для всіх сфер економічної діяльності людей визначення суб’єкта господарювання, що має на меті отримання фінансової, майнової або в іншому вираженні вигоди з урахуванням ступеня наділення його господарською компетенцією залежно від сфери діяльності, відповідальності за зобов’язаннями, обраної організаційно-правової форми. Відповідно, трактування фінансів суб’єктів господарювання пов’язано з трансформуванням частини доданої вартості у фінансові ресурси з метою забезпечення розширеного відтворення в реальному секторі економіки або забезпечення життєдіяльності суб’єктів, що виробляють суспільні блага. 3. Арґументовано доведено, що фінанси суб’єктів господарювання в реальному секторі економіки (фінанси підприємств) є системою економічних відносин, які опосередковують процес виробництва й розподілу створеної доданої вартості і її трансформування у фінансові ресурси з метою забезпечення розширеного відтворення. При цьому у визначенні вказано, що опосередкування фінансами розподілу доданої вартості і, відповідно, забезпечення відтворювальних процесів органічно пов’язані зі суб’єктами володіння й розпорядження об’єктом розподілу. Таке уточнення визначення фінансів підприємств доцільне, оскільки в ринкових умовах на їх організацію значною мірою впливає вибір організаційно-правової форми, котра відображає структурування власності в економіці. 4. Визнання доктрини самофінансування, що ґарантує для суб’єкта підприємницької діяльності стабільність в умовах мінливої кон’юнктури, потребує переосмислення теоретико-методологічних підходів до природи фінансових ресурсів, насамперед – власних. У роботі доведено, що методологічно правильно фінансові ресурси підприємства сприймати не як грошовий потік, котрим можна скористатися впродовж певного періоду, а як частину грошових коштів від його звичайної діяльності, що призначені для фінансування розширеного відтворення, тобто фінансовими ресурсами слід визнавати ті ресурси, які підприємство визначає для капіталізації. Обґрунтування природи фінансових ресурсів суб’єкта господарювання має не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки дає змогу виваженіше підходити до встановлення складної комбінації інвестиційних ресурсів суб’єкта підприємницької діяльності за джерелами їх формування та ступеня безпечності. 5. Доведено, що формування ефективного власника в реальному секторі економіки значною мірою залежить не тільки від рівня виробничого й фінансового менеджменту, а й від типу і культури корпоративного управління, котрі значною мірою впливають на фінансове забезпечення розширеного відтворення. Йдеться у першу чергу про економічно необґрунтовані праґматичні дії держави щодо управління корпоративними правами та їх впливу на ефективність промислового потенціалу країни. Вирішення цієї проблеми вбачаємо у доцільності: обмеження дій держави як власника майна державних підприємств і корпоративних прав у адмініструванні щодо отримання державних дивідендів, розмір яких не узгоджений ні з потребою підприємств у фінансуванні розширеного відтворення, ні з проведенням належної дивідендної політики; зміни підходів до оцінки фінансового стану акціонерних товариств за обсягом вартості чистих активів і переорієнтування її дії на припинення, а не на ліквідацію юридичної особи, що дасть змогу суб’єктові господарювання проводити фінансове оздоровлення; удосконалення процесу приватизації державного майна у напрямку встановлення доцільності створення закритих акціонерних товариств, безконтрольне зростання яких стримує розвиток фондового ринку в країні й сприяє нераціональному використанню майна й розподілу фінансових результатів між невеликою групою засновників (учасників). 6. Встановлено, що основним стримуючим чинником розвитку фондового ринку можна вважати: усталені підходи до корпоратизації та приватизації державних об’єктів, які залишаються основним шляхом створення закритих акціонерних товариств. Недооцінка впродовж усього періоду (з 1992 р.) приватизації об’єктів шляхом продажу на аукціоні та реалізації акцій відкритих акціонерних товариств призвела до диспропорцій у кількісному складі відкритих і закритих акціонерних товариств, що стримує динаміку укладання угод на ринку цінних паперів. Не менш стримуючим чинником розвитку фондового ринку є створення державних і недержавних холдингів, де дочірні підприємства обмежені у самостійній політиці управління фінансами та емісії цінних паперів (акцій). Шляхи вирішення згаданих проблем вбачаємо не тільки в упорядкуванні процесу приватизації державних об’єктів, відповідно до якого мали б створювати відкриті акціонерні товариства, а й у пошуку нових підходів до активізації виходу суб’єктів господарювання на фондовий ринок, наприклад у напрямку створення комбінованих товариств – акціонерно-командитних товариств, акції котрих оберталися б на фондовому ринку. 7. З метою визначення ефективного власника на мікрорівні, що важливо для активної економічної політики в державі, запропоновано методологічні підходи, які передбачають застосування механізму кориґування рівня рентабельності власного капіталу суб’єкта підприємницької діяльності на коефіцієнт капіталізації його фінансового результату. Доцільною сферою застосування згаданого механізму є індикативне фінансове планування, спрямоване на забезпечення інвестиційними ресурсами економічного зростання суб’єкта господарювання. 8.Установлено, що в Україні є стійка тенденція до створення сучасних бізнес-одиниць – об’єднань підприємств різних форм власності на холдингових засадах. Однак стримуючим фактором, що стримує їх ефективну діяльність залишається недосконалість корпоративного законодавства, що робить можливим безконтрольне використання майна під час реорганізаційних процесів, надмірне обмеження прав учасників об’єднання, привласнення фінансових результатів невеликою кількістю зацікавлених осіб. Для посилення економіко-правових засад регулювання корпоративних прав запропоновано систему заходів, що мають забезпечити рівноправний контроль над об’єднанням, коли жодна сторона не може домінувати над іншою, і ґарантування їх фінансової стабільності. Це стосується, насамперед, усунення дискримінаційних підходів до оцінки корпоративних прав учасників об’єднання при їх злитті чи приєднанні до групи підприємств з метою розрахунку часток в об’єднаному статутному капіталі, необхідних для розподілу фінансових результатів і ефективної дивідендної політики; досягнення прозорості капіталоруху в об’єднанні як ґарантії збереження майнового статусу й інтересів акціонерів його учасників (дочірніх підприємств). Вважаємо, що прийняття законодавцем згаданих пропозицій позитивно вплине не тільки на управління корпоративними правами і формування корпоративної культури в Україні, а й посилить фінансову стійкість учасників об’єднань підприємств на холдингових засадах. 9.Доведено, що недосконалість законодавчої бази впродовж останніх років гальмує розвиток у країні перспективних інтегрованих об’єднань – промислово-фінансових груп, ефективних, як свідчить міжнародний досвід, у реалізації важливих загальнонаціональних проектів. Із огляду на це запропоновано: послабити рівень адміністрування у створенні й реорганізації промислово-фінансових груп, що дасть змогу надати групі права необмеженого терміну функціонування, вибору стратегічних інвесторів, набуття статусу суб’єкта підприємницької діяльності й відповідної організаційно-правової форми тощо; посилити фінансово-економічний блок групи за рахунок зміни форми участі в її діяльності фінансово-кредитних установ, котра має бути врахована не при володінні активами, а при участі в фінансових результатах промислово-фінансових груп. 10. На шляху розбудови соціально ринкової економіки важливе значення має теоретико-методологічне обґрунтування інституту впливу держави на економічну діяльність суспільства. В дисертації запропоновано формулювання державного впливу як органічно поєднаних форм і методів державного регулювання в усіх сферах економічної діяльності суспільства з продуктивною діяльністю держави у сфері матеріального виробництва й виробництва суспільних благ. Таке поняття державного впливу повніше характеризує роль держави у розвитку соціально-економічних процесів, базованих на повноваженнях, властивих їй як політико-економічному суб’єктові. 11.Запропоновано базові напрямки реорганізації бюджетного сектору, що мають бути основою концепції стратегії адаптування до ринкових умов організацій і установ, які виробляють суспільні блага. Основними векторами реорганізаційних процесів у цій сфері визначено: доцільність перегляду основних засад функціонування бюджетних організацій як юридичних осіб на бюджетні й самостійні суб’єкти економіки сфери виробництва суспільних благ і впровадження у практику таких економічно доцільних форм їх фінансування: кошторисної і кошторисної з можливим застосуванням державного замовлення робіт і послуг на рівні мінімальних соціальних стандартів, поєднаної з отриманням доходів від платних послуг у межах функціонального призначення установи і коштів унітарних підприємств (квазі-НКО), які вони створили на основі відокремлених підрозділів. 12. На шляху становлення й розбудови громадянського суспільства важливого значення набуває окреслення меж державної підтримки та реалізації фінансових можливостей у господарській діяльності громадських формувань. Запропоновані заходи, не відкидаючи позитиву надання державою об’єднанням громадян неприбуткового статусу з фіксацією пасивних доходів, спрямовані на активізацію в застосуванні ними господарської компетенції у власній діяльності. При цьому увагу акцентовано на тому, що розширення меж господарської компетенції об’єднань громадян, необхідної для забезпечення їх життєдіяльності, не слід пов’язувати з надмірною комерціалізацією основної діяльності або переорієнтацією на політичну діяльність (окрім політичних партій), лобіювання чи впливу на законодавство іншим способом. Практичне вирішення згаданих проблем вбачаємо у наступному: чіткому окресленні переліку пасивних доходів об’єднань громадян різного спрямування їх діяльності; визначенні меж господарської компетенції об’єднань громадян із метою отримання доходів від власної діяльності; запровадження у практику механізму, що стримує надмірну комерціалізацію об’єднань громадян шляхом оподаткування майна квазі-НКО, розміри якого перевищують майновий статус організації, яка його створила; перегляді порядку встановлення ознак неприбуткової організації, що передбачав би відтермінування оподаткування нагромаджених громадськими організаціями коштів, призначених для фінансування довготермінових проектів і на поліпшення їх матеріально-технічної бази. 13. Позитивний аспект дослідження – це доведення потреби у дієвому моніторингу за ефективністю діяльності суб’єктів сфери з виробництва суспільних благ на основі достовірних показників її оцінювання. У зв’язку з цим арґументовано доцільність застосування показника оцінки діяльності організацій із виробництва суспільних благ – соціального (громадського) індексу (співвідношення обсягів бюджетних коштів і добровільних надходжень від юридичних та фізичних осіб) і його порівняння зі значенням основних складових реґіонального людського розвитку (стану й охорони здоров’я, рівня освіти, соціального середовища та ін.). |
