У ході дослідження фонетико-морфологічної структури слова і її функціональної значущості в різні періоди існування німецької мови було одержані наступні результати: 1. Аналіз 30000 словоформ у двн., свн. і нн. текстах дозволив розрізняти три групи закореневих структур: консонантні, одновокальні і складні фонотактичні моделі кінця слова. Найбільш частотними виступають одновокальні структури, проте їх частка починаючи з двн. періоду помітно зменшується (пор.: 67,70% - 55,78% - 50,82%). У кожному з періодів розвитку німецької мови зростає частота вживання в мові консонантних сполук щодо сучасного її стану (пор.: 16,89% - 28,17% - 43,01%). Наведені статистичні дані свідчать про суттєві фонетичні зміни в закореневій частині німецького слова в процесі розвитку мови мови. 2. Серед одновокальних структур у німецькій мові відбувся перерозподіл у їх вагомості в проаналізованих текстах, хоч кількість різних структур у цілому не змінилася. У давніший час найбільш частотними були -CVC, -CV, -CCV, у текстах сучасної мови - -CCVC, -CVC, що свідчить про ускладнення фонотактики останніх. Спричинено це фонетичними процесами, що діяли в їх структурі. До суттєвих особливостей динаміки зміни одновокальних структур належить наступне: а) у двн. текстах на місці голосного виступають різні звуки повного творення, які в свн. період змінюються в [-е] і потім редукуються в [-«] або зовсім зникають. Ненаголошене положення вокального звуку історично викликало втрату колишньої фонемної значущості, що свідчить про суттєве артикуляторне послаблення в даній позиції закореневої частини слова. У результаті відбулася уніфікація багатьох закінчень. Збереглися голосні повного творення тільки в пізніх запозиченнях і в так званих "важких" суфіксах. Останні мають лексичне значення, завдяки якому голосні зберегли свою якість. Очевидно, що зміна значення спонукала слово до послаблення його фонетичної реалізації; б) у превокальной частині кінця слова вживається до трьох приголосних у двн. текстах і до п'яти в сучасній мові. Після сонорного, який примикає до наголошеного голосного кореня, проходить складоподіл. Наявність перед сонорним потенційного складоподілу свідчить про те, що етимологічно даний приголосний як носій суфіксальної морфеми у минулому відділявся від кореня. У цілому такі приголосні зазнали неістотних змін, і позиція може розглядатися як відносно сильна; в) у поствокальній частині одновокальних структур уживається до трьох приголосних, які становлять в основному спадну зміну артикуляторної напруги. У процесі розвитку мови тут відбулися зміни, в результаті яких випали редуковані голосні й утворилися комбінації приголосних звуків. Загалом у цій частині слова наявне артикуляторне послаблення, за винятком окремих випадків абсолютного кінця слова; г) в одновокальних закореневих структурах реалізується частина кореня або частина кореня і суфікс (або флексія). Найбільшого послаблення зазнає на голосний і поствокальні приголосні, що відносяться в основному до флективної морфеми. Стягнення кінцевої частині слова відбувається у напрямку до наголошеного кореневого голосного, що спричиняє компресію мови і велику інформативну новоутвореної граматичної структури. 3. Консонантні закореневі структури характеризуються істотним збільшенням частоти їх вживання, починаючи з найдавнішого часу існування німецької мови до теперішнього часу (пор.: 16,89% - 28,17% - 43,97%). Пояснюється це перш за все великим фонетичним послабленням кінцевої частини словоформ, у результаті якого редукувалися і потім випали голосні, внаслідок чого багато реалізацій одновокальних структур перетворилися в консонантні. Сполуки приголосних, що утворилися, фонетично приєдналися до наголошеного голосного і разом з ним утворили складову одиницю. У результаті цього процесу в сучасній мові в одному складі реалізуються корінь і флексія (або суфікс), у давніх же текстах ці морфеми були розподілені по двох складах. Типовим сьогодні є двоморфемне наповнення складу, що свідчить про компресію мовної інформації. У текстах сучасної німецької мови в консонантних сполуках реалізується до чотирьох приголосних. Оскільки всі вони утворюють поствокальну частину в складі, тут відсутні дзвінкі приголосні і типовою є спадна або спадно-висхідна артикуляторна зміна. 4. У текстах частота двовокальних і більш складних структур зменшується в процесі розвитку німецької мови (пор.: 15,41% - 16,05% - 5,27%). Пояснюється це тими ж причинами - випадінням редукованих голосних і перетворенням двовокальних структур у одновокальні. У всіх випадках вживається до двох морфем. 5. У результаті аналізу різних реалізацій закореневих структур відзначається найсильніше артикуляторне послаблення на ділянці голосного і поствокальній частині, яке проявлялося протягом всієї історії розвитку німецької мови. Проте поряд з послабленням слід зазначити і деяке посилення напруги в абсолютному кінці реалізацій. У цій позиції виникали нові фонеми [-S, -, -з, -], протиставлені іншим фонемам. Збільшення фонемної різноманітності пояснюється тим, що в цьому місці реалізуються морфологічні одиниці - флексія або в окремих випадках суфікс. 6. Експериментально-фонетичне дослідження кінця слова показало зменшення значень акустичних характеристик у порівнянні зі словом у цілому і тим самим свідчить про артикуляторне послаблення в закореневій частині німецьких словоформ. Лише в окремих випадках виявляється велика сили вимовляння, що пояснюється реалізацією тут фонемних ознак, а також впливом лексико-граматичних чинників. Міжрівневий вплив є провідним у порівнянні з однорівневим (фонетичним), який також проявляється в мові. У результаті необхідно відзначити власне фонетичні зміни, а також лексико-граматичні, які спричиняють перебудову фонемної системи. 7. Морфологічний аналіз слів у двн., свн. і нн. періоди мови показав істотну перебудову в граматичній системі, яка характеризується, з одного боку, подальшою омонімізацією закінчень іменника і деякою уніфікацією особистих закінчень дієслова, і, з іншого боку, появою нових лексико-граматичних категорій у вигляді означеності /неозначеності імені, аналітичних форм “прийменник + дав. відмінок”, складних часових форм, пасивного стану, прямого порядку слів. Зрушення в граматичній системі викликали фонетичну редукцію кінця слова і зміни в системі вокалізму і консонантизму німецької мови. У цілому фонетико-морфологічні зміни послужили причиною звукового стягнення у напрямку до кореня і компресії інформації, що в цілому виявилося також в смисловому і фонетичному посиленні кореневої морфеми. Встановлену фонетико-морфологічну тенденцію в динаміці закореневої частини словоформ можна екстраполювати на дописемний час і реконструювати більш вірогідно давні словоформи. У той же час знання тенденції розвитку дає підстави прогнозувати зміну словоформ, яка полягає в безперервному стягненні їх і примиканні до кореневого наголошеного голосного. Кореневий голосний у німецькій мові є ядром словоформи, в якому зосереджено смисловий центр і найбільшу фонетичну напругу. Наголошений голосний цементує все слово, йому підпорядковується вся закоренева частина. Окрім зазначеного, науково перспективним виступає також вивчення варіатівності фонетичних реалізацій кінця слова в сучасній німецькій мові, що має практичну цінність для методики викладання німецької мови як іноземної, а також при визначенні перспективних варіантів вимови звуків в словах і орфоепічних правил в сучасній німецькій мові. Основні положення дисертації висвітлено в працях автора: 1. Гремалюк Т.В. Структура кінця слова та тенденція його зміни в німецькій мові // Склад і слово в діахронії: слов’янські та германські мови. Зб. наук. праць /ред. кол.: В.Г.Таранець та ін. – К.: ІСДО, 1994. – С. 57-61. 2. Гремалюк Т.В. Фонетичні особливості структури кінця слова в двн. мові // Науковий збірник: Германська філологія. - Чернівці “Рута”, 2003. – Вип. 155. - С. 108-118. 3. Гремалюк Т.В. Развитие конца слова в свн. языке (в сравнении с двн. языком) // Нова філологія. – Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - № 1 (16). - С. 68-75. 4. Гремалюк Т.В. Редукция конца немецкого слова и ее связь с акустическими характеристиками (экспериментальное исследование) // Записки з романо-германської філології. – Одеса: Феникс, 2004. - Вип. 15. – С. 51-57. 5. Гремалюк Т.В. Взаємодія кореня та закореневої частини в німецькому слові (діахронічний аспект) // Тези доповідей І-ої Міжнародної наукової конференції пам’яті проф. Ю.О.Жлуктенко - К., 1995. – С. 30 (у співавторстві з О.П.Димировою). | 