У дисертації наведено теоретичне узагальнення та вирішення наукової задачі, що полягає у визначенні сучасної ролі, теоретичних і методичних підходів до амортизаційної політики як інструменту державного регулювання економіки та складової фінансового менеджменту промислових підприємств з огляду на необхідність розширення використання амортизації як елементу державного стимулювання оновлення основних фондів вітчизняної промисловості та розвитку науко- та фондомістких її галузей, а також необхідність удосконалення підходів до формування та оптимізації амортизаційної політики на рівні підприємств з метою розширення їх внутрішнього інвестиційного потенціалу. Загальні висновки дисертаційного дослідження можна сформулювати у наступних положеннях. 1. На основі аналізу класичної та компенсаційної концепцій амортизації визначено, що остання концепція, яка передбачає оновлення інвестиційного потенціалу підприємства, більше відповідає ринковим умовам, ніж класична концепція, що зосереджується на оновленні основних засобів та орієнтується на безперервний розвиток виробництва. Та, виходячи зі специфічних особливостей інвестиційної сфери перехідних економік пострадянського простору (відносно несприятливого загального інвестиційного клімату, значного ступеня зносу основних фондів і низьких обсягів реальних інвестицій, важкого фінансового стану багатьох промислових підприємств), важливим завданням держави стає необхідність стимулювання інвестицій в основні фонди з метою прискорення їх оновлення. Тому можна вважати, що використання класичної концепції у таких перехідних економіках, до яких відноситься й Україна, стає актуальним і може частково слугувати теоретичною базою для розробки державної амортизаційної політики. З огляду на принципову неприпустимість повного державного контролю за цільовим використанням амортизаційних відрахувань в умовах ринкових відносин державі при розробці своєї амортизаційної політики доцільно регламентувати рівень амортизаційних відрахувань на оновлення основних фондів. 2. З метою поглиблення теоретичних поглядів на функції амортизаційних відрахувань у роботі запропонована класифікація функцій амортизаційних відрахувань, яка відображає зміст цих функцій на різних рівнях управління амортизаційними відрахуваннями: рівні державного регулювання, рівні управління фінансами підприємства в цілому та рівні управління основними засобами підприємства. Згідно з цим виділено три групи функцій амортизаційних відрахувань: стимулюючі, фінансові та управління основними засобами. 3. Для визначення реальної собівартості продукції вперше введено та обґрунтовано поняття „необхідний рівень амортизації”, що визначається як рівень, за яким повністю компенсується об‘єктивний знос основних фондів підприємства у процесі їх експлуатації. Доведено, що за умови незмінності грошового потоку від реалізації продукції нарахування амортизаційних відрахувань понад такий необхідний рівень веде винятково до зміни часток чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у структурі цього чистого грошового потоку. Тому при зростанні обсягів амортизаційних відрахувань у складі собівартості продукції підприємство має збільшувати ціну на неї лише у випадку, якщо попередній рівень амортизаційних відрахувань був нижчим за необхідний рівень, тобто не відображав реальних витрат основних фондів на виробництво такої продукції. Якщо підприємство дотримується необхідного рівня амортизації, то подальше зростання її обсягів не вимагає збільшення ціни на продукцію та не шкодить її конкурентоспроможності. 4. Аналіз чинної нормативної бази регулювання процесів амортизації в Україні виявив її численні суттєві недоліки, які не дозволяють вважати її ефективною, чіткою та цілісною. Зокрема, до таких недоліків належить віднести методологічні невідповідності між механізмами нарахування амортизаційних відрахувань у бухгалтерському та податковому обліку в частині класифікації основних засобів, визначення термінів їх корисної експлуатації, бази та методології нарахування амортизаційних відрахувань. Обґрунтовано, що елемент інноваційного спрямування державної амортизаційної політики практично відсутній внаслідок того, що методи прискореної амортизації не застосовуються у податковому обліку для визначення податкових пільг, а система стимулювання процесів оновлення основних засобів і впровадження інновацій у галузевому розрізі взагалі не розвинена. Тому необхідним є проведення комплексу заходів з реформування системи державного регулювання амортизаційних процесів, які охоплюють: уніфікацію або, принаймні, наближення один до одного методологічних аспектів нарахування амортизаційних відрахувань у бухгалтерському та податковому обліку; створення системи амортизаційних пільг для наукомістких і фондомістких галузей. 5. Процес формування амортизаційної політики підприємств, згідно з уперше запропонованими в дисертаційній роботі методологічними засадами формування такої політики, у загальному вигляді здійснюється в такий спосіб. На першому етапі аналізуються зовнішні та внутрішні фактори формування амортизаційної політики підприємства. На другому етапі визначаються короткострокові та довгострокові цілі амортизаційної політики підприємства. На третьому етапі здійснюється розробка інструментарію амортизаційної політики підприємства, а саме: узагальнення результатів аналізу зовнішніх і внутрішніх факторів, а також цілей амортизаційної політики з метою вибору оптимального її інструментарію. Четвертий етап передбачає впровадження амортизаційної політики підприємства, а п’ятий - контроль ефективності амортизаційної політики. 6. Для удосконалення методологічних підходів до управління амортизаційною політикою промислових підприємств розроблено методики оптимізації амортизаційної політики підприємства в цілому та для окремих інвестиційних проектів. Перша з них ґрунтується на моделюванні загального процесу господарської діяльності підприємства з урахуванням змінного фактора амортизації та складається з двох частин. У першій частині методики розглядається створення матриці амортизаційних відрахувань за різними методами нарахування амортизації протягом терміну планування. Другу частину методики присвячено вибору тієї множини оптимальних методів нарахування амортизації, яка найбільше відповідає визначеним підприємством критеріям ефективності господарської діяльності, а саме: максимізації бухгалтерської прибутковості, максимізації чистого грошового потоку, максимізації швидкості повернення коштів. У основу методики оптимізації амортизаційної політики для окремих інвестиційних проектів покладено критерій максимізації чистої теперішньої вартості грошових потоків. Процес оптимізації амортизаційної політики за даною методикою передбачає визначення: ключових характеристик проекту; показників чистого грошового потоку для кожного року життєвого циклу проекту з використанням сум амортизаційних відрахувань, що можуть бути нараховані у податковому обліку; сукупності альтернативних показників чистої ліквідаційної вартості основних засобів проекту за умов застосування різних методів нарахування амортизації у бухгалтерському обліку; сукупності альтернативних значень чистої теперішньої вартості проекту; оптимального інструментарію амортизаційної політики для даного інвестиційного проекту, тобто сукупності методів амортизації у бухгалтерському та податковому обліку, за умови застосування яких показник чистої теперішньої вартості проекту стає максимальним. |
