1. Економічна стійкість у суспільних системах, на відміну від таких понять, як "стабільність", "стагнація", "спокій", має передбачати гнучке реагування на всі зовнішні й внутрішні впливи для того, щоб не запобігати новим обставинам, властивостям і відносинам, а уміло використовувати їх для постійного відновлення та самовдосконалення. "Економічна стійкість" суб'єктів господарювання є містким і багатогранним соціально-економічним поняттям. На відміну від стійкості механічних систем, яким притаманно зберігати свої властивості при тих чи інших подразненнях середовища, економічна стійкість підприємств, що являють собою складну відкриту соціально-економічну систему, повинна мати здатність до змін, мати властивість адаптуватися до швидкозмінних умов реального соціально-економічного середовища, будучи разом з тим основою економічного зростання. 2. Взаємодія всіх факторних складових економічної стійкості (зовнішніх і внутрішніх) підтримується сукупністю фінансових ресурсів, достатній обсяг яких дає змогу своєчасно забезпечити розширене відтворення на новій науково-технічній основі, тим самим сприяючи підвищенню фінансової й економічної стійкості аграрних підприємств. Між усіма чинниками має існувати повна рівновага, але в кожній комбінації чинників завжди є слабкий елемент, що затримує розвиток усіх інших. Сьогодні для підприємств таким слабким елементом є фінанси, тобто як основні чинники економічної стійкості аграрних підприємств необхідно розглядати фінансові. 3. Складовими елементами економічної стратегії є окремо взяті стратегії підприємства (товарна, цінова, кадрова тощо). Під економічною стратегією аграрного підприємства слід розуміти сукупність правил і прийомів економічно ефективного досягнення поставлених перед підприємством стратегічних цілей з урахуванням його ресурсного потенціалу, а також особливостей сільськогосподарського виробництва, де воно здійснює свою господарську діяльність. 4. Формування економічної стратегії та реалізація її аграрними формуваннями зумовлені як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Аналіз проведено на прикладі сукупності аграрних і переробних підприємств, що мають приблизно однакові природно-економічні умови господарювання показав, що аналізовані підприємства Запорізької області мають низьку рентабельність, закредитованість і постійну нестачу власних оборотних коштів, а також відсутність ліквідного заставного майна. У більшості досліджуваних підприємств відсутні чітко сформульовані підходи до формування економічної стратегії. 5. Система організації фінансово-економічного стану аграрних підприємств складається з цілеспрямованої комплексної політики управління, системи організаційного забезпечення та контролінгу фінансово-економічного стану. При формуванні політики управління фінансово-економічним станом перспективним напрямом є підвищення ефективності господарської діяльності на основі створення інтегрованих агропромислових структур. Система організаційного забезпечення має бути сформована на основі центрів відповідальності, які створюються в рамках єдиної організаційної структури підприємства. Заключним етапом організації стійкого фінансово-економічного стану повинна бути система контролінгу, яка полягає в ефективному оперативному управлінні шляхом порівняння основних планових (нормативних) і фактичних показників, виявлення відхилень між ними, визначення їх причин та здійснення певних управлінських дій з метою впливу на вузлові внутрішні чинники нормалізації діяльності. 6. Застосування економічної стратегії для кожного аграрного підприємства має індивідуальний характер. Виходячи з цього, у дисертації запропоновано економічні стратегії для різних типів аграрних підприємств. Основними чинниками, що впливають на стратегії, є: виробничо-фінансовий стан, привабливість видів підприємницької діяльності, розміри підприємства й особливості сільського господарства. 7. Першим етапом формування економічної стратегії аграрного підприємства є вибір генеральної мети з урахуванням стану зовнішнього і внутрішнього середовища. Проаналізувавши зовнішні та внутрішні чинники, на другому етапі підприємство вибирає стратегію, що складається з таких етапів: створюються стратегії, що дають змогу досягти поставлених цілей, тобто розробляється якомога більша кількість альтернативних стратегій, формується загальна стратегія з альтернативних стратегій; аналізуються альтернативи в рамках обраної загальної стратегії й оцінюються за рівнем придатності для досягнення її головних цілей. На третьому етапі, після вибору стратегії, розробляють стратегічні плани відповідно до прийнятої підприємством загальної економічної стратегії та здійснюють контроль за результатами виконання планів. 8. При формуванні, оцінці та виборі загальної економічної стратегії аграрним підприємствам варто керуватися як загальними правилами системного й ситуаційного підходів, так і принципами, що забезпечують найбільш раціональне і швидке досягнення поставлених стратегічних цілей. Унаслідок цього, ми рекомендуємо системний підхід до формування економічної стратегії, де на першому місці – процес виробництва, а не стратегічний план. Стратегічні ідеї зароджуються в різних структурах організації, при цьому стратегія є частиною роботи будь-якого керівника, а також будь-якого співробітника. Після формулювання стратегічних ідей їх починають планомірно добирати, використовуючи різні форми структурування та систематизації. 9. У більшості аграрних підприємств упровадження економічної стратегії здійснюється в рамках сформованих організаційних структур управління. Керівники підприємств приділяють головну увагу поточним цілям, потребам оперативного управління, тому необхідно наявні організаційні структури перебудувати відповідно до прийнятої економічної стратегії. Суть цієї зміни полягає у виділенні в складі організації стратегічних господарських підрозділів, наданні їм статусу центрів прибутку. Кожен з них повинен мати власну генеральну мету, незалежну від цілей інших підрозділів. Відповідальність за кожен напрям як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі покладається на одного керуючого. Він має відстоювати у межах своїх повноважень інтереси свого підрозділу у сфері технологій, виробництва, капітальних вкладень, що визначають успіх підприємства. Разом з тим при розподілі ресурсів між різними стратегічними господарськими підрозділами план кожного з них повинен уточнюватися з метою збалансування інтересів організації в цілому. |
