1. Виробництво на підприємствах молокопродуктового підкомплексу зараз здійснюється при стійкій тенденції зменшення споживання продукції молочної промисловості населенням у зв’язку з відносно високими стосовно доходів населення реалізаційними цінами на молочну продукцію. Це зумовило зниження обсягів виробництва такої продукції на молокопереробних підприємствах, а відтак молока – у сільськогосподарських та низьку прибутковість молокопродуктового підкомплексу загалом, що не дає можливості здійснювати тут технічне переоснащення виробництва, розширювати його обсяги, підвищувати мотивацію праці робітників. 2. Ефективність використання виробничого потенціалу молокопродуктового підкомплексу незадовільна, що негативно позначається на формуванні фінансових результатів як сільськогосподарських підприємств, де поголів’я корів та виробництво молока за 1991-2003 рр. зменшилось у 5,6 та 7 разів, так і молокопереробних, на яких масла тваринного вироблено менше у 3, сирів жирних – 1,1, продукції з незбираного молока – 5,2 раза. Однією з причин незадовільного використання виробничого потенціалу на молокопереробних підприємствах, а відтак низької прибутковості молокопродуктового підкомплексу в цілому, є руйнування взаємовідносин між його партнерами, що спричинило різкий спад заготівель молока для промислової переробки, надмірне його витрачання на внутрішні потреби. Якби заготівлі молока змінювались еластично відносно його виробництва, то промислова переробка у 2003 р. була б більшою на 5595 тис. тонн, що підвищило б рівень використання виробничого потенціалу молокопереробних підприємств України на 36 відсотків. 3. Нарощування обсягів виробництва продукції молокопродуктового підкомплексу стримується низьким рівнем доходів переважної кількості населення та низькою купівельною можливістю. Внаслідок цього знизилась частка молокопродуктів промислового виробництва у споживанні, зокрема, продукції з незбираного молока із 124 кг у 1990 р. до 21 кг у 2002 р., оскільки більшу її частину населення купує на ринку в селян, де ціни дещо нижчі. Це справляє негативний вплив на використання виробничого потенціалу молокопродуктового підкомплексу та його прибутковість. Водночас зниження купівельної спроможності населення, зумовивши зменшення споживання молочної продукції, а відтак її виробництва на молокопереробних підприємствах, за принципом відлуння негативно позначилось на заготівлях молока для переробки, отже, прибутковості сільськогосподарських товаровиробників. Утворилось своєрідне замкнуте коло, яке необхідно чим скоріше розірвати, бо зниження заготівель молока, в свою чергу, бумерангом вдаряє по ефективності виробництва продукції на молокопереробних підприємствах. 4. Головним напрямом подолання негативних тенденцій, що склались у молокопродуктовому підкомплексі протягом 1990-2003 рр., треба вважати на найближчу перспективу насамперед удосконалення взаємовідносин сільськогосподарських товаровиробників і молокопереробних підприємств. У правильності постановки цієї проблеми переконує те, що потенційні можливості виробництва молока навіть у сучасних умовах все ж таки достатні для того, щоби забезпечити значне нарощування його переробки. Адже через надмірне витрачання молока на внутрішні потреби формування ринкових ресурсів є недостатнім. Для порівняння, у 1990 р. було одержано приплоду телят 9,3 млн. гол. і на їх вирощування витрачено 3,5 млн. т молока, а у 2002 р. приплоду одержано менше - 4,1 млн. гол., а молока витрачено 2,1 млн. т. З розрахунку на 1 голову це становило відповідно 3,7 і 5,1 ц при нормі 3,25 ц. Таким чином, перевитрати молока досягли в цілому майже 0,8 млн. т, що могло б суттєво поповнити ринкові ресурси молока і молокопродуктів. 5. Значним резервом підвищення прибутковості підприємств молокопродуктового підкомплексу є розширення організованої заготівлі молока, виробленого у господарствах приватного сектора, адже за 2001 р. воно перевищувало його обсяги на сільськогосподарських підприємствах України у 2,7 раза (у 1999 р. - 1,8; у 2000 р. - 2,4 раза), проте на молокопереробні підприємства більшу його частину продавали господарства суспільного сектора і співвідношення тут спочатку було зворотнім: 1999 р. - 1,8 раза; 2000 р. - майже у 2 рази. І хоч обсяги заготівлі молока від населення стала переважати, співвідношення тут неадекватне динаміці обсягів виробництва. Наприклад, у 2003 р. воно складало всього 1,7 раза у зв’язку з низькою товарністю особистих господарств, яка коливається в межах 7,2 – 25,5 відсотка. Для збільшення обсягів заготівлі молока треба, в першу чергу, усунути будь-які затримки розрахунків за продане молоко, навіть якщо для цього доведеться брати позики в банку. Підвищення рівня товарності малока в господарствах суспільного сектора до 75-80% і приватного - до 30-35%, дозволило б навіть за умови існуючих обсягів виробництва молока, збільшити його ринкові ресурси майже на 0,8 –1,1 млн. т, або на 30-40% порівняно з фактичними обсягами 2003 р. 6. Впродовж 1999-2003 рр. намітилась хоч і слабка, але обнадійлива тенденція до збільшення питомої ваги сільськогосподарських підприємств із продуктивністю корів більше 3 тис. кг на рік. У таких господарствах суттєво знижується собівартість 1 ц молока - на 29,1 % проти тих, де надій на корову складає від 2,5 до 3 тис. кг, і воно стає прибутковим. 7. Одним із перспективних шляхів підвищення прибутковості господарств-виробників молока і молокопереробних підприємств є удосконалення їх взаємовідносин через створення асоціацій з виробництва та реалізації молока на основі інтеграції, яка завершується не тільки оптовими поставками виробленої продукції, але й організацією роздрібної торгівлі через власні фірмові магазини. 8. Забезпечення максимального обсягу прибутку можливе за умови якнайбільшої реалізації продукції, до того ж, поряд із її низькою собівартістю, за високими цінами. Для цього на підприємствах повинні безперервно контролюватись триєдині складові фінансових результатів: обсяг реалізації, собівартість продукції (робіт, послуг), ціни продажу. З урахуванням досліджених тенденцій формування фінансових результатів у молокопродуктовому підкомплексі в дисертації обґрунтовано критерій максимізації прибутку і побудована оптимізовану економіко-математичну модель структури виробництва з використанням припущень, які випливають з специфіки діяльності підприємств на основі передбачуваних затрат (матеріальних, на оплату праці та ін.) та оптової ціни на продукцію. Застосування цієї економіко-математичної моделі на практиці сприятиме підвищенню прибутковості молокопродуктового підкомплексу. 9. В дисертації наведено також інші висновки щодо удосконалення формування фінансових результатів. Зокрема: внесено пропозиції щодо удосконалення звітності про фінансові результати як джерела їх аналізу у взаємозв’язку з вимогами міжнародних стандартів; запропоновано методику аналізу чутливості прибутку; обгрунтувано механізм виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам молока за рахунок податку на додану вартість, оскільки існуючий викривлює їх реальні фінансові результати (за розрахунками, виконаними на прикладі молокопереробних підприємств Тернопільської області, у 2003 р. сума завищення прибутку (заниження збитку) складала 1434 тис.грн., коливаючись в розрізі окремих із них від 73 до 160 тис.грн.); склад витрат, які повинні включатись у собівартість продукції згідно з вимогами критерію об’єктивності формування прибутку на підприємствах молокопродуктового підкомплексу. |
