1. Становлення української музичної термінології відображає процес розвитку мови, її модифікацію, зумовлену витворами нашої духовності. Формування української музичної термінології тісно пов’язане з еволюцією музичної культури, науки, освіти, спричинене соціально-історичним поступом людства (екстралінгвальний чинник), підпорядковане внутрішньомовним законам та міжмовним контактам (інтралінгвальний чинник). 2. У розвитку української музичної термінології виділено шість основних етапів: перший (від найдавніших часів до ХVІ ст.), другий (ХVІ-ХVІІІст.), третій (1798-1922 роки), четвертий (1923-1933 роки), п’ятий (1934-1989 роки), шостий (1990-і роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). У донауковий період розвитку музичної лексики закладено підґрунтя, на якому в ХVІ-ХVІІІ ст. зароджується музична терміносистема української мови. Становлення наукової музичної термінології пов’язане з працею Миколи Дилецького „Граматика музикальна”. Словники музичних термінів ХХ ст. свідчать про українську музичну термінологію як систему, яка є сформованою, але потребує унормування. Проєкт “Словника музичної термінології” та “Музичний словник” З.Лиська стали першими і найбільш вдалими спробами систематизації та впорядкування музичної лексики української мови; словники С.Павлюченка і Ю.Юцевича зорієнтовані на російську термінологію, автори уникають фіксації власне українських назв; лексикографічна праця В.Откидача цінна через введення термінів на позначення нових музичних напрямів, течій, стилів, інструментів; словники В.Іванова збагачують лексикографічні здобутки в галузі музики, фіксуючи давні церковно-музичні назви та терміни-неологізми. 3. Музична терміносистема української мови перебуває у безперервному розвитку, оскільки в її межах відбуваються такі процеси, як зникнення одних і поява інших термінів, вживання старих термінів у новому значенні, заміна одних термінів іншими, ліквідація паралельних термінів. Розвинута національна музична термінологія є свідченням високої духовної культури, що дає підставу прогнозувати її збагачення як новими, так і забутими чи напівзабутими номінаціями. 4. Українська музична термінологія становить сформовану підсистему літературної мови, яка репрезентує відповідну систему понять і характеризується добре розвиненою лексико-семантичною організацією. У тематичних групах, які існують у межах музичного термінологічного поля, наявна єдність термінів, яка ґрунтується на специфічних кореляціях гіпонімії, синонімії, антонімії, полісемії та омонімії. 5. Музична термінологія представлена різними за структурою одиницями. Словесними засобами вираження наукових музичних понять є терміни-слова (непохідні, похідні афіксальні, похідні складні, абревіатури) і терміни-словосполучення (вільні та зв’язані). Широкого застосування в українській музичній термінології набули несловесні позначення (графеми-символи). 6. Джерелами поповнення української музичної термінології є використання вторинної номінації (термінологізація або ретермінологізація), наявних у мові словотворчих моделей (морфологічний, морфолого-синтаксичний способи), словосполучень (аналітичний спосіб), запозичень з інших мов і діалектних назв. Процес найменування спеціальних музичних понять безпосередньо пов’язаний з мовною номінацією. Збагачення музичної термінології виходить за межі словотвору, оскільки у цій системі наявні аналітичні конструкції та запозичення. Творення української музичної термінології підпорядковується загальним словотворчим процесам мови. 7. Спосіб вторинної номінації характерний для раннього етапу формування музичної мікросистеми – більшість термінів, утворених цим способом, відома вже в XVIII ст. (головка, колибка, стрибок). Семантичний спосіб особливо продуктивний при найменуваннях народного музичного інструментарію різних реґіонів України (коза, міх, ребро). 8. Морфологічний спосіб є одним із найбільших джерел збагачення української музичної термінології. Серед способів термінної деривації провідна роль належить суфіксації; менш характерними є префіксальний, творення за допомогою нульової морфеми та основоскладання. 9. Аналітична деривація – один із найпродуктивніших шляхів поповнення української музичної термінології. Складені номінації походять із синтаксично оформленого сполучення слів і утворюють вільні та зв’язані словосполучення. Найпоширенішими виявились двокомпонентні розкладні терміносполуки, утворені за моделями прикметник + іменник, іменник + іменник, числівник + іменник, дієслово + прислівник. 10. Сучасна українська музична термінологія неоднорідна за своїм походженням. Значну її частину становлять терміни, запозичені з різних мов, проте основою є власне українські номінації. Негативним явищем в українській музичній термінології ХХ ст. є значний спад активності дериваційних процесів, що призводить до дисбалансу між термінотворенням та входженням запозичень. Позитивним процесом вважаємо міграцію діалектної лексики до периферії музичної терміносистеми. Завдяки введенню діалектизмів у термінологію зберігається її національний колорит, відбувається процес самоутвердження української культури. |