У дисертації узагальнено і розвязано актуальну наукову проблему формування інформаційного суспільства в Україні з урахуванням відповідного досвіду Європейського Союзу. На підставі проведеного дослідження зроблено висновки та запропоновано такі рекомендації, які мають теоретичне та практичне значення: 1. Узагальнюючи наявні підходи щодо розгляду інформаційного суспільства, його можна визначити як процес у цілому, що іманентно притаманний сучасному етапові суспільного розвитку, сутність якого полягає в творенні, накопиченні, передачі, обробці та використанні інформації у всіх її проявах, інтенсифікації суспільного життя як на рівні окремого індивіда, так і суспільства загалом; перетворенні інформації та знання у продуктивні сили суспільства, формування на цій основі суспільства, заснованого на знаннях. 2. Формування інформаційного суспільства зумовлене вимогами часу: розвитком сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, які сприяють зростанню кількості та якості інформації; впровадженню інформаційних і комунікаційних технологій у різні сфери суспільного життя. Питання розвитку інформаційного суспільства стає питанням державної ваги, оскільки як економічний, так і політичний та соціальний потенціали країни прямо залежать від інформаційно-інтелектуального потенціалу суспільства даної країни. Відкритість і прозорість влади повинні сприяти появі відносин у суспільстві, коли інформація перетворюється на знання. Однак слід зазначити, що вплив інформаційних і комунікаційних технологій на розвиток суспільства може мати як позитивний, так і негативний аспекти. Для уникнення небажаних результатів у суспільних відносинах, держава повинна регулювати процеси формування інформаційного суспільства. Потрібно максимально використати позитивні аспекти впливу інформаційних і комунікаційних технологій на розвиток суспільства й усунути їх негативний вплив. Для цього державі слід більше уваги приділяти, з одного боку, створенню умов для вільного доступу своїх громадян до інформації, з другого - захисту їх приватного життя від несанкціонованого втручання. 3. Провідні країни світу поставили перед собою завдання формування інформаційного суспільства. Значний досвід у вирішенні подібного завдання має Європейський Союз. Починаючи з 1994 р. Європейський Союз пріоритетним завданням вважає саме побудову інформаційного суспільства. У 1997 р. були окреслені основні аспекти і напрямки цього процесу, а з 1999 р. урядами Європейського Союзу проводиться політика створення сприятливої атмосфери впровадження нових сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, залучення до них громадян. З цією метою Європейським Союзом була розроблена програма „Електронна Європа”, яка визначила конкретні заходи і дії щодо побудови інформаційного суспільства. Важливим аспектом реалізації цієї програми стали три напрямки: 1) дешевий, швидкий, безпечний Інтернет; 2) інвестиції в людей і вміння; 3) стимулювання використання Інтернету. 4. Програма „Електронна Європа” реалізована за допомогою трьох основних методів: 1) Прискорене регулювання відповідного правового середовища, з урахуванням його адаптації для всіх держав-членів. 2) Підтримка нової інфраструктури і послуг в усій Європі. Особлива увага приділяється розвитку підприємств приватного сектора, розгортається програма його субсидування. 3) Застосування відкритого методу координації та оціночних досліджень (контрольних вимірювань). Щороку Європейська Комісія спеціально проводить контрольні вимірювання з метою внесення коректуючих змін до Плану дій і Програми „Електронна Європа”. Серед найбільш актуальних проблем для Європейського Союзу залишаються проблеми впровадження електронного уряду, електронної освіти та електронного здоров’я. 5. Відповідно до Програми „Електронна Європа” для країн-кандидатів у члени Європейського Союзу була спеціально розроблена Програма „Електронна Європа Плюс”. Завданням цієї Програми є ліквідація відставання у формуванні інформаційного суспільства в країнах, які хочуть вступити в Європейське співтовариство. Першочергові заходи цієї програми полягають у тому, щоб узгодити зусилля і дії країн-кандидатів з вимогами Європейського Союзу у формуванні відповідних засад для становлення інформаційного суспільства. З цією метою додатково до основних напрямів Програми „Електронна Європа” був уведений „базовий рівень”, який передбачає закладення підвалин розвитку інформаційного суспільства. 6. Згідно з Програмою „Електронна Європа Плюс” в Україні розроблено Програму „Електронна Україна”, де закладено основи формування інформаційного суспільства в нашій державі, визначено його важливі напрямки. Цей процес повинен бути контрольованим з боку держави, особливо використання інформаційних ресурсів та доступ до мережі Інтернет. В Україні необхідно у найкоротші строки створити належні економічні, правові, технічні та інші умови для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ, організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб’єктів підприємницької діяльності до мережі інтернет. Актуальним питанням є забезпечення конституційних прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. У свою чергу, слід вирішити питання щодо гарантування інформаційної безпеки держави, недопущення поширення інформації, розповсюдження якої заборонено відповідно до законодавства. 7. Розбудова інформаційного суспільства в Україні має базуватись на узгодженості дій усіх гілок влади, а також усіх її рівнів – від центрального до органів місцевого самоврядування з метою поєднання зусиль на стратегічних напрямках. В Україні ще не розроблена повною мірою власна Концепція формування інформаційного суспільства, однак у цьому напрямку спостерігаються позитивні зрушення. сформована і реалізується державна політика у сфері інформатизації, прийнято закони України: „Про Національну програму інформатизації”, „Про концепцію Національної програми інформатизації”; „Про електронний цифровий підпис”, „Про електронний документ та електронний документообіг”; створюється нормативно-правова та нормативно-технічна бази процесу формування інформаційного суспільства. Цей процес перестав бути стихійним і набув ознак керованості: здійснюються заходи, спрямовані на захист інформації та забезпечення інформаційної безпеки держави в умовах застосування комп’ютерної техніки; розвивається міжнародне співробітництво у сфері інформатизації. На основі викладених вище результатів дослідження доцільно, на нашу думку, висловити такі практичні рекомендації: 1. Необхідно розробити і затвердити Національну програму розвитку інформаційного суспільства, яка повинна враховувати реальні проблеми сьогодення, а також світові тенденції розвитку. У Програмі „Електронна Україна”, враховуючи позитивний досвід зарубіжних країн, вважати пріоритетною сферою державного розвитку в Україні – формування інформаційного суспільства. Розробити механізм, який забезпечить здатність державного апарату розглядати процеси формування інформаційного суспільства комплексно, а також сформувати політичну волю в країні для реалізації Національної програми розвитку інформаційного суспільства України. Ширше використовувати у практиці державного управління програмно-цільовий підхід як ефективний механізм реалізації державної інформаційної політики. 2. Для підтримки діяльності інститутів влади у сфері формування інформаційного суспільства потрібно створити загальнодержавний інформаційно-аналітичний центр, який здійснював би методологічну підтримку органів державної влади й місцевого самоврядування з актуальних питань: отримання, накопичення, аналіз інформації, опрацювання запитів населення. Серед його основних завдань мають бути: організація форумів, проведення моніторингу діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування щодо їх участі у процесах формування інформаційного суспільства. 3. Верховній Раді України слід прискорити прийняття пакета законодавчих актів щодо створення сприятливих умов формування інформаційного суспільства в Україні: про телекомунікації, про діяльність у сфері інформатизації, про захист персональних даних; про електронну торгівлю; про захист суспільної моралі та людської гідності. 4. У найкоротші строки забезпечити економічні, правові, технічні та інші умови для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ, організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів підприємницької діяльності до мережі Інтернет. З цією метою слід оптимізувати процес формування інформаційного суспільства в Україні, а саме: необхідно розробити і впровадити Державну програму мотивації використання інформаційних і комунікаційних технологій як окремими громадянами України, так і органами державної влади й місцевого самоврядування; заохотити та сприяти доступу до мережі Інтернет за допомогою впровадження пільгових тарифів для студентів, учнів та пенсіонерів; сприяти в наданні електронних послуг громадянам і підприємцям по доступній ціні. Розробити план дій впровадження електронних послуг як для бізнесу, так і для населення країни (за аналогією до Європейського Союзу). 5. Розширити і вдосконалити подання в мережі Інтернет об'єктивної політичної, економічної, правової, екологічної, науково-технічної, культурної та іншої інформації про Україну, зокрема тієї, що формується в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, навчальних закладах, наукових установах та організаціях, архівах, а також бібліотеках, музеях, інших закладах культури; розширити можливості для доступу в установленому порядку до інших національних інформаційних ресурсів. 6. Особливу увагу уряду потрібно приділяти проблемі цифрової нерівності між регіонами країни. Для цього потрібно розробити заходи державної політики стимулюючого характеру для провайдерів, які надають послуги Інтернету та інші послуги комунікаційного зв’язку в сільській місцевості (особливо у віддалених регіонах). 7. З метою збереження кадрового потенціалу в галузі інформаційно-комп’ютерних технологій, необхідно створити в Україні належні умови для розвитку індустрії програмного забезпечення (насамперед йдеться про податкові пільги для підприємств із розробки програмного забезпечення. Цим шляхом ідуть Росія, Ірландія, Ізраїль, інші держави. Справжнє економічне диво — розвиток офшорного програмування в Індії. За 15 років виваженої державної політики ця держава досягла обсягу експорту програмного забезпечення у 2000 році у 6,2 млрд. дол.*) Це дозволить зменшити відплив інтелектуального капіталу за кордон і створити передумови для розвитку, збереження та ефективного використання кадрового потенціалу в галузі інформаційних і комунікаційних технологій. З урахуванням складності й багатогранності вказаної проблематики виникає необхідність продовження вивчення її в майбутньому. На наш погляд, потребують спеціального дослідження проблеми створення сприятливої атмосфери використання інформаційно-комп’ютерних технологій, залучення громадян до них, заохочення використання населенням цих технологій. |
