Аналіз філософської та психолого-педагогічної наукової літератури дав змогу визначити теоретичні основи формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін.
Обґрунтовано, що виділення комунікативної культури, як однієї з складових культури суспільства, зумовлено трансформаційними процесами та новими вимогами до сучасного спеціаліста, що дало можливість визначити комунікативну культуру особистості як комплекс комунікативних знань, умінь, властивостей особистості, тобто сукупність відносин для взаємодії з іншими людьми у вигляді моделі ймовірної та реалізуємої поведінки. Недостатній рівень сформованості комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін, що виявляється у недостатній орієнтації студентів у майбутній професійній діяльності, у відсутності цілеспрямованої роботи у цьому напрямі, в недостатній сформованості морально-емоційної сфери, визначає актуальність цієї проблеми для сучасної педагогічної практики. Сучасний рівень професійно-педагогічної підготовки майбутнього лікаря потребує пошуку нових, більш ефективних форм і методів навчання та виховання студентів у вищих медичних закладах освіти, удосконалення програмного матеріалу, розробки педагогічних технологій та інноваційних методик. Перевірка висунутої нами гіпотези експериментально підтвердила її коректність: ефективність формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін значно зросла після оновлення змісту навчальних дисциплін, організації педагогічно доцільного відбору форм, методів і засобів навчання, які забезпечують їх автентичність із практичною діяльністю лікаря.
Механізм реалізації організаційно-методичної системи формування комунікативної культури студентів ґрунтується на диференційованому підході до здібностей студентів, що виявляється у врахуванні їхньої базової підготовки, індивідуальних особливостей, мовних даних та специфіки медичної діяльності. Розроблені автором методичні рекомендації і вказівки сприяли підвищенню рівня психолого-педагогічної підготовки майбутнього лікаря до взаємодії у відносинах “лікар-пацієнт”, зокрема підвищенню рівня комунікативної культури і формуванню комунікативних умінь. З'ясовано, що комунікативну культуру майбутніх спеціалістів у галузі медицини характеризують такі показники: вміння слухати, наявність соціально-перцептивної, рефлексивної та емпатійної здатності, здатність ясно мислити в умовах стресової ситуації, особиста проникливість, спостережливість, творче натхнення, наполегливість у досягненні мети, націленість на самоосвіту, вміння переконувати, а також органічна міміка, жести, зовнішній вигляд, загальне враження, здатність до взаєморозуміння в різних умовах обміну інформацією. Розроблено, теоретично обґрунтовано й експериментально апробовано педагогічну технологію формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін гуманістичного спрямування на розвиток комунікативної культури майбутніх спеціалістів для встановлення стосунків в системі “лікар-пацієнт”, на соціалізацію та адаптацію студентів до міжособистісних відносин в оточуючому середовищі, на удосконалення особистості майбутнього лікаря.
Реалізація технології формування комунікативної культури відбувається шляхом включення кожного студента у ситуації сумісної продуктивної діяльності за допомогою методів активного навчання, серед яких домінуюче місце займають: рішення комунікативних задач, ситуацій, а також дискусії, ролеві і ділові ігри. Технологія формування комунікативної культури базувалася на організації особистісно-орієнтованого підходу у навчанні, який дозволяє кожному студентові знайти у ситуації сумісної продуктивної діяльності особисту і професійну сутність, створити власну модель комунікативної діяльності. Узагальнення результатів формуючого експерименту підтвердили ефективність розробленої технології формування комунікативної культури. Доведено, що в умовах організації комунікативно направленого навчання студентів вищих медичних закладів освіти у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін можна досягти високого рівня сформованості комунікативної культури. Науково обґрунтовані результати даного дисертаційного дослідження дають змогу висунути такі пропозиції:
включити курс “Основи комунікативної культури” у процес професійної підготовки майбутніх лікарів у навчальних закладах освіти ІІІ-ІУ рівня акредитації та у систему післядипломної освіти лікарів; викладачам з психолого-педагогічних дисциплін вищих медичних закладів освіти І-ІІ рівня акредитації використовувати методичні рекомендації щодо формування комунікативної культури у студентів з медичних спеціальностей. Проведене дослідження не вичерпує всієї різноманітності питань, пов'язаних із формуванням комунікативної культури як професійного компонента майбутніх спеціалістів у галузі медицини, важливість і значущість яких актуалізується в період реформування вищої школи. Однак, вона дозволяє окреслити коло проблем, які потребують додаткового вивчення: це - питання самовиховання студентів, дослідження рівня сформованості комунікативної культури викладачів вищих медичних закладів освіти і практикуючих лікарів, теоретичне обґрунтування системи організації формування комунікативної культури на основі інтеграції і подальшого реформування системи вищої освіти, на виявлення комунікативного потенціалу спеціальних фахових дисциплін і їх реалізацію в навчальному процесі, вивчення зарубіжного досвіду формування комунікативної культури і комунікативної компетенції у викладачів і студентів вищих медичних закладів освіти, адаптації молодих спеціалістів з вищою медичною освітою на ринку праці, створення нових особистісно орієнтованих методик професійного навчання. Розв’язання цих проблем потребує поглибленої розробки теоретичних і організаційно-методичних основ багатогранного і складного процесу підготовки майбутнього лікаря до реалізації інтелектуально-творчих здібностей особистості, її гармонійного розвитку в умовах оновлюваної системи освіти в Україні. |