1. Вивчення основ самоосвіти та її організації в структурі навчальної діяльності було предметом дослідження протягом багатьох років. У ХХI столітті проблема самоосвіти набула важливого значення для учнів і студентів вищих навчальних закладів, включаючи навчальні заклади правоохоронних органів, що пов’язане з посиленням ролі самостійної роботи в навчальному процесі з його спрямованістю на самоосвіту відповідно до Болонської декларації. Культуру самоосвіти курсантів визначено як міру та спосіб їх творчої самореалізації в різноманітних видах навчальної та професійної діяльності, спрямованої на засвоєння нових знань, умінь та навичок. Під змістом культури самоосвіти розуміється знання принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів самоосвітньої діяльності, що спрямовані на підвищення його ефективності. 2. На основі аналізу результатів теоретичних напрацювань розроблено структуру культури самоосвіти. Вона містить такі компоненти, як мотиваційний (сукупність мотивів, адекватних меті особистісного розвитку та навчальної діяльності); когнітивно-операційний (сформованість у курсантів навчальних умінь і прийомів самоосвітньої діяльності); рефлексивно-оцінний (система особистісних характеристик курсанта, яка впливає на результативність його діяльності щодо самоосвіти). До особливостей формування культури самоосвіти майбутніх офіцерів віднесли: добровільну пізнавальну діяльність, до якої курсанти звертаються не за завданням офіцера або викладача, а з власної ініціативи (визначення напрямку самоосвіти, які можуть і не бути передбаченими навчальною програмою з тієї чи іншої дисципліни); регламентацію самоосвітньої роботи (врахування вільного часу, інші умови, що супроводжують засвоєння навчального матеріалу); вияв власної ініціативи стосовно отримання допомоги від викладача й інших фахівців з різних навчальних дисциплін. 3. Теоретичний аналіз наукової літератури дозволив виділити сукупність критеріїв і рівнів сформованості культури самоосвіти: емоційно-спонукальний (характеризує професійну мотивацію і спрямованість, ставлення курсантів до навчання, інтерес до самоосвітньої діяльності, сформованість емоційно-спонукальних чинників самоосвітньої діяльності, бажання належним чином виконати усі поставлені завдання навчальної діяльності); процесуальний (відображає процесуально-інструментальний аспект самоосвітньої активності: рівень знань про культуру самоосвіти, навчальні уміння і розумові операції, властивості мислення та зовнішні вияви самоосвітньої діяльності курсантів); результативно-вольовий (характеризує сформованість особистісних якостей курсантів, що виявляються і розвиваються в самоосвітній діяльності). Ураховано, що сформованість культури самоосвіти може виявлятись на трьох рівнях: високий, середній і низький. 4. За результатами дослідження доведено, що успішне формування культури самоосвіти майбутніх офіцерів правоохоронних органів можливе завдяки впровадженню у педагогічний процес педагогічних умов, а саме: формування мотивації майбутніх офіцерів-правоохоронців до самоосвіти, професійна спрямованість навчального процесу у ВНЗ правоохоронних органів, застосування елементів проблемного навчання для активізації пізнавальної діяльності курсантів, організація взаємодії курсантів і викладачів на основі суб’єкт-суб’єктних відносин, забезпечення формування у курсантів навчальних умінь і прийомів самоосвітньої діяльності. Формування мотивації майбутніх офіцерів-правоохоронців до самоосвіти забезпечувалось врахуванням особливостей спрямованості особистості курсантів, структури їх пізнавальних мотивів та потреб, правильним вибором засобів та прийомів педагогічного впливу на навчальних заняттях, стимулюванням потреби майбутніх офіцерів у знаннях та уміннях самоосвітньої діяльності. Професійна спрямованість навчального процесу у ВНЗ правоохоронних органів передбачає визначення змісту навчання та умов спеціальної і загально-професійної підготовки персоналу, забезпечення професійної спрямованості завдань та розвиток професійних інтересів курсантів. Застосування елементів проблемного навчання для активізації пізнавальної діяльності курсантів забезпечується створенням проблемних ситуацій, використанням засобів сучасних інформаційних технологій, створенням сприятливої атмосфери навчання, диференціацією та індивідуалізацією навчання, врахуванням психологічних особливостей кожного курсанта, актуалізацією попередніх знань, вмінь і навичок та систематичним контролем за якістю засвоєння знань. Організація взаємодії курсантів і викладачів на основі суб’єкт-суб’єктних відносин передбачає організацію навчання як взаємодію, де викладач повинен керувати процесом розвитку курсантів, формувати у них навички самоосвіти і позитивного впливу на оточення, а також прагнути до педагогічної творчості, самовиховання і самоосвіти. Забезпечення формування у курсантів навчальних умінь і прийомів самоосвітньої діяльності досягається використанням потенціалу усіх видів навчальних занять, чітким плануванням самостійної інтелектуально-пізнавальної діяльності курсантів, виконанням різних видів і типів самостійної роботи, активізацією самостійної діяльності курсантів на лекціях, лабораторних, семінарських та інших видах діяльності, а також методикою управління самостійною роботою курсантів. Формувальний етап експерименту було спрямовано на комплексну реалізацію у процесі вивчення фахових правових дисциплін, зокрема «Основи римського цивільного права», «Основи цивільного права», «Цивільне та сімейне право» і «Цивільне процесуальне право», педагогічних умов формування культури самоосвіти курсантів. Узагальнення результатів дослідження дозволило дійти висновку, що в експериментальній групі суттєво збільшилась кількість курсантів (на 10,5%) з високим рівнем сформованості культури самоосвіти. У більшості курсантів експериментальної групи сформувався стійкий інтерес до самоосвітньої діяльності, готовність і здатність розв’язувати проблемні завдання, володіння прийомами застосування знань у нових, нестандартних ситуаціях. В експериментальній групі збільшилася також кількість курсантів з середнім рівнем культури самоосвіти (з 17,5% до 33,0%). У таких курсантів виявилися розвиненими стійкі мотиви самоосвітньої діяльності. На відміну від експериментальної, у курсантів контрольної групи не відбулося суттєвих зрушень у рівнях культури самоосвіти. Хоча й помітні певні позитивні зміни, вони мають незначний характер і не досягають рівня статистичної значущості. Таким чином, результати експериментального дослідження свідчать про дієвість обґрунтованих педагогічних умов формування культури самоосвіти. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми формування культури самоосвіти майбутніх офіцерів правоохоронних органів України. Перспективи подальших досліджень полягають у з’ясуванні можливостей застосування нових інформаційних технологій щодо стимулювання самоосвітньої діяльності курсантів, у вивченні педагогічних умов формування умінь працювати з літературою як важливої складової культури самоосвіти курсантів. |
