У дисертації науково обґрунтовано сутність ресурсів комерційного банку, його ресурсного потенціалу та їхню роль у забезпеченні стійкого і прибуткового функціонування банку, визначено механізм формування ресурсів банку; розроблено нові підходи до оцінки адекватності власного капіталу; вдосконалення формування залучених і запозичених ресурсів. Проведене дисертаційне дослідження дало підстави обґрунтувати такі висновки і пропозиції: 1. Комерційні банки, як і інші суб’єкти господарських відносин, для забезпечення своєї діяльності повинні володіти певним обсягом ресурсів. У сучасних умовах розвитку економіки проблема формування ресурсів має першочергове значення для нормального й інтенсивного розвитку комерційного банку. Дослідження теоретичних основ сутності ресурсів комерційних банків дало підстави обґрунтувати бачення змісту поняття ресурсів комерційного банку з точки зору критеріїв, яким воно має відповідати. Запропонований підхід до розуміння поняття банківських ресурсів ставить за основу питання управління активами і пасивами для оптимального розв’язання проблеми прибутковість – ліквідність. 2. Для успішної роботи комерційного банку важливо оцінити потенційні можливості із залучення необхідних ресурсів. Обґрунтоване в дисертації визначення сутності ресурсного потенціалу комерційного банку сприятиме успішній оцінці наявних і потенційних можливостей у сфері надання банківських послуг; адекватному аналізу наявності чинників, необхідних для здійснення повномасштабної банківської діяльності та забезпечення комерційних банків певними видами ресурсів. Виявлено чинники макросередовища, мезорівня, а також внутрішні чинники, що впливають на ресурсний потенціал комерційних банків. 3. З’ясовано, що власний капітал є основою формування ресурсів банку, фундаментом його діяльності, основою надійності, стійкості безпеки, незважаючи на відносно невисоку частку у структурі ресурсної бази комерційних банків. Виявлено сутність власного капіталу банку, що сприятиме подальшому розвитку не лише теоретичних засад, а й практики його формування та використання. Провідна роль власного капіталу в діяльності банку визначається тим, що він виконує життєво важливі для банку функції. Виділено такі його функції: оборотну, страхову, регулювальну, ресурсно-потенційну. 4. У зв’язку з тим, що практично кожний аспект банківської діяльності прямо чи опосередковано пов’язаний з наявністю власного капіталу та його вартістю особливу вагу звернуто на механізм формування власного капіталу та оцінку його вартості. Розв’язання проблем формування власного капіталу є вкрай важливим і перебуває у двох площинах: економічній, що дає змогу вільно звертатися за ресурсами на фінансовий ринок, і законодавчій, що забезпечує правову основу здійснення банками пасивних операцій з формування ресурсів. Встановлено, що головними джерелами збільшення власного капіталу українських банків є: кошти засновників банку, прибуток, запозичення коштів на основі субординованого боргу. Запропоновано застосовувати чотири основні види оцінки власного капіталу: за способом розрахунку – балансову і ринкову оцінку капіталу; залежно від мети оцінки і методики – розрахунок нормативного і балансового капіталу. Доцільно здійснювати вдосконалення оцінки власного капіталу у напрямі переходу від балансових оцінок до ринкових. 5. Власний капітал банку як самозростаюча вартість передбачає, що банк повинен працювати з прибутком. Однак з’ясовано, що фактор прибутку не є вирішальним як в управлінні банком у цілому, так і власним капіталом зокрема. Основною метою управління власним капіталом банку є формування і підтримання його на необхідному рівні достатності. Запропоновано вживати термін “адекватність власного капіталу” замість достатності. Встановлено, що, за міжнародними стандартами, банківська система України недостатньо капіталізована. Обґрунтовано доцільність концентрації і централізації банківського капіталу як одного з перспективних напрямів реальної капіталізації. Вдосконалено порядок розрахунку нормативу адекватності капіталу з урахуванням оцінки співвідношення суми банківських активів і пасивів за певний період часу. З метою внутрішнього регулювання достатності капіталу запропоновано використовувати узагальнений показник адекватності капіталу, який об’єднує різні показники, що характеризують капітал банку. 6. Встановлено, що основна частина акумульованих банком ресурсів, які використовуються для здійснення активних операцій, формується за рахунок залучених і запозичених коштів, причому переважно за рахунок залучених коштів, що пов’язано зі специфікою банківської діяльності. Найбільшу питому вагу в залучених ресурсах становлять депозити. Виокремлено чинники, які стримують нарощування обсягів депозитів фізичних осіб, а також чинників, які стимулюють збереження ресурсів саме в цьому банку. Обґрунтовано шляхи збільшення депозитних ресурсів банку. 7. Основним джерелом запозичення ресурсів є отримання міжбанківських кредитів. Незважаючи на недостатньо високий рівень розвитку міжбанківського кредитування, воно є істотним джерелом ресурсів комерційного банку. Однак розширення міжбанківського кредитування має свої оптимальні межі. Міжбанківський кредит – один із найдорожчих елементів ресурсної бази. Не можна оцінити позитивно й велику залежність банку від кредитів інших банків. 8. Розглянувши основні види ресурсів банку, стратегії банку щодо залучення клієнтів, а також основні цілі при управлінні пасивами комерційного банку, обґрунтовано етапи з моделювання формування ресурсної бази банку: аналіз кількісних і якісних параметрів ресурсів банку, аналіз структури активів і пасивів у статиці і динаміці; ідентифікація змін у структурі ресурсів, що відбулися під впливом ринкової кон’юнктури. Запропоновано модель забезпечення ресурсами комерційного банку. |
