1. Під інженерно-технічним сервісом в сільському господарстві слід розуміти організоване забезпечення технічно складними машинами і обладнанням технологічних процесів, їх ремонтне обслуговування та кваліфікований інженерно-технічний менеджмент у використанні. Всі ланки сервісу забезпечують виробництво сільськогосподарської продукції і їх завдання – збільшувати обсяги виробництва та знижувати витрати живої і уречевленої праці на одиницю продукції. 2. Розвиток системи інженерно-технічного сервісу в сільському господарстві супроводжувався постійним удосконаленням організації машиновикористання. Вона пройшла шлях від тракторних, тракторно-польових, тракторно-комплексних бригад, спеціалізованих механізованих ланок і загонів (у складі бригад або самостійних) до цехів механізації та організації орендних взаємовідносин між механізованими підрозділами та споживачами технічних засобів. 3. Нестабільність виробництва продукції в сільському господарстві, порушення еквівалентності обміну і зниження платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників призвели до стійкої тенденції спаду технічної оснащеності. Станом на 1.01.2002 р. порівняно з 1.01.1992 р. кількість тракторів у сільському господарстві зменшилась на 201,1 тис., зернозбиральних комбайнів – на 43,9 тис., кукурудзозбиральних – на 54,2%, бурякозбиральних машин – на 30,4%. На сьогодні відносно технологічної потреби сільське господарство забезпечене технічними засобами на 43-48%, але і їх технічна готовність становить від 49 до 76%. Порівняно з 1990 р. у 2001 р. заводами вироблено всього 3,4% тракторів, 4% плугів, 6,7% сівалок, 2% жниварок, майже зупинено виробництво машин для внесення добрив, кукурудзозбиральних комбайнів тощо. 4. Ефективна організація інженерно-технічного сервісу сільськогоспо-дарських підприємств в умовах розвитку ринкових відносин полягає у функціонуванні ринкових організаційних структур – машинних дворів і служб з цеховою, загальногосподарською та територіальною системами управління. 5. В умовах зниження рівня технічної забезпеченості сільськогоспо-дарських товаровиробників коло робіт, виконання яких потребує сторонньої допомоги значно розширилося, що дало поштовх до створення машинно-технологічних формувань сучасного типу. Але внаслідок комерційної спрямованості діяльності машинно-технологічних формувань та їх монополізму на ринку виробничих послуг розцінки за їх надання у 2-3 рази перевищують собівартість виконання робіт власними засобами замовників. Недостатня технічна оснащеність державних МТС позначається на низькому рівні використання машин, високій собівартості робіт та розцінок за їх виконання. 6. При реформуванні майнових відносин, реструктуризації інженерно-технічної служби господарств, адаптації сільськогосподарського виробництва до ринкової економіки, використання досвіду орендних відносин між механізованими і обслуговуючими підрозділами та споживачами технічних засобів і послуг дозволяє зберегти цілісність матеріально-технічної бази і забезпечити механізацію виробництва сільськогосподарської продукції шляхом створення обслуговуючих техніко-технологічних кооперативів. Досвід застосування такої організаційної форми спільного машиновикористання як збирально-транспортні та механізовані загони в межах вуличних і селищних спілок селян слід застосовувати при створенні нинішніх машинно-технологічних обслуговуючих формувань. 7. Під державною технічною політикою АПК на ринку інженерно-технічного сервісу слід розуміти концентрований вираз перспективних напрямів державного сприяння розвитку матеріально-технічного забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції. Технічна політика держави щодо аграрного сектору економіки повинна виходити з пріоритету сільського господарства і бути направлена на повне забезпечення агропромислового виробництва машинами і обладнанням у працездатному стані. Вона повинна передбачати державну підтримку активізації дослідно-конструкторських робіт, технічного і технологічного переоснащення заводів тракторного і сільськогосподарського машинобудування, формування ринку техніки і послуг, організації ремонтно-технічного і машинно-технологічного обслуго-вування, зміцнення матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників, організації ефективного машиновикористання, формування нормативно-правової бази для регулювання взаємовідносин на ринку інженерно-технічного сервісу в сільському господарстві. 8. Організаційно-економічний механізм формування ринку інженерно-технічного сервісу в сільському господарстві повинен діяти на основі наближення виробника до споживача, підвищення відповідальності машинобудівників за якість, надійність та економічність своєї продукції, виробництво конкурентноспроможних машин та елементної бази. Ці вимоги реалізуються через створення регіональних торгово-технічних центрів з реалізації сільськогосподарських машин і обладнання, мережі фірмових технічних центрів з реалізації, технічного обслуговування і ремонту складної сільськогосподарської техніки, а також дилерських пунктів на базі частини агротехсервісних підприємств. 9. Ринок інженерно-технічного сервісу повинен створюватись в напрямі перетворення інженерно-технічних служб сільськогосподарських підприємств в техніко-технологічні кооперативи, формування біржового ринку техніки, розширення застосування лізингу. Економічні взаємовідносини між суб’єктами господарювання на ринку інженерно-технічного сервісу повинні базуватись на забезпеченні рівних економічних можливостей в одержанні технічного сервісу; державній підтримці технічного і технологічного переобладнання заводів тракторного і сільськогосподарського машинобудування, досягнення конкуренто-спроможності вітчизняної техніки на ринку матеріально-технічних ресурсів, створення конкуренції між вітчизняними машинобудівельними підприємствами, обмеження діяльності монопольних структур; державній підтримці сільськогосподарського товаровиробника. |
