У висновках сформульовані основні результати дослідження, які в сукупності вирішують важливе науково-практичне завдання щодо теоретико-методологічного аналізу формування стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності: 1. Найбільшу увагу науковців привертали питання стилю наукового мислення та стилю мислення епохи, які розглядались у зв’язку з конкретною науковою галуззю, в контексті розвитку духовної культури суспільства, на рівні психолого-когнітивістських досліджень, або ж стосовно окремих питань державної служби. У той же час питанням визначення поняття
“стиль мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності”, його сутності, місця, ролі та функцій в державному управлінні значної уваги не приділялося. Поза увагою дослідників також залишилися питання розробки дефініції стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності, ґенези та класифікації стилів мислення, визначення соціокультурних детермінант формування, розвитку та змін стилів мислення в соціальному розвитку суспільства, визначення функцій стилю мислення в державному управлінні. Проведений аналіз свідчить, що на сучасному етапі існує необхідність подальшого вдосконалення теоретико-методологічного обґрунтування формування стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності. Практичний аспект дослідження міститься у визначенні пріоритетів використання стилів мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності відповідно до тенденцій розвитку сучасного українського суспільства та системи державного управління. 2. На основі авторського підходу показано, що стиль мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності – це форма прояву стійкої сукупності засобів пізнання, що функціонує в конкретних суспільно-історичних умовах, обумовлена особливостями вихідних світоглядних, ментальних, ціннісних, нормативних, структурно-функціональних, методологічних настанов і визначає єдність методів, принципів та підходів державного управління, що використовуються на практиці.. При цьому стиль мислення соціального суб’єкта розглядається автором як іманентний особистості конкретний спосіб відображення дійсності, який відтворюється в процесі розгортання якісного переходу від індивідуального до суспільного, від особливого до загального, є методологічним принципом розуміння об’єктивної дійсності, що формується в конкретно-історичних суспільних умовах. Змістом стилю мислення є онто-, соціо- та гносеологічно взаємообумовлені засоби і форми сприйняття, усвідомлення та осмислення об’єктивної дійсності. Доведено, що стиль мислення є невід’ємною складовою державно-управлінської діяльності, яка впливає на формування соціальної позиції її суб’єкта, його активності або пасивності щодо соціальної дії, набуваючи глибоких ментальних ознак та особливостей суб’єктивного світосприйняття. Трансформація ментальної та світоглядної складових стилю мислення відбувається під впливом динамічних процесів соціальних змін сучасного суспільства, внаслідок якого стиль мислення, що сформувався на основі притаманних даному соціокультурному середовищу особливостях світогляду, менталітету, національної культури, може бути однією з причин загострення протиріч суспільного розвитку в процесі міжкультурних, міжетнічних, міжцивілізаційних взаємовідносин. 3. На основі аналізу ґенези стилів мислення з урахуванням взаємозв’язків між історичними типами суспільства, культури, управління та мислення розроблено класифікацію стилів мислення, в якій представлено індивідуалістичний, герменевтичний, героїчний, символічний, алегоричний, інтуїтивний, синкретичний, догматичний, аналітичний, категоріальний, формальний, прагматичний, персоналістичний, науковий, професійний, процесуальний, праксеологічний, консолідуючий, креативний стилі мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності. 4. Виявлено, що найважливішими детермінантами формування стилю мислення є соціокультурні умови розвитку особистостей; їх соціально-історичні типи; феномени духовно-матеріальної культури, їх національно-історичні особливості; рівень розвитку науково-технічної культури, її взаємозв’язок із соціумом, зміст проблем та завдань державного управління; складність об’єкта, що досліджується, або на який спрямовано управлінський вплив; індивідуальні потреби в ефективному вирішенні проблем, що виникають; необхідність прийняття рішень у конкретній ситуації та суспільно-політичні кризи. Показано, що стиль мислення розкривається в суб’єкт-об’єктних відносинах у процесі суспільного розвитку, обумовлюючи здатність суб’єкта державно-управлінської діяльності визначати загальні напрямки та пріоритети суспільного розвитку, враховуючи індивідуальні очікування інших соціальних суб’єктів, розробляти та ефективно реалізовувати державну політику. Зміни стилю мислення відбуваються під впливом таких факторів, як історично-сформоване соціокультурне середовище; рівень матеріального виробництва; загальні форми суспільної свідомості; характер, зміст, напрямок та інтенсивність соціальних змін у суспільстві; особливості суб’єкта державно-управлінської діяльності. 5. Доведено, що на основі структурно-функціональної моделі стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності, що відображає особливості взаємозв’язків структури стилю мислення та специфічних функцій, які він виконує в державному управлінні, з урахуванням їх кореляції можливо визначити зміст ефективного державного управління в аспекті визначення взаємозв’язків між суспільством, державою та особистістю. Від того, який стиль мислення притаманний суб’єкту державно-управлінської діяльності, залежить процес реформування суспільства, впровадження та реалізація державної політики, зміни в системі державного управління тощо. Розвиток стилів мислення, що відображають сучасні суспільні потреби, має за мету підвищення ефективності та результативності державного управління, а також реалізацію індивідуального потенціалу суб’єктів державно-управлінської діяльності, створюючи сприятливі умови щодо реалізації державної кадрової політики, підвищення її ефективності тощо. Виявлено, що у процесі зміни існуючих і формування нових методів, принципів та підходів державного управління
відбуваються відповідні якісні зміни в стилях мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності. Важливу роль відіграє стиль мислення у розв’язанні складних ситуацій, які потребують неординарних і результативних методів владного впливу на об’єкт державного управління, що безпосередньо пов’язане з проблемою якісного та ефективного державного управління. 6. Стверджується, що в перспективах розвитку системи державного управління необхідним є відмова в більшості проблемних ситуацій, що пов’язані із трансформацією суспільства та держави, від таких стилів мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності як категоріальний, формальний, прагматичний та персоналістичний. Необхідно формувати та розвивати більш гнучкі, адекватні й ефективні стилі мислення, які сприятимуть підвищенню ефективності державного управління соціальним розвитком суспільства на основі більш адекватного відображенню суб’єктом державно-управлінської діяльності мінливої соціальної дійсності, а саме професійного, процесуального, праксеологічного, консолідуючого, креативного та гуманістичного стилів мислення. Такі стилі мислення визначають формування змістовної основи соціальної діяльності в сучасній державі й можуть сприяти більш глибокому сприйняттю та усвідомленню суспільних цілей на всіх рівнях системи державного управління, що є необхідною та найважливішою умовою побудови соціальної держави та розбудови громадянського суспільства. Запропоновано деякі транзитивні стилі мислення, як такі способи мислення, в яких реалізуються та синтезуються інтелектуальний потенціал особистості та ціннісний зміст її предметно-практичної та теоретико-пізнавальної діяльності. Вирішенню завдань реалізації індивідуальності, розвитку особистості, спрямованого впливу на людину в рамках гуманістично-особистісних підходів і концепцій, спрямованих на формування і розвиток творчих та інноваційних стилів мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності, можуть сприяти загальний науковий потенціал, транзитивні стилі мислення, що впливають на розробку та впровадження в практику державного управління новітніх, інноваційних методів, принципів та підходів. 7. Визначено функції стилю мислення суб’єкта державно-управлінської діяльності, що обумовлені особливостями та специфікою державного управління та детерміновані суб’єкт-об’єктними відносинами, в яких суб’єкт державно-управлінської діяльності має владні повноваження щодо здійснення керованого впливу на процеси суспільного розвитку. Серед таких специфічних функцій автором виділяються комплексно-системна, раціонально-аналітична, упорядкування, вдосконалення, процесуальна, політичної самоідентифікації. Зазначені функції спрямовані не тільки на забезпечення ефективності та результативності державно-управлінської діяльності, але й є підґрунтям для зміни основних методів, принципів та підходів державного управління,
вдосконалення експертно-аналітичної діяльності. 8. Розроблено практичні рекомендації щодо формування стилю мислення, які ґрунтуються на теоретичних і методологічних результатах дисертаційного дослідження. Зокрема пропонується: розробити методологію оцінювання рівня й цілеорієнтованості мисленевої активності та здібностей суб’єкта розумової діяльності та системи оцінювання ступеня розвитку в суб’єкта державно-управлінської діяльності конкретних стилів мислення; виробити механізми кореляції формування стилю мислення з формуванням методів прийняття державно-управлінських рішень, у тому числі й для неструктурованих проблем (метод координації за допомогою комісій, метод мозкового штурму, метод Дельфі тощо), що сприятиме підвищенню ефективності державного управління в аспекті сприйняття нових ідей та реалізації державної політики, реалізації функції контролю; спрямовувати систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців на розвиток стилів мислення суб’єктів державно-управлінської діяльності, що відповідають сучасним потребам. 9. Виявлено перспективність здійснення досліджень за проблемою дисертації в аспекті приведення функцій та результатів державно-управлінської діяльності у відповідність до потреб суспільства; розвитку індивідуальних здібностей особистості, спрямованих на ефективне вирішення проблем та завдань, що виникають; забезпечення об’єктивного та адекватного бачення сутності кризових явищ у суспільстві та шляхів їх вирішення; підвищення концептуального та практичного забезпечення процесів державного управління; підвищення рівня державно-управлінської культури. |
