1. Аналіз наукової літератури та практики навчально-виховного процесу дає можливість констатувати, що одним з оптимальних шляхів підвищення ефективності фізичного виховання учнів є формування в них стимулів до виконання фізичних вправ. У фундаментальних працях з педагогіки, психології, фізичного виховання розглянуто різноманітні підходи до вивчення змістовності стимулів, ролі і місця в навчальному процесі, їх співвідношення з мотивами та інтересами. Водночас спостерігаються суперечності в обґрунтуванні ролі і місця стимулів у процесі фізичного виховання, можливостей використання стимулів для залучення школярів до систематичних занять фізичними вправами. 2. Теоретичний аналіз дає можливість визначити стимули до фізичного виховання як збуджувальну причину до активного виконання фізичних вправ. Стимули поділяються на зовнішні та внутрішні. Внутрішні стимули – інтерес та мотивація до виконання фізичних вправ, потреби, ціннісні орієнтації дітей. Зовнішні стимули визначаються якістю фізичного виховання учнів, стимулюванням навчальної діяльності дітей (вимогливість, заохочення, покарання, примус, гра, оцінка), рівнем фізичного стану школярів, ставленням сім’ї до фізичного виховання та спорту. Вищим рівнем є самостимулювання, що визначається самостійним виконанням фізичних вправ. Опосередкований вплив на стимули фізичного виховання школярів здійснюють соціально-культурний простір суспільства, стан спортивних досягнень та спортивно-масової роботи в країні і школи; рівень здоров’я населення, зміст навчального матеріалу, навчально-виховна система школи, рівень професійної майстерності вчителя. 3. Стан сформованості внутрішніх стимулів у дітей молодшого шкільного віку недостатній. Рівень інтересу до фізичного виховання і спорту в дітей невисокий. З віком у школярів спостерігається тенденція зниження інтересу і появи негативного ставлення до фізичної культури. Переважна більшість учнів (66 %) іноді виконують ранкову гімнастику, 38,4 % взагалі її ігнорують. У школярів переважає інтерес до ігрових видів спорту, плавання та одноборств. За результатами дослідження (методики А.В.Шаболтаса), було виявлено, що основним поштовхом до занять фізичними вправами є шість найбільш значимих мотивів-категорій: „цивільно-патріотичні”, „соціально-моральні”, „фізичне самовдосконалення”, „соціально-емоційні”, „досягнення успіху в спорті” та „емоційне задоволення від діяльності”. 4. Фізичний стан дітей молодшого шкільного віку, як один з показників зовнішніх стимулів, характеризується такими особливостями: - фізичний розвиток учнів постійно, але нерівномірно зростає. Так, довжина тіла у хлопчиків 710 років збільшилась на 12 см, у дівчаток – на 13,9 см. Маса тіла хлопчиків збільшилася на 5,94 кг, у дівчаток – на 7,08 кг. Аналогічні зміни відбулися в показниках окружності грудної клітки. Зазначені показники загалом відповідають віковим нормам; - у дітей молодшого шкільного віку простежується тенденція підвищення рівня фізичної підготовленості. Водночас, незадовільні результати у порівнянні з вимогами Державних тестів та нормативів оцінювання фізичної підготовленості населення України отримали хлопчики й дівчатка у таких тестах: підтягування на перекладені; піднімання в сід за 1 хв.; біг 1000 м; нахили тулуба вперед із положення сидячи. Середній рівень підготовленості в школярів спостерігається за показниками вису на зігнутих руках, стрибка у довжину з місця, бігу 30 м. Кращий стан підготовленості відзначається за тестами: човниковий біг 49 м; згинання й розгинання рук в упорі лежачи; - результати дослідження свідчать, що більшість школярів 710 років не вміє плавати (61,6845,52 % хлопчики, 71,2937,11 % дівчатка). Лише невелика кількість дітей може проплисти від 10 до 25 м (18,3320,75 % хлопчики, 24,7514,60 % дівчатка). - результати обстеження стану серцево-судинної й дихальної систем у дітей 710 років свідчать, що за середньо груповими показниками вони відповідають нормам. Водночас у 12,82 % школярів артеріальний тиск вищий за вікові стандарти. 5. Важливе значення для залучення дітей до систематичних занять фізичними вправами має стимулювання вчителем їх навчальної діяльності. Водночас, лише 66,6 % учителів фізичної культури зі стажем роботи 610 років головним у своїй діяльності вважають формування у дітей зацікавленості до фізичної культури. Встановлено, що тільки 48,36 % фахівців для активізації діяльності учнів на уроках фізичної культури систематично використовують стимулювання. Найчастіше педагоги застосовують похвалу, змагання, оцінку. Зважаючи на значно ширший арсенал засобів стимулювання діяльності учнів у процесі фізичного виховання, такий стан є недостатній. Результати анкетування свідчать, що переважна більшість батьків схвалюють бажання дітей систематично займатися фізичними вправами. Це створює позитивні передумови для залучення дітей до фізичного виховання. 6. Експериментальна технологія формування мотивації до занять фізичними вправами у дітей молодшого шкільного віку засобами плавання включає систему принципів, педагогічних умов, форм, методів і прийомів навчання. Вона передбачає створення позитивного емоційного фону на уроках фізичної культури та позакласній роботі з фізичного виховання; формування у школярів спеціальних знань та умінь; стимулювання діяльності дітей у процесі виконання фізичних вправ; залучення школярів до самостійних занять фізичними вправами; співпраця вчителя і батьків у процесі фізичного виховання. Реалізація розробленої технології навчання здійснювалася на основі забезпечення таких педагогічних умов: доброзичлива атмосфера в колективі, демократичний стиль керівництва, активізація діяльності учнів на уроці, належна педагогічна майстерність учителя, оцінка і контроль за рівнем сформованості у дітей стимулів до занять фізичними вправами. 7. Формуючий педагогічний експеримент виявив високу ефективність запропонованої технології формування у дітей молодшого шкільного віку стимулів до занять фізичними вправами, що підтверджується: - підвищенням інтересу дітей до фізичного виховання і спорту. Переважна більшість учнів експериментальної групи мають високий та вище середнього рівні інтересу до фізичного виховання та спорту, тоді як у контрольній групі їх значно менше. Крім того, у контрольній групі лишилися діти з відсутнім інтересом до виконання фізичних вправ; - збільшенням кількості школярів (63,25 % хлопчиків та 59,48 % дівчаток), які стали виконувати фізичні вправи більше трьох разів на тиждень. У контрольній групі цей показник складає лише 21,3522,79 %. 39,45 % учнів експериментальної групи почали відвідувати спортивні секції, з них 32,5 % – секції з плавання. 8. Підвищення рухової активності учнів внаслідок формування стимулів до занять фізичними вправами призвело до поліпшення їхнього фізичного стану. У дітей експериментальної групи виявлено покращення рівня фізичної підготовленості за всіма тестами. Вірогідне підвищення результатів спостерігається за витривалістю (р<0,05), гнучкістю (р<0,001), силою (р<0,050,001) та швидкісно-силовими якостями (р<0,050,01). Також в учнів помітна оптимізація роботи серцево-судинної та дихальної систем організму. До подальших напрямків дослідження цієї проблеми вважаємо за доцільне віднести: формування стимулів до педагогічної діяльності в майбутніх учителів фізичної культури та тренерів з видів спорту, формування стимулів до фізичного виховання в умовах індивідуалізації навчально-виховного процесу процесу. |
