У дисертації узагальнено та розв’язано актуальну наукову проблему, що полягає в розробленні концепції й теоретико-методологічних засад формування системи державного регулювання національної економіки в умовах глобальних ринкових трансформацій. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки: 1. На основі докладного вивчення багатьох вітчизняних та зарубіжних джерел наукової інформації в роботі здійснений аналіз поняття “державне регулювання економіки” і наведене його визначення як організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності, що законодавчо закріплюється державою і реалізується шляхом проведення макроекономічної політики. Крім адміністративних і економічних методів впливу, держава застосовує комплексний механізм макроекономічного регулювання, який одночасно виступає і його об’єктом, - державний сектор економіки, а також інтегрує всі інструменти і цілі регулювання, розробляючи державні економічні програми. 2. Доведено, що сучасна глобальна трансформація економіки вирішує завдання як системного, так і загальноцивілізаційного переходу до нової економічної системи, тому розробка відповідної теорії має базуватися на новій парадигмі сучасної науки. Існуюча теоретична і методологічна база економічної теорії, домінуючі підходи, концепції і теорії не здатні дати відповідь на запитання, що виникли в умовах постіндустріалізму, глобалізації, масштабної трансформації постсоціалістичних країн. Розробка теоретичної моделі економіки нового століття нерозривно пов’язана з концептуальним усвідомленням та всебічним дослідженням складних та динамічних трансформаційних процесів, виходячи з глобальності проблем та завдань, що виникають у процесі соціально-економічних перетворень. 3. Встановлено, що держава, маючи великі можливості щодо впливу на економіку, може заохочувати або стримувати розвиток тих чи інших виробничих відносин, стимулювати підприємницьку діяльність, відігравати прогресивну і регресивну роль. Проте, незважаючи на відносну самостійність, держава не може примусити суспільство жити за правилами, які суперечать об’єктивним економічним законам або для яких ще не створені матеріальні передумови. На сьогодні великого прикладного значення набуває проблематика, пов’язана з підвищенням ефективності організації та діяльності системи державного управління економікою. З наукових позицій раціональне пояснення природи та сутності державного управління передбачає його дослідження як системи та процесу у взаємодії з навколишнім соціальним середовищем. 4. Обгрунтовано, що на сучасному етапі розвитку світового господарства та в умовах глобалізації окрема країна не розвивається ефективно. Аналіз досвіду державного регулювання в країнах з розвиненою ринковою економікою показав, що досить складно визначити структурно-економічні засади побудови раціональної системи господарювання та підтримки приватної ініціативи. Водночас необхідні більш чітке розмежування компетенції та відповідальності органів державного управління, трансформація змісту, функціонування та оптимізація форм економічного регулювання держави, а також вдосконалення та стимулювання розвитку підприємницьких ініціатив у країнах трансформаційних економік, зокрема в Україні. Сучасні умови характеризуються поєднанням ринкових методів регулювання з державними. Кожен з них має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб’єктів власності та господарювання. 5. Виконане дослідження показало, що досягнення сталого економічного зростання є основою оцінки ефективності будь-якої системи господарювання. Темпи і рівень економічного зростання свідчать про можливості суспільства в освоєнні досягнень науково-технічного прогресу, використанні господарського потенціалу, реалізації соціальних і глобальних програм. Як результат певного періоду розвитку економічне зростання визначає загальний стан суспільства, соціальну та політичну ситуацію. 6. Як показав аналіз адміністративного реформування, за час глобальних трансформаційних і демократичних перетворень у країнах Східної та Центральної Європи відбулися радикальні зміни. По-перше, були ліквідовані застарілі бюрократичні структури з міністерствами централізованого планування, цінове регулювання в багатьох сферах, а також міністерства, що відігравали роль штабів державних галузей виробництва. За прикладом країн Західної Європи були створені галузеві міністерства. По-друге, органи влади поєднують надання державних і альтернативних послуг, використовуючи, зокрема, ресурси приватного сектора. Працівники цих органів користуються дотаціями на приватне житло, приватними транспортними послугами та послугами з догляду за дітьми. По-третє, оподаткування та інші форми бюджетних надходжень були спрощені й уніфіковані. Зокрема, спростилися процедури безпосереднього оподаткування з джерел податків, відрахування із зарплати і дивідендів, а також виплата субвенцій (дотацій). По-четверте, державна служба реформується за західноєвропейськими зразками, впроваджується культура сервісного обслуговування, а також принципи заощадження, реорганізації та перепідготовки. Важливою є також підготовка нових кадрів державних службовців з використанням у навчанні світових методів управління. По-п’яте, відбуваються процеси деконцентрації і децентралізації. 7. Встановлено, що в межах поглиблення ринкової трансформації необхідна переорієнтація ринкових механізмів та інститутів на відновлення і розвиток національного виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційній основі, радикальні структурні перетворення в галузевій і територіальній структурі господарства. Це дасть змогу суттєво збільшити доходи як національних виробників, так і населення, що сприятиме розв’язанню фінансових проблем в Україні. Крім того, для виходу з фінансової кризи і зміцнення економічної безпеки держави потрібно: - досягти позитивного перелому в інвестиційному процесі, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей та виробництв: високотехнологічного машинобудування (особливо воєнно-промислового комплексу) та агропромислового комплексу; - подолати кризу неплатежів, у тому числі за рахунок застосування вексельного обігу, використовувати в повному обсязі закон про банкрутство, звести до мінімуму бартерні операції; - створити відповідні умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим зарубіжним інвестиціям; - активно і цілеспрямовано сприяти поверненню в Україну коштів, вивезених за її межі, скороченню тіньового сектора економіки, поверненню зарубіжних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду; - стимулювати підвищення кредитоспроможності комерційних банків, зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів. 8. Дослідження показали, що становлення національної економіки паралельно з її ринковою трансформацією зумовлюють складність та неоднозначність формування економічної політики держави й визначення власної моделі соціально-ринкової економіки. Суперечливість цього процесу пояснюється відсутністю адекватної законодавчої та інституційної бази, протистоянням ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основними завданнями є вибір і реалізація ефективної соціально-економічної політики, яка б поєднувала елементи податкової та грошово-кредитної політики держави. Створення дієвого механізму економічної політики визначається розподілом чинників впливу грошово-кредитної та податкової політики на досягнення конкретних макроекономічних результатів. Такий підхід зумовлює необхідність визначення пріоритетності проміжних і тактичних цілей, використання найбільш ефективних важелів та інструментів для їх реалізації. 9. Доведено, що економічний зміст обмеження втручання та державної підтримки підприємництва полягає в розробці та реалізації системи державних заходів, програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та інших напрямів такої діяльності. Державні програми підтримки можуть реалізуватись центральною або місцевою владою, суспільними (некомерційними) структурами або через приватні організації, яким для цього надаються певні державні пільги. В умовах переходу до ринкового господарювання розвиток підприємницького середовища має розглядатися як базовий процес, спроможний забезпечити реальні структурні зрушення, поглибити ринкові відносини, підвищити ефективність та соціальну орієнтованість виробництва. 10. Визначено, що зміни у структурі Європейського Союзу передбачають перехід від координації дій національних урядів до проведення спільної політики. Оскільки в центрі дискусій між країнами - членами Євросоюзу весь час перебувають поняття “суверенітет” і “національні інтереси” та їх розуміння в рамках інтеграції, питання про роль цих країн у цьому процесі залишається актуальним. На нашу думку, Амстердамський договір справедливо став об’єктом численних критичних оцінок, особливо стосовно інституційної сфери. Мається на увазі реформування спільних органів та процедур прийняття рішень з огляду на розширення Євросоюзу (зокрема, визначення важливості голосу кожного представника в Раді Міністрів та розширення сфер, у яких може проводитись голосування кваліфікованою більшістю голосів). 11. Обґрунтовано, що у сучасних умовах глобальних змін в економіці світу основним завданням держави стає контроль за станом ринку, зовнішньоекономічною діяльністю і впливу на них за допомогою податкових, кредитних та інших економічних важелів. Сьогодні поряд з традиційними видами зовнішньоекономічної діяльності потрібно розвивати і розширювати інші види співробітництва, зокрема техніко-економічне і науково-технічне. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має визначатись макроекономічною політикою держави на тому чи іншому етапі суспільного розвитку. Країна, яка проводить зовнішньоекономічну діяльність, має дотримуватись або політики вільної торгівлі, або протекціоністської. 12. В основу авторської концепції формування системи макроекономічного регулювання покладено гіпотезу про те, що вона охоплює всі аспекти економічного відтворення. Але найбільша увага приділяється регулюванню відносин власності, умов підприємництва, грошового обігу, територіальних пропорцій економічного розвитку, формуванню привабливого інвестиційного клімату, структурній перебудові економіки, розвитку фінансового ринку, встановленню правил зовнішньоекономічних зв’язків, правил поведінки іноземних інвесторів. Державна економічна політика через господарський механізм позитивно впливає на економіку лише в тому разі, якщо вона реалістична. Політика держави реалізується за допомогою органів державної влади та управління. 13. На основі експертного аналізу встановлено, що в сучасних умовах глобалізації світової економіки особливу увагу необхідно приділяти роботі торговельно-економічних місій у складі дипломатичних представництв України за кордоном як структурного підрозділу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. Пріоритетним напрямом діяльності місії має стати реальне забезпечення зовнішньоекономічних інтересів держави та суб’єктів підприємницької діяльності, розвиток торговельно-економічних зв’язків між Україною та іноземними державами. З 33 країн, в яких Україна має свої торговельні представництва (місії), зовнішньоторговельний оборот останнім часом значно збільшився в 30 з них. З урахуванням цього, а також географічного розташування торговельно-економічних місій України за кордоном (концентрація у країнах Європи, країнах Союзу незалежних держав і Балтії, США та Канаді), необхідно терміново відкривати нові представництва на території Азіатсько-Тихоокеанського регіону. 14. Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду дасть змогу запропонувати для впровадження в практичну діяльність системи державного регулювання економіки з метою вдосконалення державного управління в умовах глобальних ринкових трансформацій. Для цього необхідно: Верховній Раді України забезпечити розгляд і прийняття у пріоритетному порядку законопроектів, спрямованих на подальше формування національного законодавства щодо створення сприятливих умов для розвитку підприємництва, зокрема про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, про основні засади здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання в Україні, про внесення змін до Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів підприємництва; Кабінету Міністрів України: прискорити розробку та подання до Верховної Ради України проектів законів, спрямованих на встановлення спрощених процедур надання дозволів, які регулюють доступ до певного сегмента ринків товарів, робіт або послуг, пов’язаних з умовами глобальних ринкових трансформацій, прискорити розробку проекту Закону України про кредитні бюро і запровадити заходи щодо мікрокредитування суб’єктів ринкового господарювання; активізувати діяльність щодо відкриття регіональних центрів надання комплексних державних послуг за принципом “єдиного вікна”, суттєво зменшити кількість дозвільних документів, необхідних для господарської діяльності, зокрема зовнішньоекономічної, та встановити прості і прозорі процедури для їх отримання, вжити заходи щодо поетапного створення при центрах зайнятості мережі навчальних центрів з підготовки фахівців, необхідних для умов трансформаційної економіки. |
