Підсумки результатів дослідження коротко можна звести до таких головних висновків: 1. Національне законодавство - це закони, ухвалені відповідно до Конституції України; рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Конституції та законів України, рішення про визнання неконституційними законів або їх окремих положень, висновки про відповідність Основному Закону чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; чинні декрети Кабінету Міністрів України. Визначення терміна „законодавство” потребує закріплення на рівні закону, що сприяло б зміцненню верховенства законів у правовій системі українського суспільства. 2. Законодавство є формою права. Таке функціональне призначення законодавства є логічним і відповідає конституційній моделі правової держави та принципу верховенства права, найважливішим проявом якого є закони. Право є єдиним джерелом законодавства (позитивне право в його лібертарно-леґістському розумінні). Це сприятиме забезпеченню формування системи національного законодавства, що відповідає принципам демократичної, соціальної, правової держави. 3. Засади - це підґрунтя, на якому відбувається складний, тривалий еволюційний процес формування системи національного законодавства. Вони поділяються на основні та факультативні. До основних засад належать конституційні і легальні (визначені в розвиток конституційних засад лише в законах). Факультативні засади становлять наукові досягнення, правова культура, звичаї, традиції, регіональні (місцеві) особливості тощо. Конституційні засади поділяються; за функціями та сферою впливу на загальні та спеціальні; за предметом - на політико-правові, економіко-правові, соціально-правові та правові. Конституція виступає єдиним засадничим правовим актом формування системи національного законодавства, без винятку всіх його підрозділів. Відповідно до цих засад у системі законодавства виокремлюються такі системні нормативно-правові блоки: 1) держава, народовладдя, суспільство, державна влада тощо; 2) економічний; 3) соціальний (гуманітарний); 4) управлінський; 5) захисно-охоронний. 4. Згідно з вимогами конституційних засад є нагальна необхідність у проведенні повної кодифікації парламентського права, оптимальною формою якої може бути Законодавчий кодекс Верховної Ради України; муніципального права - Кодекс місцевого (регіонального) самоврядування України; господарського права - Звід економічного законодавства (Систематичного зібрання, Укладення законів) України; кодифікації норм соціального права, введення інституту конституційної скарги громадян на закони, що обмежують чи ущемляють їхні права, свободи та законні інтереси. Невідкладним завданням є приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції та світових правових стандартів, підготовка Зводу законів України. 5. Наукові засади формування системи національного законодавства становлять досягнення теорії права, галузевих юридичних наук у дослідженні закономірностей права, а також досягнення інших галузей сучасної науки, які можуть бути використані при розробці нових законопроектів, удосконаленні чинного законодавства. Хоча ці засади здебільшого мають факультативний характер, їх вплив є досить вагомим. Виходячи з них, по-перше, можна констатувати, що система права є доктринальною категорією, а, отже, наука як соціальний інститут є одним із джерел права; по-друге, орієнтація органу законодавчої влади на конструкцію „галузь права = галузь законодавства” сприятиме науковому забезпеченню створення системи стабільного і водночас динамічного законодавства, що є природним для правової держави. 6. Галузі законодавства є конкретним і реальним втіленням певної системи правових норм. Незалежно від характеру системності, походження та властивостей усі галузі законодавства є рівноправовими, в тому числі так звані „комплексні” галузі, оскільки така „комплексність” є одним із проявів системності права. Цей підхід є не лише методологічно вивіреним, але й прагматичним, і стимулює спеціалізацію законодавства в правовому регулюванні соціальних відносин, постійно вимагає його систематизації та кодифікації. 7. На формування системи національного законодавства впливає безліч різних за природою факторів, а також їх взаємодія (як і протидія). Для врахування сили впливу на цей процес тих чи інших факторів важливо визначити їх класифікацію, яка має бути теоретичною засадою ухвалення оптимальних варіантів законів, особливо кодифікаційних. За походженням фактори поділяються на об’єктивні і суб’єктивні, за сферою дії – внутрішні та зовнішні, за наслідками - позитивні і негативні. Усі ці фактори системно об’єднуються в одну з найвпливовіших груп: правонаступництва, економічну, політичну, соціальну, законотворчу, наукову. 8. Встановлення балансу взаємодії економічного, соціального і політичного факторів у формуванні системи національного законодавства є чи не найважливішою проблемою, вирішення якої зумовлює позитивні або негативні зміни у законодавчому регулюванні суспільних відносин. Державна політика в економіці не може здійснюватися за рахунок істотного скорочення видатків на соціальну сферу, як і ефективна соціальна політика не може бути реалізованою за рахунок суттєвого обмеження розвитку економіки. Але у будь-якій сфері держава зобов’язана здійснювати політику, що має соціальну спрямованість. |
