Результати дисертаційної роботи стосовно становлення акціонерного капіталу та акціонерного підприємництва в трансформаційній економіці дають можливість відобразити теоретичні основи методології формування акціонерного капіталу та розкрити практичні аспекти механізму його реалізації в Україні. Природа акціонерного капіталу дає підстави розглядати його як вищу форму організації соціально-економічних відносин. Акціонерний капітал - це складна організаційно-правова форма організації та об’єднання індивідуальних капіталів. Розуміння змісту та сутності акціонерного капіталу формується у тісному поєднанні із супутніми економічними категоріями функціональності капіталу, реалізації права власності, форм організації управління та виробництва. Акціонерний капітал, що з позицій власності є об’єктом володіння кількох власників, у виробничому процесі приймає участь як єдина, інтегрована величина. Акціонерний капітал як економічне явище виявляє свою сутність у цілісності розрізнених елементів, об’єднаних з метою організації та активізації виробничої, комерційної та підприємницької діяльності і розподілі ризику, і яке стає передумовою формування складної системи організаційно-економічних та соціально-економічних відносин між учасниками господарських процесів. Позитивними рисами акціонерних форм капіталу є: можливість створення значного за розмірами капіталу; зниження ступеню ризику для окремого акціонера; стабільність майнової бази АТ; можливість залучення широких верств населення до участі в АТ; здатність функціонувати у будь-якій сфері народногосподарського комплексу; можливість контролювати діяльність АТ за рахунок володіння контрольним пакетом акцій та ін.
Негативні аспекти акціонерного підприємництва виявляються в ускладненому механізмі створення акціонерного товариства – складний процес реєстрації та порядку сплати акціонерних внесків до статутного фонду; вимогах до мінімального розміру статутного капіталу; відчуженні акціонерів від управління; домінуванні інтересів крупного акціонера; складності організації управління, обумовлені структурою акціонерної власності та розмірами підприємств; нівелюванні повноважень міноритарних акціонерів; значні розміри підприємств, що обмежують конкуренцію в галузі та породжують тенденції до монополізації економіки. Акціонерний капітал стає невід’ємною складовою суспільного капіталу і відіграє значну роль в забезпеченні можливостей економічного зростання. Однак, в трансформаційній економіці акціонерний капітал набуває ряду характерних ознак, що відображається на механізмі його функціонування, а саме:
а) в розвинутій ринковій системі акціонерний капітал став якісно новою, вищою формою організації виробництва. В трансформаційній же економіці акціонерний капітал як явище був введений в економіку штучним шляхом в результаті заходів економічної політики; б) зовнішнє насаджування акціонерного капіталу в пострадянській економіці суперечить його економічній природі, відображеній в еволюційному становленні акціонерного капіталу в процесі нагромадження, концентрації та централізації. В результаті, акціонерний капітал перехідної економіки характеризується не як капітал приватно-інтегрований, а як капітал суспільно-розподілений; в) домінуючим способом формування підприємств вітчизняного корпоративного сектору стали роздержавлення та приватизація, що обумовило відсутність реальних фінансових інвестицій в процес виробництва. Штучний характер проведення господарської реформи при становленні акціонерного капіталу призвів до формування специфічної структури власності в акціонерних товариствах - з великою кількістю груп різнобічних інтересів, що підвищує ступінь їх протистояння та неузгодженості та знижує можливості отримання синергійного ефекту, притаманного природі акціонерного капіталу. Учасником акціонерного капіталу значної кількості акціонерних товариств є держава, що обумовлює специфіку реалізації корпоративних відносин, формування системи корпоративного управління та мотиваційних механізмів забезпечення акціонерного підприємництва. Діяльність більшості акціонерних товариств з державною часткою акцій у статутному фонді є збитковою, оскільки держава, як акціонер і як вища сила організації суспільства, наслідує суперечливі цілі: економічну мету отримання прибутку і соціальну мету забезпечення рівності в суспільстві. При наявності значної кількості дрібних акціонерів, що є ознакою „американської” моделі управління, методи управління та організаційна структура вітчизняних акціонерних товариств тяжіють до ознак „німецької” моделі корпоративного управління. Суперечність функціонального управління акціонерним капіталом полягає у невідповідності формування організаційної моделі та використання механізмів реалізації управлінських функцій, притаманних іншій моделі. Недостатній розвиток організаційних складових інституціонального забезпечення - формалізованих інституціональних структур, таких як фондовий ринок, позабіржові торгові системи та ін. - в трансформаційному середовищі стає перешкодою до забезпечення належного обороту цінних паперів. Низький рівень функціональності ускладнює виконання основних їхніх завдань - перелив капіталів, інформування інвесторів, відображення темпів розвитку окремих галузей та господарської системи в цілому. Внутрішні проблеми акціонерного підприємництва виявляються у загостренні конфліктних ситуацій у відносинах між учасниками акціонерного капіталу. Проблема „пошуку ефективного власника” досі не розв’язана належним чином. Специфічні умови зовнішнього середовища визначають характерні риси перерозподілу акціонерного капіталу, що зводяться переважно до використання методів силового тиску та домінування приватно-персоніфікованих інтересів в процесі функціонування акціонерних товариств. Коливання загальноринкової кон’юнктури, відображене в системі макроекономічних показників не дозволяє сформувати чіткої моделі математичної залежності вартості акціонерного капіталу від складових макроекономічного середовища. Тому, для визначення перспективної вартості акціонерного капіталу країни найближчим часом оптимальним стає створення економетричної моделі з урахуванням одного із наявних чинників. Протиріччя ефективної реалізації акціонерного капіталу на мікрорівні можуть бути розв’язані лише шляхом введення ефективного механізму господарювання. Необхідним для розгортання підприємницької активності стає комплексна реструктуризація акціонерних товариств, яка повинна включати виробничу реструктуризацію, кадрову, організаційну, управлінську, комерційну і т. ін. Недостатній розвиток системи мотивації в акціонерних товариствах гальмує піднесення підприємницької активності, блокує новаторство на підприємствах і не сприяє зростанню кількості міноритарних акціонерів та учасників акціонерних відносин Конкретні пропозиції щодо врегулювання проблем корпоративного сектору та ефективного функціонування акціонерного капіталу полягають в наступному:
забезпечення належного державного контролю за процесами формування акціонерного капіталу та за діяльністю акціонерних товариств; узгодження дій окремих структур інституціонального середовища по забезпеченню акціонерного підприємництва - постанови, укази та інші нормативні документи, видані Верховною Радою, Кабміном, ДФМУ, ДК ЦПФБ та підписані Президентом мають не суперечити, а доповнювати одне одного; правове визначення питання реалізації прав власності на частину акціонерного капіталу та вирішення конфліктних моментів стосовно передачі, розподілу та відчужені цих прав; на основі комплексного аналізу удосконалення і закріплення процедури голосування в акціонерному товаристві, коригування порядку проведення та обґрунтування черговості загальних зборів акціонерів, відкриття доступу до реальної інформації про функціональність акціонерного капіталу для потенційних акціонерів; визначення і формалізація стосунків між різними групами акціонерів та конкретизація повноважень управлінського складу та взаємовідносин між управлінцями та власниками акціонерного капіталу; регламентація участі держави в акціонерних відносинах та формування системи управління та контролю за державними частками у складі капіталу акціонерних компаній; забезпечення розкриття інформації про діяльність акціонерного товариства, координація відносин аутсайдерів та інсайдерів; закріплення принципів дивідендної політики з метою стимулювання підприємницького інтересу та підвищення мотивації до участі в акціонерному капіталі різних категорій учасників - врахування інтересів усіх учасників акціонерних відносин. Система стимулів та відповідальності за здійснення конкретних дій має включати перелік чітких, рівноправних та обов’язкових заходів по відношенню до всіх суб’єктів акціонерного капіталу. |
