У дисертації розроблено теоретико-методологічні засади формування регіонального продовольчого підкомплексу, його економічної оцінки та перспектив розвитку у контексті агропромислового комплексу України: 1. Продовольчий підкомплекс є складною багаторівневою виробничо-економічною системою пов’язаних між собою галузей економіки, що беруть участь у виробництві продовольства та його доведенні до кінцевого споживача. Його доцільно структуризувати посферно, за функціонально-галузевим та територіальним принципом. Першу зі структур бажано обмежити галузями і виробництвами, об’єднаними безпосередньо виготовленням продуктів харчування та доведенням їх до споживача. Виходячи з такого підходу, до продовольчого підкомплексу відносять: сільське господарство та обслуговуючі його структури; заготівлю, транспортування, зберігання і переробку сільгоспсировини, харчову промисловість і формування, що здійснюють їх сервіс; збут сільгосппродукції, продуктів її переробки та харчових виробів. Функціонально-галузева структура підкомплексу включає всі його продовольчі вертикалі (зернопродуктову, олійну, цукробурякову, плодоовочеконсервну, виноградарсько-виноробну, молокопродуктову та ін.). Територіальна структура передбачає виділення продовольчих підкомплексів окремих регіонів. 2. Для оцінки ефективності функціонування кожного територіального продовольчого підкомплексу, діяльності (як виробничої, так і соціальної) його сільськогосподарських та переробних підприємств, а також виробництва окремих видів сільськогосподарських і харчових товарів необхідні свої (з урахуванням їх особливостей) системи показників, переліки яких наведено у дисертації. При визначенні економічної ефективності сукупної діяльності агропромислових формувань загальні величини вартості валової продукції та виробничих витрат необхідно брати без подвійного урахування згідно з методикою, що наведена в роботі. Крім того, доцільно обчислювати і такі показники, як частки сільського господарства, переробки та торгівлі в сукупних витратах і прибутку агропромислового формування; вихід продукції переробки в розрахунку на 1 га посівів сировинних культур. Як узагальнюючий показник виробничої діяльності сільськогосподарських та агропромислових підприємств слід використовувати норму прибутку, обчислену як відношення балансового прибутку (який доцільно брати без нарахованих податків) до сукупної вартості основних і оборотних засобів (з включенням до неї грошової оцінки сільгоспугідь та трудових ресурсів). Узагальнена оцінка ефективності функціонування будь-якого формування продовольчого підкомплексу має здійснюватися з використанням системи показників – за допомогою рейтингової оцінки. 3. Оцінку конкурентоспроможності будь-якого підприємства продовольчого підкомплексу доцільно проводити за 4 показниками: вартість товарної продукції (за фактичними цінами реалізації) в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь (для аграрних підприємств) і 1 грн основних виробничих засобів (для промислових); матеріально-грошові витрати на 1 грн вартості товарної продукції; рівень рентабельності; частка підприємства на ринку, яка визначається відношенням одержаної ним від продажу продукції грошової виручки до загальної величини останньої по регіону (області, адмінрайону тощо). 4. У зв’язку з реформуванням аграрного сектору АПК у складі продовольчого підкомплексу як України в цілому, так і регіону розташування її причорноморських областей відбулися досить суттєві зміни. У валовому виробництві аграрної продукції зменшилася частка сільгосппідприємств (включаючи фермерські) і збільшилася – особистих селянських господарств. Практично у всіх областях України за останні 15 років спостерігалося помітне зменшення поголів’я худоби і птиці та площ аграрних угідь, у тому числі посівів сільськогосподарських культур (особливо – кормових культур та цукрових буряків). Зменшення площ сільгоспкультур і поголів’я худоби та птиці негативно позначилося на виробництві аграрної продукції (особливо – тваринницької). Найбільшою з причорноморських областей за виробництвом основних видів продовольчої продукції є Одеська. 5. За період з 2000 по 2005 р. по Україні відбулося зменшення виходу валової продукції на 100 га сільгоспугідь, а продуктивність праці, фондовіддача, прибуток на 1 га сільгоспугідь і рівень рентабельності підвищилися. Однак у порівнянні з країнами ЄС землемісткість українського господарства у середньому у 8 разів вища. Виробництво харчової продукції в Україні у середньому та її причорно-морських областях останніми роками було прибутковим з тенденцією збільшення розміру прибутку. Однак за 1990-2005 роки виробництво більшості видів сільгосппродукції в розрахунку на 1 особу населення (як по країні в цілому, так і її причорноморських областях) зменшилося, крім насіння соняшнику, овочів та картоплі. Наслідком є зменшення до критичної межі обсягів споживання більшості видів продукції на 1 особу, що є невиправданим і не може продовжуватися в майбутньому. Хоча за більшістю показників у 2005 р. проти 2000 р. ефективність розвитку сільгосппідприємств у причорноморських областях підвищилася, однак рівень ефективності функціонування сільгосппідприємств є недостат-нім, що зумовлює низький рівень споживання продовольства в регіоні. 6. Посилене використання основної складової ресурсного потенціалу продовольчого підкомплексу – землі призвело до зниження родючості та підвищення забрудненості. Одним із шляхів ефективного використання землі є її оренда. Оскільки в Україні застосовуються значно коротші, ніж у розвинених країнах строки останньої, держава повинна визначити мінімальний (не менше 5 років) строк оренди земель. Важливою умовою ефективної оренди землі є забезпечення належного рівня орендної плати, розміри якої в нашій країні порівняно з більшістю розвинених держав світу у 2-3 рази нижчі. Недостатні вони і у порівнянні з рівнем, встановленим відповідним Указом Президента України. 7. Докорінного зміцнення потребує і матеріально-технічна база продовольчого підкомплексу. Ситуація з його забезпеченням засобами виробництва є катастрофічною. Кількісний та якісний склад основних засобів продовольчого підкомплексу доцільно довести до науково-технологічних норм. Економічно міцні господарства мають комплектувати власний парк тракторів, сільгоспмашин і знарядь, тоді як слабким доцільніше об’єднувати свої ресурси для закупівлі техніки і наступного спільного її використання (переважно – на кооперативних засадах). Альтернативними механізмами забезпечення підприємств технікою є насамперед її розвинений вторинний ринок, лізинг, розгалужена мережа машинопрокатних пунктів та ін. 8. Рівень безробіття працездатного населення в Україні є більш високим у порівнянні як з рядом країн СНД, так і з розвиненими країнами світу. Розширенню зайнятості селян сприятимуть розвиток підприємництва та трудомістких галузей (садівництва, овочівництва, скотарства, свинарства тощо), посилення діяльності служб зайнятості, а також поліпшення соціальної сфери села. Одним з основних факторів підвищення ефективності використання трудового потенціалу продовольчого підкомлексу є забезпечення належного матеріального стимулювання його працівників, що нині є вкрай недостатнім. Середня заробітна плата в Україні є нижчою порівняно не тільки із західними країнами, а й з Росією, Казахстаном і Білоруссю. На селі необхідно створити можливості для отримання працівниками заробітків на рівні, не нижчому, ніж по народному господарству в цілому, використовуючи для цього низку запропонованих автором заходів. 9. Формування сучасного продовольчого підкомплексу практично неможливо без підприємництва, у розвитку якого важливе місце повинен займати фрайчайзинг. Як показав аналіз, останніми роками найбільш прибутковими були приватно-орендні підприємства та фермерські господарства. Для забезпечення всебічного розвитку останніх доцільно створювати різноманітні добровільні партнерські та кооперативні ферми, розвивати вертикальну інтеграцію виробників. Особисті селянські господарства в оглядовій перспективі можуть ефективно функціонувати лише за умови спеціалізації на виробництві трудомістких видів продукції (овочів, плодів та ягід, винограду, меду, яєць, молока, розведенні кролів, риби тощо), а також об’єднання у відповідні кооперативи, інтегрування з фермерськими та приватно-колективними господарствами третьої сфери АПК. Ураховуючи переваги більш великих за розміром підприємств, переробним формуванням доцільно формувати великі виробничі комплекси з підприємств, що знаходяться одне з одним у технологічному зв’язку, створювати дочірні фірми. Ефективне функціонування продовольчого підкомплексу практично неможливе без належного розвитку агропромислової інтеграції та кооперації. Найбільш перспективними у сучасних умовах інтегрованими структурами є великі агропромислові формування типу холдингів, корпорацій, концернів, фінансово-агропромислових груп. Для ефективного управління такими продуктовими вертикалями продовольчого підкомплексу, як цукробурякова, м’ясна, молочна доцільно створити відповідні корпоративні структури, які об’єднують переробні заводи і сільськогосподарських товаровиробників під “дахом” стратегічного інвестора. Більшість науковців поділяють численні види кооперативів на два типи – виробничі та обслуговуючі. Але до них слід додати і третій тип – комбіновані, які здійснюють і виробництво продукції, і цілу низку сервісних послуг (від заготівельно-збутових до кредитних). Кожний із вказаних типів кооперативів має свої, наведені у роботі, види. Перспективними формами надання послуг сільгосптоваровиробникам є пулінг, сусідська допомога (зі створенням кооперативних гуртків, рингів, союзів, машинних товариств), багатофункціональні і кредитні кооперативи, кластери та виробничі системи. На увагу заслуговує і висвітлений у дисертації досвід Яготинського маслозаводу, молокозаводу “Галактон”, підприємств Білорусі та Росії щодо організації ефективних кооперативних формувань (з урахуванням внесених автором пропозицій). Держава має забезпечити законодавчу підтримку і регулювання діяльності кооперативів, їх належне оподаткування, кредитування та фінансування. 10. Виходячи з норм споживання основних видів продовольчих товарів на 1 особу (мінімальних та раціональних) і прогнозної кількості населення України та її причорноморських областей, нами розраховано проектні обсяги споживання продовольства на 2010 і 2015 рр. При цьому відбуватиметься поетапне збільшення обсягів споживання м’яса і м’ясопродуктів, молока і молокопродуктів, яєць, овочів, фруктів, винограду, риби та рибних продуктів, олії, а зменшення – по хлібу та хлібопродуктах, картоплі та цукру. За нашою участю визначено прогнозні обсяги виробництва основних видів сільгосппродукції по Миколаївській області на період до 2015 р., протягом якого необхідно забезпечити стабільні валові збори зерна і поступово зростаюче виробництво – по всіх інших видах сільгосппродукції. При цьому передбачається оптимізація структури посівних площ сільгоспкультур та поголів’я худоби з урахуванням пропозиції автора. 11. У кожному окремому регіоні повинен формуватися свій регіональний продовольчий ринок. Основою його функціонування є всебічний розвиток інфраструктури, важливу роль у складі якої відіграють біржі. Недоліками більшості товарних бірж нашої країни є їх малі розміри та недостатнє використання ф’ючерсних угод. Потребує удосконалення і товарна структура біржової торгівлі, основна частина товарообігу якої припадає нині на зерно, олію, цукор, тоді як тваринницьким продуктам увага майже не приділяється. В Україні доцільно запровадити аукціони живої худоби та птиці. У кожній області необхідно створити оптові продовольчі ринки, які б поставляли на внутрішній ринок м’ясо-молочну, рибну та плодово-ягідну продукцію. У цьому плані на увагу заслуговує висвітлений у дисертації досвід одного з найбільш потужних оптових ринків плодоовочевої продукції півдня України “Неждана” Херсонської області та досвід Одеської області у сфері роздрібної торгівлі. 12. Ефективне функціонування продовольчого підкомплексу значною мірою визначається рівнем організації маркетингової діяльності та оптимізацією форм просування продукції до споживача. Маркетингові служби доцільно створювати перш за все при товарних біржах або управліннях сільського господарства і продовольства (агропромислового розвитку). На увагу заслуговують і створення окремої спеціальної служби сільськогосподарського маркетингу (як це вже зроблено в США) та застосування дейтабейс-маркетингу. 13. Місце України на міжнародному ринку значною мірою визначається обсягами експорту та імпорту товарів продовольчого підкомплексу АПК. Хоча за 2000-2005 роки в Україні в цілому і в її причорноморських областях відбулося зростання обсягів експорту, однак він є недостатнім. З причорноморських областей провідні позиції за часткою у загальноукраїнських обсягах як експорту, так і імпорту займає Одещина, а найбільш слабкі – Херсонщина. При цьому співвідношення між різними групами експортних товарів по областях досить неоднакові, тобто вони в експорті не є конкурентами на світовому ринку і можуть ефективно доповнювати одна одну на ньому. В цілому необхідні термінові заходи щодо активізації зовнішньоекономічної діяльності нашої країни та її регіонів. У складі імпорту як по Україні в цілому, так і її причорноморських областях провідні позиції займають ті ж товари, які експортуються, що вимагає більш зваженого підходу до вибору агропродовольчих товарів, які імпортуються. Доцільно запровадити кредитування експорту та страхування таких кредитів від різноманітних ризиків. 14. Державна підтримка розвитку продовольчого підкомплексу нашої країни має бути гнучкою, прозорою і враховувати досвід розвинених країн. На увагу, зокрема, заслуговує здійснюваний в останніх перехід від підтримки цін на продукцію до застосування прямих платежів та виплат премій фермерам. Представляє інтерес і висвітлена в дисертації практика США і Латвії щодо кредитування готової продукції. |
