У дисертації проведено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової задачі щодо забезпечення умов конкурентоспроможності відкритої економіки. Результати дослідження дозволили автору зробити наступні висновки теоретичного та практичного спрямування. 1. На сучасному етапі розвитку відбуваються якісні зміни в системі факторів, які визначають параметри національної конкурентоспроможності. Головний їх зміст обумовлюється процесами глобалізації економіки, коли ефективність участі певної країни в системі міжнародного поділу праці визначається рівнем інтегрованості у світове господарство. Глобальні фактори стають дедалі більш значущими і у стратегіях фірм та корпорацій. Економічний розвиток у глобальному середовищі вимагає від суб’єктів бізнесу і, особливо, держав нових підходів до вирішення проблем конкурентоспроможності. 2. Відбуваються дедалі помітніші дихотомічні за природою процеси в сфері регулювання національних економік та механізмах міжнародного економічного співробітництва. З одного боку, простежується прагнення до лібералізації регулювання торгівлі, руху інвестицій та валютно-фінансових відносин, а з іншого – намагання закріпити монопольний контроль за ринками і, в першу чергу, на їх наукомістких високотехнологічних, інноваційних системах. 3. В умовах глобалізації зростає вага фінансових механізмів, які за сучасних умов відіграють значну роль у перерозподілі світового багатства. Провідні держави з ефективною ринковою економікою використовують фінансові важелі тиску на країни, що розвиваються, транзитивні держави, в результаті чого відбувається перерозподіл світового продукту, закріплення несприятливих для останніх моделей національної спеціалізації. Це актуалізує завдання модифікації світового економічного порядку, зумовлює перегляд умови участі в міжнародних фінансових організаціях зокрема. 4. Дедалі більше зростає суперечливість інтересів транснаціональних корпорацій і транзитивних економік. З одного боку, ТНК – практично безальтернативні їх інвестори, а з другого – фінансова могутність ТНК може дискредитувати національну економічну політику. Відповідно до цього принциповим завданням урядів є дотримання чітких принципів інвестиційної політики, які не тільки сприяють максимізації обсягів ПІІ в країні, але й відповідають критеріям національної економічної безпеки. Сучасна конкурентна ситуація в світі загалом висуває додаткові навантаження на діяльність щодо забезпечення економічної безпеки держави. Підвищена мобільність і реактивна чутливість фінансових інвестицій до бізнесової комфортності збільшує небезпеку фінансового знеструмлення країн із несамодостатніми економіками. 5. Найбільш складними є конкурентні механізми у інвестиційній сфері глобальної економіки зі специфічними тенденціями руху капіталу. Попри спрощені теоретичні концепції, найбільшими є інвестиційні потоки між провідними економічними центрами – США та Західною Європою, причому у структурному плані вони є виробничо-інноваційними. В той же час інші, в тому числі транзитивні країни, локалізуються від сучасних інвестиційних процесів як за обсягами ПІІ, так і за їх структурою. Національні інвестиційні стратегії мають орієнтуватись на формування макро- і мікроекономічного середовища, у якому міжнародний обіг капіталів не тільки забезпечував би інвестиційні потреби, а й сприяв технологічному оновленню національних виробництв, виходу вітчизняних товаровиробників на світові ринки. 6. Елементом конкурентної стратегії держави в умовах глобальної інституалізації є оптимізація участі в роботі міжнародних економічних організацій (МВФ, СОТ, Світового Банку та ін.). Причому важливо враховувати, що провідні ринкові країни, і передусім США, використовують їх для підтримки конкурентності національного бізнесу, що, як правило, супроводжується ігноруванням нагальних потреб соціально-економічного розвитку країн, стосовно яких здійснюється глобальна експансія. 7. Дедалі більшу роль у конкурентних стратегіях держав та фірм відіграє інноваційна модель розвитку. Саме інноваційність розвитку покладено в основу пропонованої національної конкурентної моделі України. У стратегічному плані це сприятиме нарощуванню людського капіталу як основи розвитку національної конкурентоспроможності. У практичному плані поглиблення технологічних циклів на інноваційній основі має привести до максимізації доданої вартості на території країни, оптимізації умов проведення експортної діяльності, розширення ринкових ніш вітчизняних товаровиробників. Крім того, інноваційність постає важливою умовою покращення умов соціально-економічного розвитку держави, розв'язання нагальних екологічних проблем. 8. Важливою складовою національної стратегії забезпечення конкурентоспроможності є участь в міжнародних інтеграційних об'єднаннях відповідно до принципу багатовекторності, коли враховуються і загальнонаціональні інтереси, і підприємницько-галузева мотивація. Так, завдання розширення співробітництва з Євросоюзом має пов'язуватися із зміною акцентів з однонацілених кредитно-донорських заходів на партнерську промислово-технологічну взаємодію на базі взаємовигідних інвестиційних проектів. Реалізація домовленостей з формування зони вільної торгівлі в СНД має базуватись на конкретному аналізі коопераційного потенціалу, особливо стосовно розвитку потужностей енергетичної інфраструктури. 9. Конкурентна модель соціально-економічного розвитку України має бути узгоджена у всіх своїх компонентах, а регулятивні завдання держави мають враховувати геостратегічні та галузеві реалії при визначенні національних стратегічних пріоритетів. Особливе значення має обґрунтування науково-технічних пріоритетів з метою динамізації розвитку національної економіки, оптимізації умов участі держави в системі міжнародного поділу праці, з адекватною новітнім світогосподарським тенденціям спеціалізацією. При послідовній відкритості економіки України, на окремих етапах і у відповідних секторах, держава має використовувати прямі і непрямі форми підтримки національного бізнесу, включені у загальну макроекономічну політику. | 