1. Аналіз засвідчив, що в економічній науці відсутнє єдине трактування поняття власності. Обґрунтовано, що власність має двоїстий характер – абстрактне і прикладне значення: в абстрактному розумінні – це неопосередкована належність будь-чого, тобто належність взагалі; в прикладному – це опосередкована належність будь-чого, тобто належність конкретному суб’єкту власності. В суспільному житті, опосередкованому державним устроєм, власність одночасно виступає як економічна і юридична категорія. Первинним є економічна сутність цього поняття. Відокремлено ці категорії в цивілізованому суспільстві можуть існувати лише в абстрактному розумінні. В реальному житті суспільства вони виступають як єдине ціле і характеризують конкретні виробничі та суспільні відносини. 2. Історичний досвід показує, що відносини власності не сталі, застиглі, а такі, що постійно розвиваються та змінюються, відбувається їх еволюція та трансформація. Обумовлюється це розвитком продуктивних сил суспільства, рівнем економічної ефективності використання тієї чи іншої форми власності. Головними і визначаючими є суспільний і приватний типи власності. Всі інші поняття та визначення власності є їх видами і формами. 3. Аналіз показав, що основною формою земельних відносин є власність на землю, яка залежно від рівня розвитку економічної системи суспільства набуває різних типів, форм і видів. В Україні еволюція права власності на землю пройшла від приватної (до жовтневої революції 1917 року) до державної (після її звершення) і до її трансформації в різні форми – державну, колективну та приватну, після 1990 року, коли розпочалося реформування земельних відносин. Початок реформування земельних відносин в Україні був покладений Земельним кодексом Української РСР та постановами Верховної Ради України “Про земельну реформу”, прийнятими в 1990 році. Подолання ж державної монополії на землю було започатковане Законом України “Про форми власності на землю” в 1992 році та Земельним кодексом України в новій редакції (березень 1992 р.). Поряд з державою введена колективна та приватна форми власності на землю. З цього часу розпочалося роздержавлення земельної власності, формування нових земельних відносин. У результаті приватизації земель замість колективних господарств в Україні створено нові організаційно-правові форми господарювання (агроформування), в містах землі несільськогосподарського призначення активно здаються в оренду, продаються з метою використання для підприємницької діяльності. Внаслідок реформування земельних відносин в Україні на початок 2003 року в приватну власність передано 50% земель, 49,5% залишилось в державній та 0,5% у колективній власності. 4. Практика реформування земельних відносин в Україні визначила потребу в комунальній формі власності на землю. Сутність її полягає в тому, що це право надається територіальним громадам сіл, селищ, міст, які мають право володіти, розпоряджатися і користуватися такими землями як безпосередньо, так і через відповідні органи місцевого самоврядування. 5. Обґрунтовано мотиви формування земель комунальної власності, до яких, передусім, віднесено такі: потреба територіальних громад у матеріальній та фінансовій основі для здійснення функцій місцевого самоврядування; набуття самостійності стосовно володіння, розпорядження і користування землею; реалізація конституційного права громадян реально володіти землею; цілеспрямоване використання землі для задоволення громадських потреб; підвищення соціальної спрямованості використання землі; оперативність використання земельних ділянок; підвищення ефективності землекористування; концентрація коштів від плати за землю в місцевих бюджетах; можливість визначити конкретних землекористувачів, цілеспрямованість використання земель, встановлення необхідних обмежень; підвищення зацікавленості у здійсненні контролю за використанням земель, відповідальності перед територіальною громадою. 6. Правова база для формування земель комунальної власності визначена Конституцією України, Законами України “Про власність”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про столицю України – місто герой Київ”, Земельним кодексом України, положенням Лісового та Водного кодексів України. Напрацьовано підходи до розробки Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності”, перелік питань, які він має унормовувати, розроблено його проект. 7. Розроблено принципи та критерії розмежування земель міста Києва і формування комунальної власності на землю, до яких віднесено такі: принципи – правовий, утилітаризму, відповідальності, оптимальності, реалістичності та цілі; критерії – особливості міста як столиці держави, значення об’єкта: рівень його призначення в системі державної адміністративної ієрархії; економічна, історико-культурна та містобудівна значущість; функціональне призначення; форми власності; зонування території міста; обмеження у використанні земель. 8. Здійснено моделювання розмежування земель державної та комунальної власності міста Києва за категоріями земель, користуючись визначеними автором показниками. Моделі розроблені по землях, що забезпечують діяльність вищих органів державної влади та управління, національної науки; природно-заповідного призначення; історико-культурного призначення; водного фонду; Національного космічного агентства України та атомної енергетики; Міністерства оборони України та Міністерства внутрішніх справ України. У відповідності з ними в державній власності залишиться 4,9% земель, 92,2% відійде у комунальну власність, 2,9% буде у приватній власності. 9. Наукові розробки дисертанта дали можливість розробити Концепцію формування земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, яку затвердила Київська міська рада 28 березня 2002 року. Концепція визначає мету і завдання, принципи формування власності на землю, методичні підходи до формування земель комунальної власності за категоріями земель, шляхи реалізації Концепції, розвиток управління в галузі використання й охорони земель міста, результати соціальної, економічної та екологічної ефективності реалізації Концепції. 10. Визначено підходи до формування методичних рекомендацій по розробці науково-технічної документації розмежування земель державної та комунальної власності – нормативно-правові, організаційні, інформаційні, планово-картографічні, технічного, наукового та фінансового забезпечення, погодження й затвердження розробленої документації. На їх основі розроблено відповідні методичні рекомендації. 11. Аналіз засвідчив, що стан природних ресурсів міста за останні роки характеризується стабільністю. Зменшилося техногенне навантаження на довкілля, здійснюються природоохоронні заходи технічного та організаційного спрямування, посилено контроль за станом навколишнього природного середовища. Порівняно з 1985 роком у місті: зменшилася кількість шкідливих викидів у повітря від стаціонарних джерел забруднення. Проти 1995 року їх кількість знову почала зростати. Основним джерелом забруднення повітря міста є автотранспорт, його частка в забрудненні повітря становить 80%; забруднення земель відбувається промисловими та побутовими відходами, переважна частина яких не переробляється і не знищується, ненадійно зберігаються токсичні відходи; різко зменшилося скидання у водойми неочищених вод. 12. Розроблено напрями та завдання, які сприятимуть поліпшенню екологічного стану в місті, охороні земель від забруднення, деградації та ерозії – екологічного зонування міста, створення ландшафтних парків, підвищення матеріальної відповідальності за користування комунальними землями тощо. Визначено вплив розмежування земель державної та комунальної власності на соціальну й економічну ефективність. Ринкові операції з землею, продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення дають суттєві грошові надходження до державного та особливо місцевого бюджетів, які цілеспрямовано використовуються для поліпшення екологічного і соціального стану в місті. 13. Розроблено напрями удосконалення управління процесом раціонального та високоефективного використання земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, які повинні здійснюватися органами місцевого самоврядування міста в тісному взаємозв’язку з органами виконавчої влади. | 