1. Досвід проведення земельних перетворень, реформування земельних відносин в агропромисловому комплексі Київської області свідчить, що виробничі відносини, складовою яких є і земельні відносини, як України в цілому, так і в окремому регіоні обов'язково повинні відповідати рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Якщо ця відповідність втрачається, виробничі відносини конкретних підприємств потребують вдосконалення. Саме цей фактор відповідності був і залишається визначальним минулих земельних реформ і сучасної. Разом з тим природні, соціальні й економічні умови регіону мають вплив на особливості формування регіональних земельних відносин. Обґрунтовано, що основними напрямами подальшого вдосконалення земельних відносин на регіональному рівні є такі: удосконалення системи земельних відносин у сільському господарстві з урахуванням суспільних та індивідуальних інтересів як з приводу ефективного використання землі, так і з приводу землі як товару; формування екологічно стійких землеволодінь і землекористувань із урахуванням збереження і відновлення природних ландшафтів; удосконалення регуляторної політики держави щодо становлення ефективного сільськогосподарського землекористування, включаючи і землеустрій. 2. Доведено, що незавершеність правового забезпечення формування і розвитку земельних відносин на державному рівні впливає на їх формування на регіональному рівні. Зокрема, залишаються недостатньо врегульованими питання регуляторної політики держави у галузі використання й охорони земель, регулювання новосформованих земельних відносин у сільському господарстві, а також забезпечення і створення умов для раціонального й ефективного використання земельних ресурсів. 3. Приватизація і паювання земель, реформування колективних сільськогосподарських підприємств в агроформування ринкового типу здійснюються без належного економічного обґрунтування, без економічно обґрунтованого перерозподілу земель як між формами власності, так і між формами господарювання. Сучасний стан значної частини земельних ресурсів Київської області характеризується передкризовою тенденцією до прогресуючого погіршення. Досліджено, що в системі відносин власників землі і землекористувачів домінують орендні відносини, які зорієнтовані, в основному, на крупнотоварне сільськогосподарське землекористування, що забезпечує вищий рівень використання земель, ніж в інших регіонах України. 4. Обґрунтовано, що реформування системи сільськогосподарського землекористування зумовило значні зміни в аграрному секторі Київської області. Всі сільськогосподарські угіддя були розпайовані, основна частина сільського населення одержала державні акти на право приватної власності на землю. У процесі реформування в Київській області створено 832 нових сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм. Кількість фермерських господарств в області значно збільшилася. Ці зміни вплинули на динаміку сільськогосподарського виробництва: зокрема, збільшилося, хоча й незначно, виробництво валової продукції, підвищився рівень рентабельності. Однак дана тенденція, в основному, простежується в галузі рослинництва, а в галузі тваринництва зберігаються небажані тенденції. Реформування земельних відносин, запровадження приватної власності на засоби виробництва, збільшення кількості приватних підприємств, становлення фермерського сектору суттєво не вплинули на збільшення обсягів виробництва та підвищення рівня використання земель. 5. Під час значних земельних і економічних перетворень, повсюдної реорганізації виробництва і території, перерозподілу земель першочергового значення набув землеустрій, в ході якого забезпечується перехід до земельного ладу з новими формами господарювання, землеволодіння і землекористування. Нині землеустрій є основним важелем держави у здійсненні регуляторної земельної політики та управління земельними ресурсами. Разом з тим, встановлено, що землевпорядні роботи з організації раціонального використання й охорони земель зведені до мінімуму, що негативно вплинуло на екологічний та економічний стан землекористування. 6. Встановлено, що земельні відносини в сільськогосподарському виробництві на сучасному етапі переходу до ринку потребують удосконалення. Визначено напрями їх удосконалення. Серед них основними є: удосконалення нормативно-правової і методичної бази приватизації та оренди землі в сільському господарстві; встановлення єдиних принципів формування орендної плати за землю; розроблення механізмів посилення земельно-регуляторної політики держави і місцевих органів влади на регіональному рівні; здійснення заходів з раціоналізації землекористування сільськогосподарських підприємств різних форм господарювання; посилення екологічної і соціальної політики в галузі використання й охорони земель в сільській місцевості; формування шляхом землеустрою інвестиційної привабливості сільськогосподарського землекористування. 7. Реформування сільськогосподарських підприємств на сучасному етапі аграрних перетворень полягає в створенні на сучасних правових, наукових і організаційно-методичних засадах виробничо-господарських формувань ринково-підприємницького типу, які найбільшою мірою відповідатимуть вимогам і потребам сучасного та майбутніх етапів розвитку сільського господарства і будуть здатні забезпечувати ефективний розвиток цієї галузі народного господарства. Для забезпечення розвитку високої економічної ефективності сільськогосподарського виробництва та збалансованого еколого-економічного використання земельних територій реформування аграрного сектору необхідно здійснювати з обов'язковим дотриманням принципів соціальної справедливості, територіальної цілісності й еколого-економічної стабілізації. Розроблені моделі земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання. Обґрунтовано, що для різних форм господарювання формуються свої внутрішні земельні відносини, які залежать від організаційної побудови підприємства та структури власності на землю. 8. Розроблено систему економічних, екологічних і соціальних критеріїв і показників для оцінки ефективності земельних відносин. Зокрема, до економічних віднесено індивідуальні (рівень використання земель, валова продукція) і бюджетні (вартість сільськогосподарських угідь, валова додана вартість у сільському господарстві, ріст показників нормативної грошової оцінки земель), до екологічних – рівень розораності, сільськогосподарську освоєність, питому вагу середовище стабілізуючих угідь, екологічну стабільність та антропогенне навантаження території. Соціальну ефективність зміни земельних відносин відображають кількість землевласників і землекористувачів, площа земель, кількість землекористувань і землеволодінь, в яких змінювалися розміри землекористування, кількість власників земельних часток (паїв), кількість сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств, які одержали землю у власність. Встановлено, що зміни земельних відносин в Київській області за період 1997 по 2003 рр. носять позитивний характер в соціальному аспекті, частково позитивний в економічному, і незадовільний в екологічному. Зокрема, в Київській області за період з 1997 по 2003 рр. рівень використання земель зріс на 19,0 %, обсяг виробництва валової продукції збільшився на 10,6%. Разом з тим вартість сільськогосподарських угідь зменшилась на 19,9 відсотків. 9. Запропонована методика оцінки компенсації збитків при обміні земельних часток у сільськогосподарських підприємствах, дає змогу вести ефективне господарювання в сільському господарстві шляхом формування оптимальних за розмірами земельних масивів при одночасному функціонуванні вторинного ринку земельних ділянок. Пропонується розмір компенсації визначати як добуток площі земельної ділянки, яка підлягає обміну, і різниці у вартості іншої земельної ділянки в розрахунку на одиницю їх площі з врахуванням їх місця розташування. | 