Анотація до роботи:

2. Тимченко И. Глинка в Италии. От впечатлений к творчеству: парадоксальные пути и художественные итоги // Київське музикознавство: Збірка статей. – К., 2003. — Вип. 10. – С. 236 – 240.

3. Тимченко-Быхун И. После Италии. Фортепианные парафразы Глинки середины 30–40-х, или кода с вариациями на «чужие темы» // Київське музикознавство: Збірка статей. – К., 2007. – Вип. 21.– С. 117–135.

4. Тимченко И. Эхо «звуков итальянских» // Музыкальная академия. – М., 2004. – № 4. – С. 184–187.

5. Тимченко И. Инструментальные и камерно-вокальные сочинения итальянского периода в творческой биографии М.И. Глинки // Київське музикознавство. Культурологія та мистецтвознавство: Збірка статей. – К., 2004. – Вип. 16. – С. 135–145.

6. Тимченко И. Мотивы итальянского путешествия в творчестве М.И. Глинки (Фантазия «Венецианская ночь») // Київське музикознавство. Культурологія та мистецтвознавство: Збірка статей. – К., 2003. – Вип. 11. – С. 180–189.

7. Тимченко-Быхун И. «Камаринская» М.И. Глинки: фантазия для оркестра, или игра фантазии // Київське музикознавство: Збірка статей. – К., 2006. – Вип. 19. – С. 201–210.

Тимченко-Бихун І.А. Фортепіанні парафрази М.І. Глінки: стильові процеси в контексті міжнаціональних взаємодій. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури. – Національна музична академія України ім. П.І. Чайковського, Міністерство культури і туризму України, Київ, 2008.

В дисертації розглядаються міжкультурні взаємодії на прикладі жанру фортепіанного парафразу М. Глінки, що зазнав впливів декількох музичних культур: російської, італійської, німецької та ін. Жанр парафразу – один із засобів міжкультурного діалогу – стає в творчості М. Глінки сферою стильових експериментів і адаптації нової інтонаційності до російського музичного стилю. Спорідненість творчості М. Глінки загальноєвропейському романтичному фортепіанному мистецтву дозволяє розглянути стильові перетини, які виявляються на трьох рівнях: міжнаціональних зв'язків, а також генетичних, контактних і типологічних. Результатом такого вивчення є вихід на нові для російського музичного мистецтва образно-смислові сфери, що виступають в ролі динамічних компонентів національного стилю та знаходять своє музичне вираження в фортепіанній творчості Глінки: російська елегійна лірика, російська ноктюрнова лірика, російська скерцозність. Вони детально розглядаються в музично-аналітичному розділі на прикладі парафразів Глінки різних років, кожний з яких є своєрідною квінтесенцією відповідного етапу стильового пошуку композитора.

У Висновках формулюються підсумки дослідження. Такі «вільні жанри», як парафрази, транскрипції, фантазії, капричіо та інші, в першій половині XIX століття становлять сферу міжнаціонального культурного обміну доби романтизму, а фортепіанна творчість М. Глінки виявляється одним з рівноцінних «голосів» у європейському культурному діалозі. Фортепіанні парафрази Глінки – жанр, який, з одного боку, відкриває можливості експериментування, з іншого – якнайповніше демонструє шлях його стильової еволюції протягом чверті століття, хронологічно збігаючись, у свою чергу, з найпродуктивнішими роками творчої біографії композитора.

Найважливіші для російського мистецтва образні сфери спочатку формуються і отримують адекватне музичне вираження саме в жанрі глінкінського фортепіанного парафразу, який водночас стає для Глінки засобом адаптації нової інтонаційності до російського стилю.

М.І. Глінка першим із російських композиторів почав новий інтенсивний етап міжнаціонального культурного діалогу в професійному музичному мистецтві романтичної епохи, ввів у російську музику нові смисло-образи, співзвучні загальноєвропейській культурі. При цьому в кожному новому культурному просторі він незмінно відчував себе європейцем, завжди залишаючись російським музикантом і російським композитором. Екстравертні людські якості М. Глінки – його здатність до осягання «чужих мов», його природний космополітизм та відкритість до діалогу і розуміння, його цікавість до чужих країв, що була актуальною протягом всього життя і викликала пристрасть до подорожей, нарешті, його унікальне вміння по-новому зрозуміти своє – той ґрунт, на якому виникає можливість міжкультурного спілкування. Фортепіанні, камерно-вокальні мініатюри та парафрази – жанри, до яких Глінка звертався протягом усієї творчої біографії, відображають механізми і шляхи стильової еволюції, стаючи етапними у формуванні та функціонуванні його індивідуального стилю. Образні сфери глінкінської творчості, що складаються в музичній культурі переважно виходячи з сутності романтичних уявлень і, отже, ведуть свій початок з естетичного, духовного, повсякденного життя, – динамічні компоненти стилю – продовжують своє існування в творчості П. Чайковського, А. Рубінштейна, С. Рахманінова та інших російських митців.

Публікації автора:

1. Тимченко И. Глинка в Италии, или Времена года (об одной особенности творчества) // Київське музикознавство: Збірка статей. – К., 2000. — Вип. 5. – C. 193–197.