Результати дисертаційного дослідження, які було отримано під час вирішення основних задач роботи дали можливість сформулювати наступні висновки. 1. З історико-філософського, мовно-культурологічного аналізу та дослідження деяких художніх текстів виявляється, що феномен фортуни має багатоваріантність інтерпретацій та сфер використання, що залежать від: культурно-цивілізаційного утворення, до якого належать факти тлумачення феномена фортуни. Зазначене поняття має багате культурно-географічне розповсюдження, що свідчить, з одного боку, про його глобальне значення як елемента світогляду, а з іншого, – про величезну кількість підходів до інтерпретації фортуни; культурно-історичного періоду, у межах якого розгортається процес взаємодії людини та фортуни. Розуміння цього феномена, як показує аналіз, припускає неодмінне переломлення через конкретні соціально-економічні та історичні умови існування суб’єкта діяльності, культурний базис, на основі якого ґрунтуються світоглядні орієнтації суспільства та індивіда; світоглядно-філософської основи, з позиції якої йде звернення до феномена фортуни. Представники різних світоглядно-філософських течій та напрямків по-різному тлумачать поняття фортуни та явища, які позначаються її характеристиками. З позиції філософського розуміння поняття фортуни виступає у вигляді духовних проявів: доля; екзистенційних проявів людської буденності: воля, любов, гра; філософських категорій: необхідність, випадковість, можливість, свобода волі; внутрішньо-особистісних та аксіологічних контекстів: удача, покликання, індивідуальність тощо. 2. Феномен фортуни не існує окремо від людини та її життєдіяльності. Саме взаємодія фортуни з суб’єктом життєдіяльності породжує її як феномен, як символьне та інтелігібельне відбиття конкретних явищ дійсності у світогляді суб’єкта, який має можливість безпосередньо фіксувати явище чи ситуацію, усвідомлювати зміст того, що трапилось та інтерпретувати його, наділяючи чіткими визначеннями та атрибутами. 3. Феномен фортуни у людському світі розкриває свій зміст через певні, необхідні для фіксування та усвідомлення, поняття. Ці поняття можна розподілити на дві групи: об’єктивні форми прояву феномена фортуни, що набувають статусу онтологічних вимірів людського світу (доля та випадок); суб’єктивні, внутрішні, що розкривають себе як екзистенціали людського буття (гра та ризик). Фортуна, характеризуючись через ці поняття, розкриває себе як складний феномен, що виступає і як зміст життєвого світу, і як його специфічне, притаманне кожній конкретній людині забарвлення – світовідчуття, і як чинник, що активує внутрішній потенціал особистості та спрямовує особистісну активність на самовизначення, самореалізацію та життєздійснення. 4. Феномен фортуни має сплески свого виявлення у періоди соціокультурних трансформацій. Період трансформації суспільства, невизначеності та змін життєвих орієнтирів породжує, по-перше, пошук нових можливих пояснень явищ дійсності, які б задовольняли суб’єкта соціальних змін, що за умов сучасності знаходить своє відображення у процесі міфізації соціокультурного простору, де елементами цього процесу виступають прадавні міфологічні складники суспільного та особистісного світогляду, до числа яких входить і фортуна; по-друге, саму невизначеність як характерну рису перехідних періодів. Невизначеність потребує від суб’єкта дій своєрідної гри з реальністю, умовами якої виступають необхідність ризику, прояв власної творчої, спонтанної активності. За умов спонтанного перетворення світу і сама людина набуває дещо спонтанних характеристик, які, з одного боку, можуть стерти своєю мінливістю людину як індивідуальність, особистість, а, з іншого боку, дозволяють та потребують від людини виявляти себе як активного вільного творця не тільки своєї власної буттєвості, а й соціального світу, тощо. 5. Зроблений аналіз сучасності як часу-простору, в якому розгортається життєвий світ сучасної людини, дає підстави виявити фактори оптимізації активності життєздійснення особистості за умов глобальної трансформації соціокультурного простору. До цих факторів автор відносить: активність, яка виступає і в ролі цілепокладаючого, і в ролі життєздійснюючого фактору; зростання усвідомлення себе і повноти своїх переживань, розширення особистого досвіду, відкритість інноваціям; реалізацію у власному досвіді соціальних норм, толерантність; відтворення у власному життєвому просторі вищих духовних, загальнолюдських пріоритетів та цінностей. |
