У висновках узагальнено основні результати дослідження та наголошено на тому, що структурний аналіз і метод деконструкції допомогли окреслити фразеосемантичне поле «життя/смерть» та згрупувати фразеологізовані стереотипи за тематично-концептуальними класами. Вважаємо, що мовний стереотип – це культурно-національна константа, двоїста за природою – матеріалізована в мові, ідеальна за своєю сутністю; продукт психічної, ментальної та соціальної діяльності людини, оформлений за законами певної мовної та культурної традицій. Під поняттям «фразеологізований стереотип» розумітимемо комунікативну одиницю, фіксовану матрицю свідомості в ментальному фрагменті, що представлена як лінгвальний фразеологізований комплекс, схематизований стандарт, цілісно відтворюваний, який репрезентує традиційні уявлення народу. Такі стереотипи оформлені за законами певної мови та культурної традиції, вони – утілення досвіду про пізнання дійсності певною групою людей і є типом предмета, події, явища. Фразеологізований стереотип виконує й предикативну функцію – через певний набір усталених культурно маркованих асоціацій програмує та визначає форму та моделює ілокутивні сили висловлювання, а також формує прагматику мовної поведінки. Змістові та образні складові стереотипів відзначаються формальним консерватизмом, цілісністю відтворення в мовному потоці, відносною еволютивністю при формуванні, наявністю емоційно-оцінного забарвлення та модальності. Фразеологізовані стереотипи набувають статусу творчого елемента в традиційній картині світу, яка базується на народних уявленнях про світ пересічної людини та суб’єктивній оцінності філософськи значущих понять. Фразеологізовані стереотипи фразеосемантичного поля «життя/смерть» утворюють такі тематично-концептуальні класи: соціальний, темпоральний та екзистенційний на позначення життя; сакрально-магічний, анатомічний та причинно-наслідковий класи на позначення смерті. Визначено ядро та периферійні складові фразеосемантичного поля «життя/смерть»: складники міфологеми Життя з інваріантною семою «життя як таке», а також фразеологічні одиниці з інваріантним значенням «смерть як така». За принципом променевого конструювання фразеосемантичного поля структуровані класи з периферійними інваріантними семами, а також периферійні семантичні інваріанти із семантикою смерті. Статус та ознаки фразеологічних одиниць зі значенням «життя» і «смерть» детерміновано уявленнями про життя і смерть як предмет/особу (стереотип-образ) або ситуацію (стереотип-ситуація). Специфіка стереотипів життя і смерті полягає в тому, що фразеологічних одиниць, котрі позначають або використовують образність й атрибутику смерті, кількісно більше, ніж тих, що позначають соціальний, побутовий та фізіологічний аспекти життя людини; циклічність міфологічної мовної свідомості українців у межах фразеосемантичного поля «життя/смерть» трансформується в понятійному просторі Світового Дерева на горизонтальній осі людина – рослина (тварина) – земний; зв’язок між абстрактно-міфологічними образами та життєвою конкретикою свідчить про існування дифузії, інваріантності у внутрішній структурі опозиції «життя» – «смерть», де образи світу мертвих використовуються для означення якості життя та фізіологічного стану близькості до смерті, а істоти та предмети неживого світу активно діють у світі живих. Корелятивні зв’язки в межах фразеосемантичного поля «життя/смерть» представлені у вираженні понять «життя» і «смерть», а також у плані структурування фразеосемантичного поля «життя/смерть» на понятійному та лексико-семантичному рівнях. Кореляції змістової складової фразеологізованих стереотипів понять «життя» і «смерть» актуалізовані семіотичними опозиціями: «свій» – «чужий», «рослина» – «тварина», «верх» – «низ», «природний» – «неприродний», а також семантикою обрядів ініціації та переходу, поховальної обрядовості, міфологемами Життя, Бог, Смерть та Світове Древо. Мотиви язичництва, християнства, а також образи сучасної цивілізації виявлено у фразеологізованих стереотипах. Характерним для українського світогляду є міфологічний мотив фатального зв’язку життя людини та його Долі, Недолі або зірки. Фразеологічні стереотипи, пов’язані із постаттю Бога, – це синкретизовані уявлення, утворені на ґрунті архаїчних вірувань та християнства, а також суто українське уявлення про Бога: близькість до селянина, антропоморфної істоти, навіть демона. Існування всіх видів «заложних покійників» свідчить про залишки язичницьких вірувань у наслідки неприродної смерті. Використано також запозичені мотиви біблійної міфології (Каїн, Авель, Авраам, Фенікс). Християнський образ «смерті як чекання справедливості» представлений через семіотичну опозицію «сильний» – «слабкий». Науково-технічний прогрес, зміни соціального та побутового життя й праці людини також сприяли утворенню нових фразеологізованих стереотипів. Генезис системи образів показаний у складових фразеосемантичного поля «життя/смерть». Важливим чинником формування та тривалого існування більшості фразеологізованих стереотипів життя і смерті є сполучуваність міфологеми Світового Дерева й ідеї реінкарнації українського типу – пантеїстичної, коли відродження трактується як переселення душ: природа – людина – природа. Звідси ж й образ Бога у складі фразеологізмів – це стереотип-образ, позбавлений унікального власного імені, тоді як ізоморфний образ Смерті походить від епохи індоєвропейської спільноти, який із часом зазнав впливу християнства, сьогодні ж набув українського національного колориту. |
