У формально-синтаксичній структурі речення прийменниково-відмінкові форми використовуються як один із засобів вираження другорядних членів, у семантико-синтаксичній – синтаксем. Синтаксеми виражають різнопланові семантико-синтаксичні відношення. У морфологічно вмотивованих позиціях вони є реалізаторами, зокрема, субстанціальних семантико-синтаксичних (локативних) та предикатних (адвербіальних, атрибутивних) відношень. Відповідно до типу відношень синтаксеми диференціюються на локативні, адвербіальні (темпоральні, цільові, каузальні), атрибутивні тощо. Локативні синтаксеми функціонують у структурі семантично елементарного простого речення, адвербіальні й атрибутивні є компонентами семантично ускладненого простого речення. Словоформи в структурі простого речення виражають у типовому оточенні первинну, обставинну, функцію; у нетиповому – вторинну, атрибутивну, яка зумовлена низкою причин. Основним чинником зміни первинної функції на вторинну є процес функціональної транспозиції (або синтаксичної деривації). Це явище обумовлюється згортанням присудка чи його трансформацією в структурі вихідного семантичного речення та перерозподілом синтаксичних зв’язків між компонентами. Вторинні предикатні синтаксеми утворюються внаслідок об’єднання двох або більше елементарних простих речень в одне просте ускладнене чи дериваційних перетворень у межах складнопідрядних та складносурядних речень. Для диференціації функцій прийменникових конструкцій необхідно, крім дослідження акту позиційних переміщень, використовувати такі критерії розмежування: постановка ряду запитань і вибір найбільш умотивованого з них; визначення інтонації та фразового наголосу; встановлення співвідношення між словами за їх фактичними зв’язками; з’ясування способів вираження синтаксичних відношень; розгляд конкретної семантики обставин або атрибутів, виражених ПВФ; визначення порядку слів; з’ясування семантики речення, синтаксичного контексту, а то й досить великого текстового утворення. Продуктивністю в транспозиційних процесах вирізняються словоформи локативної семантики. Схематично процес функціональної транспозиції (або синтаксичної деривації) моделюється так: Vf + prаep + Nх N + prаep + Nх. Основна маса функціональних змін простежується в ФТГ “Локативний родовий відмінок із прийменниками” та ФТГ “Локативний місцевий відмінок”. Атрибутивна роль у ФТГ “Локативний знахідний відмінок із прийменниками” та ФТГ “Локативний орудний відмінок із прийменниками” виражена неоднаковою мірою – фрагментарно. Вторинні предикатні синтаксеми (темпоральні, каузальні, цільові), виражені ПВФ, також виступають вихідними для розвитку атрибутивної функції як і локативні, хоча спостерігається набагато вужчий арсенал моделей. Процес переміщення синтаксем із типової в нетипову позицію кваліфікується як функціональна транспозиція й позначається так: Vf + prаep + Nх N + prаep + Nх. У темпоральній парадигмі наявні чотири ФТГ. Загалом похідну функцію розвивають словоформи ФТГ “Темпоральний родовий відмінок із прийменниками” та ФТГ “Темпоральний місцевий відмінок”. Малоактивними в транспозиційних процесах є моделі ФТГ “Темпоральний знахідний відмінок із прийменниками” і ФТГ “Темпоральний орудний відмінок із прийменниками”; зазвичай прийменникові конструкції репрезентують у приприсудковій позиції обставинну функцію. ПВФ із цільовою семою становлять три ФТГ. Конструкції ФТГ “Цільовий родовий відмінок із прийменниками” та ФТГ “Цільовий знахідний відмінок із прийменниками” відзначаються продуктивністю щодо переміщень у позицію атрибута серед словоформ інших груп. Транспозиційні можливості моделей ФТГ “Цільовий орудний відмінок із прийменниками” порівняно з двома попередніми ФТГ виявилися мінімальними. Найбільш активними в транспозиційному процесі є словоформи ФТГ “Каузальний родовий відмінок із прийменниками”. Семантичний потенціал ФТГ “Каузальний давальний відмінок із прийменниками”, ФТГ “Каузальний знахідний відмінок із прийменниками” та ФТГ “Каузальний орудний відмінок із прийменниками” мінімальний. ПВФ переважно перебувають у типовому (приприсудковому) оточенні й виражають обставинну функцію. |