В результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків і пропозицій, запропоновані зміни та доповнення до чинного в аналізованій сфері законодавства України. До основних висновків належать такі. 1. Цивільно-правові забезпечувальні міри являють собою різновид правових забезпечувальних мір. Цивільно-правові забезпечувальні міри (засоби) є встановлені актом цивільного законодавства або правочином додаткові гарантії здійснення своїх прав уповноваженою особою та (або) захисту інтересів цієї особи. 2. Виконання зобов'язань забезпечують лише деякі засоби (неустойка, завдаток). Інші міри лише стимулюють боржника до виконання зобов'язання, а у випадку його несправності гарантують захист майнових інтересів кредитора (застава, притримання, порука, гарантія). Сплата грошей поручителем, гарантом не замінює виконання, а може бути лише сурогатом виконання. Тому слід зазначити умовність найменування „забезпечення виконання зобов'язань" взагалі, і „гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язання", зокрема. Більш точним уявляється говорити про „забезпечення зобов'язання". 3. Використання гарантії здійснюється не тільки як спосіб забезпечення цивільно-правового зобов'язання в цивільному обігові, але й у публічно- правовій сфері (наприклад, у відносинах з митними органами), що свідчить про певною мірою універсальний характер гарантії. Разом із тим, специфічним є застосування гарантії як способу забезпечення зобов'язань у державному секторі економіки. Як передбачається ст. 199 ГК України, зо бов'язання суб'єктів господарювання у вказаній сфері можуть бути за без печені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачений законом. Отже, державна гарантія також є способам забезпечення цивільно-правових зобов'язань. Однак вона, порівняно з іншими видами гарантії, має низку суттєвих особливостей. Першою та основною її особливістю є те, що надається вона у випадках та у спосіб, які передбачені законом. Друга особливість полягає в тому, що суб'єктами, які мають право забезпечити свої зобов'язання державною гарантією, можуть бути лише суб'єкти, що належать до державного сектора економіки та визначені в законі. 4. Гарантія, як спосіб забезпечення зобов'язань, є компонентом системи цивільно-правових забезпечувальних засобів. Використання її: а) тягне встановлення акцесорного зобов'язання (у широкому його розумінні); б) припускає можливість настання майнових наслідків; в) призводить до настання майнових наслідків тільки у разі порушення боржником основного зобов'язання; г) характеризується тим, що до скоєння порушення зобов'язання гарантія проявляє себе наданням кредиторові впевненості в тому, що пору- шення зобов'язання не призведе до зменшення його майнової сфери. З урахуванням цього гарантію пропонується визначати як встановлену законом або домовленістю сторін забезпечувальну міру майнового (грошового) характеру, що існує у вигляді акцесорного грошового зобов'язання, яке не залежить від долі основного зобов'язання та забезпечує захист майнового інтересу кредитора у випадку несправності боржника відповідно до умов наданого гарантійного зобов'язання. 5. Гарантії притаманні специфічні ознаки. Головною з них є самостійний характер цього способу забезпечення зобов'язання, тобто його практично повна незалежність від долі основного зобов'язання. Разом із тим, гарантійне зобов'язання може виникати лише у зв'язку з існуванням головного зобов'язання, що дає підстави вважати гарантію акцесорним зобов'язанням у широкому розумінні цього терміну. 6. Для настання правових наслідків, пов'язаних із виникненням право відносин за гарантією, необхідне, за загальним правилом, послідовне здійснення трьох правочинів, що утворюють юридичний склад: 1) договору щодо надання гарантії (укладається між принципалом та гарантом); 2) одностороннього правочину щодо видачі гарантії (що здійснюється га рантом на виконання зазначеного вище договору); 3) одностороннього правочину кредитора, що свідчить про прийняття гарантії. Разом із тим, зобов'язання гаранта перед кредитором щодо сплати гарантійної суми за підставою свого виникнення є досить своєрідним. Воно виникає на підставі юридичного складу, що включає в себе не тільки три вказаних елементи, але й протиправне діяння боржника (невиконання чи неналежне виконання ним свого зобов'язання), що передбачено ст. 563 ЦК України. Таким чином, конструкція правовідносин стосовно сплати кредиторові суми, на яку видана гарантія, подібна до конструкції правочину під відкладальною обставиною. У ньому настання прав та обов'язків сторін обумовлено обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. При гарантії так само сутність відносин гаранта та кредитора обумовлюють виникнення прав та обов'язків несправністю боржника. 7. Видача гарантії являє собою односторонньо зобов'язуючий правочин. Вона породжує односторонній обов'язок гаранта перед кредитором. 8. Припинення обов'язків гаранта перед кредитором не припиняє існування гарантійного зобов'язання як такого. Тому, навіть після сплати кредиторові суми, на яку видана гарантія, може існувати обов'язок боржника оплачувати послуги гаранта протягом дії гарантії. |
