У висновках сформульовано та викладено такі узагальнення, положення та пропозиції: 1. Незалежні неакцесорні гарантії фінансових установ цивільно-правового характеру є новим та унікальним способом забезпечення виконання зобов’язань, який виник у міжнародному приватному праві у середині ХХ ст. внаслідок як розвитку міжнародних документарних операцій, звичаїв банківської діяльності, так і у зв’язку з необхідністю забезпечувати виконання зобов’язань у нових ситуаціях, що стали виникати у міжнародній торгівлі. Згодом цей інститут було запозичено із міжнародного приватного права (після певної уніфікації) національними правовими системами. 2. Автор пропонує таке визначення: гарантія – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, відповідно до якого гарант, на підставі вчиненого ним у письмовій формі одностороннього правочину – видачі гарантії, зобов’язаний сплатити обумовлену грошову винагороду бенефіціару, який протягом строку дії гарантії, в обумовлених місці та спосіб, надав гарантові передбачені умовами гарантії документи, з яких припускається порушення забезпеченого гарантією обов’язку принципала перед бенефіціаром та при відсутності явних доказів навмисного введення бенефіціаром в оману гаранта щодо факту настання гарантійного випадку. 3. Гарант не відповідає у будь-якому вигляді за основним зобов’язанням та не несе цивільно-правової відповідальності за невиконання умов основного зобов’язання. Гарант несе відповідальність виключно внаслідок вчинених ним особисто правочинів – виданої гарантії та договору про надання гарантії та може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності лише за їх неналежне виконання. 4. У чинному законодавстві існують численні колізії щодо питання про коло осіб, що можуть зобов’язуватися гарантією (є легітимними гарантами) при забезпеченні виконання тих чи інших зобов’язань. При усуненні цих колізій з метою підвищення привабливості гарантій можна зберегти обмеження на право надання гарантій колом спеціальних, особливо потужних в економічному плані суб’єктів. Однак всі відповідні обмеження мають встановлюватися прямо нормами відповідних законів України, а якщо такі обмеження встановлюються на підзаконному рівні, то вони можуть встановлюватися виключно у порядку та спосіб, передбачених Конституцією та законами України. 5. Сучасний етап розвитку торговельного обороту характеризується тим, що суб’єктам господарювання часто краще оперативно та надійно одержати заздалегідь визначену фіксовану часткову компенсацію за порушене право, аніж доводити повний розмір збитків. Така тенденція є дуже сприятливою для розвитку гарантій. Платіж гаранта не є відшкодуванням реальних збитків бенефіціара. Він є за своїм змістом сплатою винагороди та ґрунтується на юридичних фікціях «умовної матеріальної шкоди», а іноді навіть «умовної моральної шкоди». 6. Договір про надання гарантії слід вважати окремим видом цивільно-правових договорів, що не підпадає під жодну конструкцію договорів, передбачених чинним ЦК України. Існує потреба у внесенні до ЦК України новел, спрямованих на правове регулювання низки специфічних видів договорів про надання банківських послуг (договір про надання гарантії, договір про відкриття акредитиву тощо). Також необхідно врегулювати у ЦК і загальні засади договорів про виконання третій особі. Деякі порушення зобов’язань із виданої гарантії можуть одночасно бути порушенням зобов’язань із договору про надання гарантії. Однак при цьому зобов’язання, що виникають із надання гарантії, мають розмежовуватися із зобов’язаннями, що виникають із укладення договору про надання гарантії. 7. Зобов’язання із договору про надання гарантії, зобов’язання із гарантії та зобов’язання, виконання якого забезпечує гарантія, мають дуже складний взаємозв’язок та вплив одне на одне. Не можна стверджувати як те, що зміни у одному із зазначених зобов’язань неодмінно призводять до змін у інших чи навпаки (що не призводять). Фактично в окремих випадках виникнення, зміна та припинення одних із зазначених зобов’язань впливає на інші, в інших випадках – не впливає. При аналізі відповідних правовідносин слід виходити передусім із засад диспозитивності. Ця диспозитивність спричинена тим, що з метою підвищення привабливості гарантій у міжнародній торгівлі такий взаємний вплив був штучно зменшений шляхом введення до юридичної конструкції гарантії засад неакцесорності, незалежності та документарності. Наведене має враховуватися при використанні гарантій як у внутрішньому, так і у зовнішньому обороті. 8. Належне виконання гарантом та принципалом взаємних обов’язків може бути забезпечено за допомогою загальних способів забезпечення виконання зобов’язань, передбачених ЦК. Однак додатково до цього для гаранта, що неналежним чином виконував взяті на себе зобов’язання, може бути застосована спеціальна цивільно-правова санкція – повне чи часткове позбавлення права на регрес до принципала. Жорсткість цієї санкції має наслідком те, що потреби у додаткових забезпеченнях виконання зобов’язань гаранта, як правило, не виникає. 9. У зв’язку з вкрай недостатнім регулюванням гарантій на рівні ЦК України відповідні прогалини у правовому регулюванні почали заповнюватися на підзаконному рівні Національним банком України. Слід вважати позитивним відповідне врегулювання окремих технічних аспектів гарантійних операцій. Однак встановлення НБУ обов’язкових вимог до гарантій та договорів про надання гарантій є, на думку автора, перевищенням НБУ наданих йому чинними законами України повноважень, оскільки ані гарантії, ані договори про надання гарантій не є формами банківських розрахунків. 10. З огляду на високу ефективність цивільно-правових гарантій при забезпеченні цивільних зобов’язань розпочалося та постійно розвивається забезпечення ними зобов’язань публічного характеру в особливо важливих, «чутливих» для суспільства в цілому сферах (фіскальні цілі, обіг спирту, операції з цінностями державного резерву тощо). Останньою тенденцією є залучення гарантій для цілей ліцензування шляхом встановлення вимоги наявності гарантії для отримання ліцензії на заняття певним видом діяльності. Така тенденція є позитивною, проте у нормативно-правовому регулюванні таких гарантій існують численні недоліки, які потребують термінового усунення. У першу чергу, необхідно прямо передбачити у ЦК України правило про поширення дії його норм на всі подібні гарантії. Також важливо визначити межі компетенції профільних державних органів щодо публічно-правових зобов’язань, які забезпечуються цивільно-правовими гарантіями щодо застосування таких гарантій. 11. Доцільно поширювати цивільно-правові гарантії на забезпечення виконання якомога ширшого кола зобов’язань публічно-правового характеру. Зокрема, ними можуть забезпечуватися численні зобов’язання фізичних та юридичних осіб, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальним кодексом України, Кримінально-виконавчим кодексом України, Законом України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі». |
