Анотація до роботи:

Карпенко К.І. Гендерний вимір екологічної комунікації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. – Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, Харків, 2006.

У дисертації теоретично обґрунтовано концепцію гендерного виміру екологічної комунікації, соціальна легітимація якого базується на екологічній етиці й ідентифікаційних практиках. Розроблено і упроваджено методологічну програму, яка дозволяє подолати патріархальні стереотипи філософського і повсякденного розуміння ролі чоловіків і жінок у екологічній комунікації, визначено вагомість у цьому процесі біоетики і трансформацій сучасної сім’ї, розкрито значення екофеміністичного дискурсу у поширенні деліберативної демократії, артикульовані основні вимоги партнерської етики щодо екологічних проблем, аргументовано можливість розглядати природу як квазісуб’єкт екологічної комунікації.

Виходячи з контекстуальної взаємозумовленості екологічної, гендерної і національної ідентичностей в Україні, показано, що демократичний проект дає можливість поєднати в екологічній комунікації традиційні національні та універсалістські норми і цінності, забезпечуючи взаємне визнання значущості чоловіків і жінок у вирішенні екологічних проблем.

У дисертації вирішено проблему теоретичного обґрунтування концепції гендерного виміру екологічної комунікації, яке полягає в його експлікації як одного з проявів багатовимірної екологічної комунікації. Застосування дискурс-аналізу та принципів системного, крос-культурного, інтервального аналізу дозволило інтегрувати у дослідженні гендерного виміру екологічної комунікації методологічні підходи комунікативної філософії з ідеями екзистенціалізму, психоаналізу, постмодернізму, соціальної герменевтики. Ураховуючи те, що врівноваження чоловічого і жіночого начал в економічній, політичній, правовій сферах вимагає їх морально-етичної легітимації, в дисертації увага зосереджена на аналізі екологічної етики та ідентифікаційних практик.

У дисертаційній роботі екологічна комунікація визначається як суб’єкт-суб’єктний зв’язок, як мовленнєва інтеракція, яка спрямована на взаємне розуміння і взаємне визнання значимості її учасників у здійсненні дискурсу про природні основи людського існування. Це є організована символічна система питань про природне середовище, які виділилися в життєвому світі. Вона формулює специфічні селективні умови для участі суб’єктів (чоловіків і жінок) в публічному дискурсі. В екологічній комунікації обговорюються вимоги екологічної раціональності, яка передбачає критичну оцінку цілей усіх сфер суспільного життя з метою оптимізації природокористування.

Зазначено, що ідеальна екологічна комунікація, у якій гендерні відмінності еліміновані, є етичним принципом, що забезпечує нормативний фундамент взаємного визнання її учасників як розумних, суверенних і зрілих суб’єктів. Проте в реальній екологічній комунікації складно уникнути репресивної дискурсивності. Як тільки суб’єктом дискурсу стає жінка, відбувається так, що передбачувана автономія як необхідна умова взаємної критики, втрачає свою силу внаслідок існуючих в суспільстві традицій і стереотипів. Перспективи розв’язання цієї проблеми пов’язані з тим, що ідеалізації, які позбавлені ознак гендерних стереотипів, вплітаючись у реальні комунікації життєвого світу, становлять передумови раціональної комунікативної дії, отже – раціоналізації життєвого світу і наближення реальної екологічної комунікації до ідеальної.

Евристичний потенціал гендерного виміру виявляється в тому, що його актуалізація у філософському дискурсі і у масовій свідомості допомагає осмислити необхідність формування реальних партнерських взаємовідносин між чоловіками і жінками. Соціум створює все більше умов для звільнення жінки від рутинних домашніх обов’язків і забезпечення можливостей для вільного вибору життєвих перспектив як чоловіками, так і жінками. Саме тому У.Бек пов’язує детрадиціоналізацію індустріально-суспільних форм життя з «вивільненням від жіночої та чоловічої ролі», Д.Белл однією з суттєвих ознак постіндустріальної епохи називає егалітаризм, а Ф.Фукуяма, аналізуючи прояви «великого розриву» між цивілізаційними й ціннісними можливостями, які супроводжують розвиток інформаційного суспільства, звертає увагу на «особливу роль жінок».

Здійснений аналіз показав, що екологічна етика виникла в межах парадигми свідомості й компенсувала недостатній розвиток чи то комунікативної раціональності, чи то недостатню здатність соціальної системи самоналаштовуватися в умовах погіршення стану навколишнього середовища. Вона прагне до формування такого світосприймання й світовідчування, що відбивають готовність людини прийняти на себе відповідальність не тільки за саму себе, але й за людську цивілізацію в цілому.

Розвиток суспільства, у якому спостерігався утиск жіночого начала і природи як результат експансії цілераціональності, забезпечив також достатні умови для їх визволення. Диференціація системи і життєвого світу, що супроводжується генералізацією як інструментальних (гроші і влада), так і комунікативних (взаєморозуміння, повага) цінностей, поступово зменшує можливості здійснення екологічної комунікації на основі зразків, стереотипів, що закріплені традицією. А тому досягнення плідної екологічної комунікації забезпечується переважно шляхом комунікативного досягнення консенсусу. Вже Просвітництво розробило конвенціональні постулати, що включали віру у те, що чоловіки і жінки нарівні володіють, усупереч біологічним відмінностям і функціям, онтологічно однаковими духовними і емоційними можливостями. Марксистська концепція праці надала можливість зрозуміти, що праця конструює гендерні розходження, а вони, у свою чергу, репродукують поділ праці між статями. Розгляд гендерного виміру екологічної комунікації у контексті системної теорії Н.Лумана дозволив показати, що чоловіче і жіноче начала як когерентні структури раціональності змушують одна одну до активності, спрямованої на самозбереження в умовах екологічної кризи.

Звернення до філософії Канта засвідчило, що нормативний дуалізм не локалізується а ні у кантівському розумінні відносин між жінками і чоловіками як біологічними істотами, а ні між людьми та іншими живими істотами. Проте існує можливість для нормативного дуалізму, що випливає із соціальних якостей людей. Кожен новий рівень диференціації системи й життєвого світу вимагає змін інституціональної основи, а цю трансформацію ініціює еволюція моралі й права, що припускає зміну символічних структур. Внутрішня диференціація екологічної комунікації як складової життєвого світу потребує етичної легітимації рівноправності між чоловіками й жінками в рішенні екологічних питань, завдяки чому фактична екологічна комунікація наближається до ідеальної. Раціоналізація життєвого світу, що супроводжується генералізацією цінностей, забезпечує можливості для подолання принципу доповнюваності у взаємовідносинах між чоловіками і жінками і встановлення симетричних відносин між ними. Такий тип відносин робить можливою фіксацію ідентичного смислу різними партнерами в різних ситуаціях з метою отримання тотожних або подібних висновків. Він забезпечується спеціалізацією і професіоналізацією знань і намірів як чоловіків, так і жінок, а тому може виконувати функцію розвантаження проблематичності екологічної комунікації. У дисертації визначено зв’язок даної тенденції з розвитком біоетики, трансформаціями сучасної сім’ї, досягненнями екофеміністичного дискурсу у поширенні деліберативної демократії.

Подолання патріархального домінування у екологічній комунікації передбачає відмову від редукції етичної раціональності до рівня стратегічної. Для цього компроміс, з яким у сучасному суспільстві найчастіше ідентифікується задекларована політична та правова рівність чоловіків та жінок, має поступитися місцем дискурсивно-консенсусному засобу регулювання екологічної комунікації у її гендерному вимірі. У дисертації основними принципами такого регулювання названо: нерепресивність, партнерство і толерантність. Виходячи з положення про універсалізацію взаємності (симетричності), квазісуб’єктом екологічної комунікації можна назвати також буття природи.

У контексті комунікативної філософії нові громадські рухи, до яких належать екологічний, жіночий, феміністичний, екофеміністичний рухи, зорієнтовані проти системи і виступають за відновлення життєвого світу шляхом активізації ідентифікаційних практик і зростання ролі особистісного вибору. Вони впливають на політичну еліту в законодавчих структурах з метою прийняття законів, які захищали б і гарантували права жінок, а також обмежували б пограбування природи.

Позитивним надбанням гендерного підходу до вивчення проблем глобалізації є викриття її «симулятивних» форм й тих колізій, котрі вона породжує у різних сферах життя. За умов глобалізації інтенсивна взаємодія культур нерідко обертається ілюзією взаємодії, яка завуальовує реальні екологічні та гендерні проблеми.

Історичний і культурологічний екскурс, здійснений у дисертації, показав, що потенціал жіночого світовідчуття та світорозуміння недооцінювався українським суспільством. Він був «законсервований у межах хати», тоді як чоловіча активність реалізувалась завдяки підкоренню органічного світу. Українці консервативно тримаються за своє минуле. Інтровертованість і терпимість допомогли пережити постійне втручання у культуру ззовні, але стримують вирішення сучасних проблем. В умовах, коли пріоритетними стали економічні стратегії, українці довго залишаються терпимими до того, що рішення екологічних проблем затримується. Для подолання такої тенденції необхідно оптимально поєднати конвенціональні (традиційні, національні) та постконвенціональні (універсальні, комунікативні) механізми функціонування етичних норм і цінностей. Демократичний проект створює ідеологічний простір, де національна, екологічна та гендерна ідентифікації взаємно обумовлюють одна одну, відкриваючи нові можливості вирішення екологічних і гендерних проблем.

Публікації автора:

Монографія:

Карпенко К.І. Природа і жінка: Перспективи екофемінізму в Україні. – Харків: «Крук», 2005. – 320 с. – 22,5 д.а.

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Карпенко Е.И., Карпенко И.В. Человек: возможность быть собой // Квинтэссенция философии и время: Сборник научных трудов. – Харьков: ХГУ. – 1992. – С. 16-22.

2. Карпенко Е.И. Роль философского и медико-биологического знания в преодолении экологического алармизма и конформизма // Наука і соціальні проблеми суспільства. Вісник Харківського державного університету. – 1998. – № 414. – С. 123-126.

3. Карпенко К.І. Символи природи та жінки у контексті національної ідентичності // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Х.: ХВУ, 1999. – Вип. ІУ. – С. 91-101.

4. Карпенко К.І. Теорія і практика екофемінізму // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Х.: ХВУ, 2000. – Вип. УІ. – С. 83-91.

5. Карпенко К.І. Контекстуальна взаємозумовленість національної та екологічної ідентичностей // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Філософія. – 2001. – № 509. – С. 70-75.

6. Карпенко К.І. Екофеміністська оцінка кантівських поглядів на природу та жінку // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Х.: ХВУ, 2001. – Вип. Х. – С. 91-101.

7. Карпенко Е.И. Две стороны марксистской концепции природы // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Філософія. – 2001. – № 531. – С. 113-117.

8. Карпенко Е.И. Антропоцентризм, экоцентризм: «за» и «против» // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Філософія. – 2002. – № 561. – С. 45-48.

9. Карпенко К.І. Філософські та релігійні мотиви модерної концепції природи // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Філософія. – 2002. – № 547. – С. 109-115.

10. Карпенко Е.И. Истоки и уроки экологического феминизма // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Філософія. – 2004. – № 618. – С. 12-17.

11. Карпенко Е.И. Женское начало в экологической коммуникации // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Філософія. – 2004. – № 623. – С. 17-24.

12. Карпенко Е.И. Глобализация и экологическое сознание // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. – 2004. – № 638. – С. 33-38.

13. Карпенко Е.И. Справедливость и забота как измерения экологической идентификации // Вісник Харківського національного ун-ту ім. В.Н. Каразіна. – Серія: теорія культури і філософія науки. – Х., 2004. – № 615. – С. 50-54.

14. Карпенко К.І. Генералізація цінностей і екологічна комунікація // Гуманітарний часопис. Зб. наукових праць. – Х.: ХНАУ ім. М.Є.Жуковського «Харківський авіаційний інститут», 2005. - №2. – С. 45-51.

15. Карпенко К.І. Екологічна комунікація у контексті сучасних екофеміністичних вимог // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. – Серія № 7. – Релігієзнавство. Культурологія. Філософія: Зб. наукових праць. – Київ.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005. – №7(20). – С. 97-105.

16. Карпенко К.І. Партнерська етика і екологічна політика // Гуманітарний часопис. Зб. наукових праць. – Х.: ХНАУ ім. М.Є.Жуковського «Харківський авіаційний інститут», 2005. - №3. – С. 79-96.

17. Карпенко К.І. Чоловіче та жіноче начала в екологічній комунікації: від доповнюваності до симетричності // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Серія: Філософія. – 2005. – № 654. – С. 77-82.

18. Карпенко К.І. Трансформація образів природи та жінки у просторі національної ідеї // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія: Філософія. – 2005. – № 706. – С. 179-185.

19. Карпенко К.І. Гендерний вимір екологічної комунікації // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Філософія. Політологія. – Випуски 73-75. – К., 2005. – С. 139-142.

20. Карпенко К.І. Чоловіча та жіноча креативність: тенденції зміни ставлення до життя // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України та Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка. – Випуск 14. – Полтава-Київ, 2005.– С. 56-67.

21. Карпенко К.І. Сім’я і трансформація публічної сфери: гендерний підхід // Науковий вісник. Серія «Філософія» Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С.Сковороди. – Харків: ХНПУ, 2006. – Вип. 20. – С.124-131.

Інші публікації з теми дисертаційного дослідження

1. Karpenko, Kateryna. Ecological Justice in the Context of Gender Approach // Christensen Birgit et al. (Ed.): Wissen macht geschlecht. Philosophie und die Zukunft der 'conditon fйminine'. – Zurich: Chronos, 2002. – P. 205-212.

2. Karpenko K. The Specificity of Women’s Rights in Ukraine // The Freedom of Women in Europe and the Mediterranean: Documents of the International Meeting. – Foggia (Italy): Edizioni Giusepee Lateza, 2003. – P. 151-160.

3. Карпенко Е.И. Женщина и творчество: экофеминистский дискурс // Женщины: свобода слова и свобода творчества. – Москва: «Ислан», 2001.– С. 115-126.

4. Карпенко Е.И. Экология и проблема ответственности // Экология. Культура. Образование: Материалы конференции. – Москва: МГПУ, 1989. – С. 70-76.

5. Карпенко Е.И. «Женский вопрос» в эпоху Просвещения // Теория и история феминизма. – Х.: ХЦГИ, Ф-Пресс, 1996. – С. 346-353.

6. Карпенко Е.И., Алексеенко А.П. Экология человека и проблема адаптации // Медицинская экология, гигиена производственной и окружающей среды: Сборник научных трудов. – Х.: ХДМУ, 1997. – С.3-9.

7. Карпенко К.І. Образи жінки та природи: рецепція в українській ментальності // Новий колегіум. – 2001. – № 5/6. – С. 10 – 13. – 0,5 д.а.

8. Карпенко Е.И. Сущность и тенденции современного экофеминизма // Гуманитарный экологический журнал. – Т. 4.– . Вып. 1. – К.: ЭКЦ, 2002.-С. 67-73.

9. Карпенко Е.И. Гендерная проблематика в экологии // Введение в гендерные исследования. Ч.І: Уч. пособие. – Х.: ХЦГИ; СПб.: Алетейя, 2001. – С. 493-508.

10. Карпенко К. І. Біоетика і медичний експеримент // Філософські та соціально-екологічні проблеми медицини: Навч. посібник. – Х.: ХДМУ, 2002. – С. 63-81.

11. Карпенко К.І. Екофеміністична методологія та національна ідентичність // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філос. ф-ту Київського нац. ун-ту імені Тараса.Шевченка. – К.: Центр навч. літератури, 2004. – С. 392-394.

12. Карпенко К.І. Жіноче начало в культурі та екологія // Гендерна політика міст: історія і сучасність // Матеріали науково-практичної конференції (Академія міського господарства, Харків, 18 грудня 2003 р.): Наук. зб. – Х.: Східно-регіональний Центр гуманітарно-освітніх ініціатив, 2004. – С. 103-107.

13. Карпенко К.І. Екологічне виховання та його можливості у подоланні егоцентризму // Високі технології виховання. Матеріали І міжнародної конференції. – Харків: ХДУ, 1995. – Частина І. – С.173-181.

14. Карпенко К.І. Оптимізація взаємодії соціальних і природних основ буття людини // Філософія виживання. Тези доповідей міжвузівської конференції 25-26 березня 1994 р. – Х.: ХВУ, ХДМУ, 1994. – С.49-50.

15. Карпенко К.І. Онтологічні ознаки екологічної етики // Філософія: Класика і сучасність. Матеріали ІІІ міжнародних Сковородинівських читань. – Х., 1996. – С. 78-79.

16. Карпенко К.І. Соціальний і репродуктивний потенціал жінок у контексті екологічної проблеми // Тези доповідей всеукр. наук.-практ. конференції «Становлення екологічної культури громадян України», 24 червня 1997 р. – Київ: Національний медичний ун-тет ім. О.О.Богомольця, 1997. – С. 10.

17. Карпенко К..І. Гендерні ознаки сучасної екологічної культури // Тези доповідей всеукраїнської наук.-практ. конференції «Становлення екологічної культури громадян України», 17 червня 1998 р. – Київ: Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця, 1998. – С. 7.

18. Карпенко К.І. Екологічна проблема: гендерний підхід // Матеріали конференції жінок Харк. області «Жінка, сім’я, діти». – Х., 1998. – С.22-23.

19. Карпенко Е.И. Экофеминизм: эпистемологический и дидактический подход // Женщина. Образование. Демократия. Материалы І международной научно-практ. конференции (11-12 декабря 1998 г.) – Минск: «Энвила», 1999. – С. 73-75.

20. Карпенко Е.И. Экологическая справедливость и феминистская теория (мотивы антиэссенциализма и релятивизма) // Ідея справедливості на схилі ХХ століття: Матеріали УІ міжнародних Сковородинівських читань. – Харків: Ун-т внутрішніх справ, 1999. – С.121-123.

21. Karpenkо, Ekaterina. First steps to gender education in Ukraine // 2-th European Conference on Gender Equality in Higher Education (12-th -15-th September, 2000). – Abstacts. – Zъrich: University of Zъrich, 2000. – P. 45-47.

22. Karpenko K. The Ecological Justice in the Gender Approach // The Nature of Gender. The Gender of Nature: The Abstracts of the 5-th Interdisciplinary and International Symposium on Gender Research. – Kiel (Germany): Christian-Albrechts-Universitдt zu Kiel, 2000. – P. 39-40.

23. Karpenko K. The Power of Traditional Women’s Role and Relationship to Nature in Ukraine // Global Transformations / Feminist Engagements: Biennial Women’s Studies Conference of the Great Lakes Collages Association, April 4-6, 2002. Abstracts. – Wooster (USA): The College of Wooster, 2002. – P. 5.

24. Karpenko, K. La ruolo del genere nella societа ucraina // “Le libertа della donna in Europa e nel Mediterraneo”: Meeting Internazionale, 5-6-7 giugno 2003. – Foggia Universita’Degli studi di Foggia, 2003. – P. 14-15.

25. Карпенко Е.И. Роль медицины в формировании гендерных стереотипов // Обрії комунікації та інтерпретації. Матеріали УІІІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань. – Х., 2001. – С.193-195.

26. Карпенко К.І. Ідеї іманентного трансценденталізму та розуміння природи в творчості Сковороди // Філософська спадщина Г.С.Сковороди і сучасність. Матеріали ІХ міжнародних Сковородинівських читань. – Х., 2002. – С.26-29.

27. Карпенко К.І. Психоаналітичний фемінізм та гендерні відношення батьківства // Філософія виживання. Жінка і сучасний світ: Матеріали науково-практичної конференції. – Харків: ХДМУ, 2003. – С. 20-22.

28. Карпенко К.І. Гендерні студії як прояв демократизації університетської освіти // Університетська філософія в ретроспективі та перспективі (до 200-річчя Харк. університетської філософії): Матеріали ХІІ Харківських міжнародних Сковородинівських читань, 25 лютого 2005 року. – Х.., 2005. – С. 47-49.