Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Геолого-мінералогічні науки / Геофізика


Козленко Марина Віталіївна. Глибинна будова Гвінейського крайового плато на підставі даних сейсмометрії та гравіметрії : Дис... канд. наук: 04.00.22 - 2008.



Анотація до роботи:

М.В.Козленко «Глибинна будова Гвінейського крайового плато на підставі даних сейсмометрії та гравіметрії». - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата геологічних наук за спеціальністью 04.00.22 – геофізика. - Інститут геофізики ім. С.І.Субботіна НАН України, Київ, 2008 р.

Робота присвячена вивченню глибинної будови Гвінейського крайового плато.

Розроблено методику двовимірного гравітаційного моделювання континентальних окраїн зсувного типу. Отримано емпіричну залежність густини від потужності для мезокайнозойського осадового комплексу. На основі сейсмічних даних побудовано схеми глибин залягання підошви неконсолідованих осадів і поверхні кристалічного фундаменту.

Спираючись на ці розробки, побудовано тривимірні гравітаційні моделі земної кори і верхньої мантії плато і суміжних районів у масштабі 1:3000000, а також прибережної зони в масштабі 1:1000000.

Інтерпретація результатів досліджень дала змогу встановити положення границі океан-континент у цьому районі; отримати уявлення про детальну будову Гвінейської зони розломів та її провідної ролі в формуванні геоморфологічної структури плато і запропонувати механізм цього процесу.

Виділено об’єкти, які є перспективними з погляду пошуків вуглеводнів, що відносяться до девяти різних структурних типів. В прибережній зоні намічена смуга розвитку латеритів, які можуть служити джерелом алюмінієвої сировини.

За даними сейсмічних зйомок МВХ СГТ Гвінейського крайового плато складена серія структурних схем по основних відбиваючих горизонтах, що відображають гіпсометрію поверхонь осадових шарів, а також тектоніку - порушенність неконсолідованої кори розломами та проявами діапіризму різної природи.

Розроблено методику двовимірного гравітаційного моделювання континентальних окраїн зсувного типу на основі використання опорної колонки океанічної улоговини або континентального щита з глибиною врівноваженості 180 км, яку можна використовувати при моделюванні аналогічних структур.

Побудовано графік залежності густини мезокайнозойських осадів від їхньої потужності для всього плато. Показано, що складний характер кривої обумовлено особливостями осадонакопичення в даній акваторії.

Підібрано тривимірні моделі Гвінейського крайового плато масштабу 1:3000000 і 1:1000000, на підставі яких було визначено параметри глибинної будови та зроблено ряд геолого-тектонічних висновків. Для всього плато побудована карта залягання поверхні поділу консолідованих і неконсолідованих осадів, а також схема покрівлі кристалічного фундаменту, що уточнила положення структурних елементів у глибоководних частинах району досліджень; визначено густину докрейдового осадового комплексу.

Встановлена границя між океанічною і континентальною корою, що проходить по субмеридіональних передматерикових прогинах і субширотних трансформних розломах; основна частина плато підстелюється корою перехідного типу.

Визначено величини густини верхньої мантії району; показано, що в океанічній частині вони на 0,04 г/см3 менші, ніж у континентальній; перехідна зона характеризується значенням цього параметра, близьким до континентального, що підтверджує її субконтинентальне походження.

Показано, що джерелом позитивної гравітаційної аномалії з найбільшими величинами, яку раніше інтерпретували як дугу Верга-Фритаун, є об'єкти, що відносяться до трьох інтрузивних зон, різних по напрямку і складу порід.

Підтверджено наявність у межах плато та шельфу систем порушень ортогонального і діагонального простягання з конкретним виділенням структур, зокрема північно-західної границі виступу Касине, що, як було встановлено, лежить на продовженні в межах акваторії трансафриканського розлому Бісау-Кідіра-Кайє.

Отримано детальні дані про будову Гвінейської зони розломів, яка становить смугу загальною шириною близько 50 км субширотних піднять і прогинів, що чергуються; уточнено дані про еволюцію цієї геоструктури, зокрема, її походження в результаті рифтогенезу Атлантичного океану, а також намічено зв'язок із трансформними розломами Серединно-Атлантичного хребта.

Показано, що Гвінейське крайове плато являє собою континентальну окраїну складної будови: західна його границя характерна для класичного пасивного типу, а південна - для зсувного (трансформного).

Обґрунтовано припущення про формування геоморфологічної структури плато внаслідок обмеження поширення осадів у південному напрямку Гвінейською зоною розломів.

На основі спільного аналізу структурних схем осадових горизонтів і результатів гравітаційного моделювання в межах району досліджень визначені ділянки, які відносяться до дев'яти структурних типів, що викликають інтерес із погляду пошуків вуглеводнів. У прибережній частині виділена смуга розвитку древньої кори вивітрювання, представлена, за результатами моделювання, латеритами, які можуть правити за джерело алюмінієвої сировини.

Публікації автора:

  1. Козленко М.В. Новая модель строения осадочного чехла материковой окраины Гвинеи // Геофиз. журн. – 2005. – 27, № 6. – С. 1039–1042.

    Козленко М.В. Варианты строения земной коры материковой окраины Гвинеи по данным гравитационного моделирования // Геофиз. журнал. – 2006. – 28, № 2. – С. 118–122.

    Козленко М.В., Козленко Ю.В. Плотностная характеристика мезокайнозойских отложений Гвинейского краевого плато в контексте гравитационного моделирования // Геофиз. журн. – 2006. – 28, № 4. – С. 102–108.

    Козленко М.В. Строение Гвинейского краевого плато по данным сейсморазведки методом отраженных волн // Геофиз. журн. – 2007. – 29, № 4. – С. 170-181.

    Козленко В.Г., Козленко М.В. Тектонический каркас материковой окраины Гвинеи в свете сейсмичности региона // Сб. научн. трудов конференции, посвященной 60-летию основания НАН Республики Армения (28-31 октября 2003 г.). - Гюмри: «Гитутюн» НАН РА, 2004. – С. 93-97.